Остинато

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Остинато (італ. ostinato, от лат. obstinatus — завзятий, впертий) — прийом, заснований на багаторазовому повторенні в музичному творі будь-якої мелодичної або ритмічної фігури, гармонійного обороту, окремого звуку. Також п'єса, написана з використанням такого прийому. Поєднуючись з вільним розвитком в інших голосах, виконує важливу формотворчу роль. Строго кажучи, остинато має являти собою точне повторення нот, хоча на практиці зустрічаються відхилення від цього правила.

Остинато відомо з XIII століття (хоча сам термін виник лише в XVIII столітті) і було широко поширене в вокальних поліфонічних творах композиторів нідерландської школи XV—XVI століть. З цього ж часу остинато починають використовувати переважно в басу (basso ostinato). У творах епохи романтизму і у XX столітті роль остинато зростає завдяки його багатим виразовим можливостям.

Серед яскравих прикладів остинато в музиці — канон ре мажор Пахельбеля і Болеро Моріса Равеля.

В академічній музиці остинато виконує ту ж роль, що й риф в сучасній популярній музиці, хоча для виділення рифів повторення не є обов'язковою умовою. Важливу роль використання остинато грає в сучасному джазі.

Джерела[ред.ред. код]