Оттон IV (імператор Священної Римської імперії)
| Оттон IV нім. Otto IV von Braunschweig |
|||
 |
|||
|
|||
|---|---|---|---|
| 9 червня 1198 — 5 грудня 1212 | |||
| Коронація: | 12 липня 1198, Ахен | ||
| Попередник: | Генріх VI | ||
| Наступник: | Фрідріх II | ||
|
|||
| 4 жовтня 1209 — 5 липня 1215 | |||
| Коронація: | 4 жовтня 1209, Рим | ||
| Попередник: | Генріх VI | ||
| Наступник: | Фрідріх II | ||
| Народження: | 1175/1176 | ||
| Смерть: | 19 травня 1218 Нижня Саксонія, Харцбург |
||
| Династія: | Вельфи | ||
| Батько: | Генріх Лев | ||
| Мати: | Матильда Плантагенет | ||
| Дружина: | 1-а: Беатріса фон Гогенштауфен 2-а: Марія Брабантська |
||
Оттон IV, (нім. Otto IV von Braunschweig, *1175/1176 — †19 травня 1218, Нижня Саксонія, Харцбург), король Німеччини (1198—1212) та імператор Священної Римської Імперії (1209—1215), третій син Генріха Лева та Матильди Плантагенет, дочці англійського короля Генріха II; походить з однієї з найстаріших династій - Вельфів.
Зміст |
Біографічні відомості[ред.]
Оттон, третій син герцога Баварського Генріха Лева, провів дитинство і юність у свого дядька, англійського короля Річарда Левове Серце. Він був схожий на Річарда відвагою й фізичною силою, а також запальністю й схильністю до буйства; був високий на зріст, уважався чудовим вершником і майстром у всіх військових іграх. Але при цьому він був людиною рвучкою і примхливою. У французьких володіннях дядька він засвоїв чужу мову й чужі звичаї. Річард любив його як сина, дав йому графство Пуату, титул герцога Аквитанського й хотів женити його на дочці шотландського короля Маргарет, що вважалася спадкоємицею престолу, тому що король не мав синів.
Коронація королем[ред.]
В 1197 р., після смерті Генріха VI, супротивники Гогенштауфенів обрали Оттона німецьким королем. Він відправився в Німеччину й у червні 1198 р. був коронований в Ахені. Наступні десять років йому довелося провести в завзятій війні зі своїм супротивником Філіпом Гогенштауфеном. Оттон не мав у ній успіху й був уже близький до повної поразки, коли в червні 1208 р. прийшла звістка про раптову смерть Філіпа, убитого у своєму палаці пфальцграфом Оттоном Віттельсбахом. Після цього князі Гогенштауфенської партії прийшли до висновку, що необхідно примиритися з Оттоном. У вересні на гальберштадському з’їзді йому скорилися саксонські й тюрінгські князі. Слідом за тим Оттона визнали королем князі рейнських областей і південної Німеччини. На франкфуртському з’їзді відбулося остаточне примирення. Оттон женився на дочці Філіпа, десятилітній Беатрис, і одержав за нею величезні володіння Гогенштауфенів. У короткий час король відновив у державі спокій, законний порядок і припинив розбої на дорогах. Завдяки цьому оживилася торгівля. Хлібороби повернулися на свої поля, і незабаром багатий урожай припинив голод.
Коронація імператором[ред.]
В 1209 р. Оттон відправився в Італію на свою коронацію. Жителі Мілану зустріли його з оливковими гілками в руках і з піснями в його честь. Точно так само привітали його й в інших італійських містах на всьому шляху до Рима. 4 жовтня папа Інокентій III коронував Оттона в соборі Святого Петра імператорською короною. Але незабаром згода між папою й імператором розстроїлася. Оттон зажадав присяги на вірність у маркграфстві Тосканському, тим часом як колись обіцяв віддати ці землі папі. Точно так само він прийняв ленну присягу в архієпископа Равеннського й навіть префекта Риму. Герцогство Сполето, на яке розраховував папа, він передав графу Ачеррському Дипольду. Інокентій був дуже роздратований всім цим, але не показував поки свого гніву, вичікуючи зручного моменту для удару. В 1210 р. Оттон вторгся в Апулію. Метою його було завоювати всю південну Італію й приєднати до своїх володінь Сицилійське королівство, де правив маленький Фрідріх Гогенштауфен, онук знаменитого Барбаросси. Спочатку Оттону супроводжував повний успіх. Капуя відкрила перед ним ворота. Дипольд здав Салерно. Багато вельмож й єпископи зустріли імператора як свого государя. Він уже готовий був переправитися в Сицилію, але в цей час прийшла звістка, що папа відлучив його від церкви як клятвопорушника. Якщо в Італії це відлучення не зробило ніякого враження, то в Німеччині відразу підняли голову вороги Вельфів. Восени 1211 р. вони зібралися в Нюрнберзі й обрали королем Фрідріха.
Оттон поспішив у Німеччину. У березні 1212 р. він призначив з’їзд у Франкфурті, куди зібралася більшість впливових вельмож, і оголосив своїх супротивників заколотниками. Але після того, як у серпні в Німеччину приїхав Фрідріх, ситуація змінилася. Вся південна Німеччина негайно перейшла на сторону Гогенштауфенів. Оттону зберегли вірність тільки нижньорейнські князі й васали його родових маєтків. З могутніх князів на його стороні залишився лише герцог Брабантський, але Оттон не падав духом. В 1214 р., зібравши більшу армію, він пішов на французького короля Філіпа II, що був наймогутнішим союзником Фрідріха. Однак у битві при Бувині в липні місяці Оттон був наголову розбитий. Безліч воїнів імператора загинуло, інші потрапили в полон. Імперський прапор також опинився в руках ворога. Коли Оттон повернувся в Кельн, справи його були дуже розстроєні. Цілий рік він провів у цьому місті, не маючи сил діяти проти Фрідріха. При цьому йому доводилося позичати гроші навіть на свої домашні витрати. У листопаді Фрідріху скорився герцог Брабантський. Гогенштауфен пішов на Брауншвейг. Оттон повинен був їхати на захист своїх родових маєтків. У листопаді 1215 р. на латеранському соборі Інокентій проголосив про позбавлення імператора влади. Три роки Оттон провів у Брауншвейгу, роблячи даремні спроби утримати свою владу. Навесні 1218 р. він занедужав, йому були дано занадто сильні ліки, і 10 травня він помер. Перед смертю Оттон побажав примиритися із церквою, приніс покаяння у своїх гріхах проти папи, і з нього було зняте відлучення.
Література[ред.]
- Abel, «Kaiser О. IV und Konig Friedrich II» (Б., 1856)
- Langerfeldt, «Kaiser О. IV» (Ганнов., 1872)
- Winkelmann, «Philipp von Schwaben und Otto IV von Braunschweig» (Лпц., 1873-74)
.svg){kind=small}
