Генріх VII (імператор Священної Римської імперії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Генріх VII

Генріх VII (1275-1313) — король Німеччини з 1308 до 1313 року, цісар Священної Римської імперії з 1312 до 1313 року, граф Люксембургу з 1288 до 1313 року. Походив з династії Люксембургів.


Життєпис[ред.ред. код]

Граф Люксембургу[ред.ред. код]

Генріх народився у сім'ї Генріха VI, графа Люксембургу, та Беатріс Авен. Виховувався він скоріше як французький аристократ, аніж німецький князь. На момент приходу Генріха до влади графство було слабким та мало невеликий вплив у Священній Римській Імперії. До того ж з півдня насувалася королівство Франція, яка набула значної могутності за правління Філіпа IV Красивого. Внаслідок цього у 1288 році, ставши графом Люксембургу, Генріх змушений був спочатку зміцнити свою владу з місцевими феодалами. Для посилення свого впливу в імперії Генріх одружився з донькою герцога Брабантського. Все ж у 1294 році, перебуваючи у Парижі, граф Люксембургу змушений був визнати себе за васала французького короля.

Генріх проводив дуже зважену політику під час війни Франції з Англією та німецькими князями в 1294-1297 роках. Це дозволило йому підвищити свій авторитет серед сусідів, а також у Німеччині. Крім того, в цей час Генріх Люксембург зумів себе проявити як прихильник партії гвельфів. Все це допомогло йому в подальшому здобути корону Німеччини та Священної Римської імперії.

Король Німеччини[ред.ред. код]

Після вбивства 1 травня 1308 року короля Альбрехта I Габсбурга розгорнулася боротьба за трон. Пилип Красивий, король Франції, намагався посадити свого брата Карла Валуа на імператорський трон, проте ці сподівання не справдилися. В якості опонента французького претендента виступив Генріх Люксембург. Він мав значний вплив й авторитет у державі, до того ж не був занадто могутнім феодалом, що також влаштовувало німецьких князів. В той же час курфюрсти боязко ставилися до поширення впливу Франції на Німеччину, а потім і усю імперію. До всього цього додалася підтримка брата Генріха - Болдуїна, архієпископа та курфюрста Трірського. Нарешті 27 листопада 1308 року у місті Франкфурт-на-Майні Генріха було обрано королем Німеччини. 6 січня 1309 року без згоди папи римського Климента V відбулася коронація у місті Аахен.

У своїй політиці Генріх VII намагався розширити вплив династії Люксембургів, з іншого боку зміцнити імперію, підвищити її вплив. Для цього йому було потрібно послабити німецьких князів. Для цього він укладає союз із династією Габсбургів, також визнає Швейцарську конфедерацію у складі Урі, Швіца та Унтервальдена. У суперечці між Швабською лігою та Еберхардом Вюртенберзьким Генріх стає на бік ліги та оголошує імперську війну проти Вюртенберга.

З метою розширення своїх володінь Генріх VII домігся шлюбу свого сина Яна з Елішкою, донькою Вацлава II, короля Богемії. Водночас у 1310 році він домігся за допомогою чеських феодалів коронація Яна як короля Богемії, замість Генріха Карінтійського. Тим самим Генріх VII Люксембург значно посилив свій вплив у Німеччині. При цьому він також уклав союз з родиною Веттінів, які володіли Тюрингією та Мейсеном.

Разом з цим король Генріх намагався протидіяти тиску з боку Франції. Він призначив надійних намісників у прикордонні землі поруч з Францією. В той же час він не зміг завадити захопленню у 1310 році французьким королем Пилипом IV міста Ліон.

Цісар[ред.ред. код]

За всім цим Генріх не забував щодо своїх планів отримати імператорську корону. У жовтні 1310 року з армією у 5000 вояків він перетнув Альпи й почав просуватися у північну Італію. Незабаром Генріх VII вступив до Мілану. Тут він узяв участь у вирішенні суперечок між родинами делла Торе й Вісконті. Сподіваючись на посилення свого впливу у цій частині Італіїї Генріх Люксембург підтримав голову родини Вісконті - Маттео, а Гвідо делла Торе разом із своїми прибічниками вимушений був залишити Мілан. Після цього 6 січня 1311 року Генріх коронувався ломбардською залізною короною в якості короля Італії. Подальші дії Генріха VII були спрямовані на відновлення німецького впливу в Італії. Він намагався підтримувати не тільки партію гібелінів, а й партію білих гвельфів. Завдяки цьому він зміг затвердитися у Павії, Кремоні, Брешії.

Разом з тим як і його попередники Генріх Люксембург стикнувся з протистоянням північноіталійських міст, як вже звикли не відчувати імперських тягар. В цьому ж році Генріх VII переїздить до Генуї. Тут він веде перемовини з папою римським, який на той час знаходився у Авіньйоні стосовно коронації в якості імператора. Також Генріх Люксембург стикнувся з ворожим ставленням Роберта Анжуйського, короля Неаполя, який до того ж володів гарфствами Прованс та Форкалькьє. Роберт відновився приносити васальну присягу за ці графства Генріха VII. До того ж Роберт Анжуйський був родичем короля Франції, суперника короля Німеччини.

Незважаючи на незначні військові сили Генріх VII вирішив розпочати похід на Рим. Він рушив з Генуї через лукку, на деякий час зупинився у Пізі, яка підтримала його на противагу Флоренції. Після цього через тосканську Маремму Генріх VII дістався Риму. тут у 1312 році завдяки дипломатії він був коронований на цісаря легатами папи римського. Останній, хоч і перебував у Авіньйоні під "протекцією" могутнього французького короля, зрадів радше тому, що йому не треба було увінчувати імператорською короною представника Капетингів. Після того як Генріх Люксембург став цісар він вимушен був залишити Рим. Він нам намір повернути до Флоренції вигнанців з партії білих гфельів (Данте Аліг'єрі, Вері Черкі, Джано делла Белла) для зміцнення своєї владу у Тоскані. Тому він попрямував через Перуджу, Ареццо до Флоренції. Він зупинився у монастирі Сан Сальві.

У Пізі представники Генріха VII уклали договір з послами короля Сицилії Фрідріхом щодо спільних дій проти Роберта Анжуйського, короля Неаполя. Виконуючи цей план цісар мав намір розбити Роберта й захопити його державу. Для цього він розраховував на свого сина Яна, короля Богемії, який повинен був прийти до Італії із значною військовою потугою. Проте Генріх VII раптово помер 24 серпня 1313 року у Буонконвента поблизу Сієни.

Родина[ред.ред. код]

Дружина — Маргарита (1275-1311), донька Іоанна I, герцого Брабантського

Діти:

  • Ян (1296-1346)
  • Марія (1304-1324)
  • Беатріс (1305-1319)

Джерела[ред.ред. код]

  • Scneider F. Kaiser Heinrich VII. 3Bd. - Greiz, V.: Leipzig, 1928
Holy Roman Empire crown dsc02909.jpg Імператори Священної Римської імперії 800—1806
Banner of the Holy Roman Emperor with haloes (1400-1806).svg
800 814 840 843 855 875 877 881 887 891
   Карл I Великий Людовик I Благочестивий  —  Лотар I Людовик II Карл II Лисий  —  Карл III Товстий  —    
891 894 896 899 901 905 915 924 962 973 983
   Гі Сполетський Ламберт Арнульф Каринтійський  —  Людовик III Сліпий  —  Беренгар I  —  Оттон I Великий Оттон II Рудий   
983 996 1002 1014 1024 1027 1039 1046 1056 1084 1105 1111 1125 1133 1137 1155
    —  Оттон III  —  Генріх II Святий  —  Конрад II  —  Генріх III  —  Генріх IV  —  Генріх V  —  Лотар II  —    
1155 1190 1197 1209 1215 1220 1250 1312 1313 1328 1347 1355 1378 1410
   Фрідріх I Барбаросса Генріх VI  —  Оттон IV  —  Фрідріх II  —  Генріх VII  —  Людовик IV Баварський  —  Карл IV  —    
1410 1437 1452 1493 1508 1519 1530 1556 1564 1576 1612 1619 1637
   Сигізмунд  —  Фрідріх III  —  Максиміліан I  —  Карл V Фердинанд I Максиміліан II Рудольф II Матвій Фердинанд II   
1637 1657 1705 1711 1740 1742 1745 1765 1790 1792 1806
   Фердинанд III Леопольд I Йосип I Карл VI  —  Карл VII Альбрехт Франц I Йосип II Леопольд II Франц II   

КаролінгиСаксонська династіяСалічна династіяШтауфениВіттельсбахиГабсбурги