Карл IV (імператор Священної Римської імперії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карл IV

Ка́рл IV Люксембу́рг (*14 травня 1316, Прага — †29 листопада 1378, Прага) — імператор Священної Римської імперії з 1346; король Чехії з 26 серпня 1346 (під ім'ям Карел I, коронація відбулась 2 вересня 1347).

Карл був сином короля Яна Люксембурзького і принцеси Елішки, дочки короля Вацлава ІІ з династії Пржемисловичів. Він є найвидатнішим чеським королем та одним із найвизначніших імператорів. Свою освіту Карл здобув у Франції, вільно розмовляв п'ятьма мовами, мав надзвичайні здібності у політиці, дипломатії, управлінні та військовій справі.

Карл був першим чеським королем, коронованим у Празі чеським архиєпископом. Це відбулося у 1347 році, хоча де факто він став королем роком раніше. Заснувавши Нове Місто, перетворив Прагу на найбільше місто Центральної Європи. 1348 року Карл заснував Празький університет, розпочав будівництво нового кам'яного мосту через Влтаву. а також збудував замок Карлштейн, готичну перлину на південь від Праги. Його міжнародна політика зміцнила незалежність Чеського королівства та розширила його кордони. У той же час спроба короля створити громадянське законодавство (Maiestas Carolina) була відкинута чеською аристократією. За результатами загального громадського опитування Карла IV було визнано найвеличнішим чехом в історії.

Справжня заслуга Карла IV перед імперією — заснування союзів земського миру.

Два рази здійснював походи в Італію: в 1354 році, щоб коронуватися в Мілані королем та в Римі імператором (1355), вдруге — в інтересах папи, для війни з міланськими Вісконті. Але про розвиток свого родового володіння, Чехії, піклувався більше, ніж про імперію.

Дав багато пільг дворянству в містах. Заохочував розвиток гірництва та землеробства, зробив Влтаву до Ельби судноплавною, побудував у Празі «нове місто» (Празький Град), Градчани та знаменитий празький Карлів міст, заснував там архієпископство й у 1348 році перший в імперії університет (за зразком паризького), привернув до Праги велику кількість художників та ремісників.

Біографія[ред.ред. код]

При народженні отримав ім'я Вацлав. Виховувався в Парижі.

Пам'ятник Карлу IV біля Карлового мосту в Празі.

У 15-річному віці (1331) був призначений намісником у створеному його батьком королівстві в Північній Італії і зіткнувся там з опором та інтригами. У 18 років (1334) став намісником батька в Чехії. Внаслідок вигнання його брата Йоганна з Тіролю і тимчасового управління Карлом цією країною, на яку мав види Баварський дім, виник глибокий конфлікт між Віттельсбахами і Люксембургами, який призвів до ряду воєн.

З ім'ям Карла пов'язаний «золотий вік» Чехії. Він добре знав чеську мову, дбав про розвиток міст і багато уваги приділяв сільському господарству. Карл ввіз до Чехії виноградну лозу з Бургундії і сливові дерева з Лотарингії, влаштував водоймища для розведення риб: так з'явилися знамениті чеські коропи.

Карл залишився в історії як автор першої в середньовічній Європі світської автобіографії та ініціатор складання нової історичної хроніки.

Обрання королем[ред.ред. код]

Ще за життя імператора Людвіга Баварського, Карл, за допомогою папи Климента VI, домігся обрання п'ятьма курфюрстами німецьким королем. При цьому він пішов на підписання обмежувальних умов, у виконанні яких примушений був принести клятву папі в Авіньйоні. Тим не менше, після смерті імператора (1347) Карлу не вдалося відразу зійти на імперський трон. За почином Віттельсбахів королем було обрано Едуарда III Англійського, коли ж той відмовився — маркграфа мейсенського Фрідріха II Суворого, потім графа Гюнтера фон Шварцбурга, який незабаром важко захворів, погодився відректися за гроші й помер.

25 липня 1349 Карл IV повторно коронувався в Ахені. З Віттельсбахами Карл IV примирився одруженням з Анною, дочкою курфюрста пфальцського, і обіцянкою проштовхування їх у Браденбурзі де він сам, тим часом, протегував Лже-Вальдемару.

Карл IV пішов на великі поступки князям. В Золотій буллі 1356 курфюрсти отримали майже суверенні права у своїх князівствах. Впорядкування обрання на престол усунуло втручання папи при виборах, що викликало розлад з авіньйонським двором. Конфлікт з папою було залагоджено даруванням десятини та виданням так званої каролінзької булли для захисту пільг духовенства.

Значною заслугою Карла IV стало заснування спілок земського світу.

Походи до Італії[ред.ред. код]

Два рази Карл IV здійснював походи в Італію: в 1354 році, щоб коронуватися в Мілані королем і в Римі імператором (1355), вдруге — в інтересах папи, для війни з міланськими Вісконті. Але про розвиток свого спадкового володіння, Чехії, Карл дбав більше, ніж про імперію.

Побудований Карлом замок Карлштейн.

Посланий Карлом як полонений в Авіньйон, Кола ді Рієнцо примирився з Інокентієм VI, і повернувся до Італії восени 1353 як представник понтифіка, щоб співпрацювати з іспанським кардиналом, але зміг лише набути ганебну смерть на сходах Капітолія. Гіббон писав про це: «Капітолій стояв тепер на крові Рієнцо, коли Карл IV спустився з Альп, щоб коронуватися короною Італії та Імперії». Франческо Петрарка вірив у Карла IV, але потім глибоко в ньому розчарувався. Карл був коронований в Римі кардиналом Остії в пасхальний день 1355, а потім повернувся до Праги, як писав поет: "з короною, яку він отримав без єдиного удару меча, з кошелем, повним монет, який він привіз порожнім; але з малою славою за добрі справи, і з великим ганьбою за приниження імператорського величі. О! якщо б твій прадід і дід зустріли тебе на альпійському перевалі, щоб вони сказали, ти подумав? Імператор римлян по імені, по правді ти всього лише король богемский ".

Правління в Німеччині[ред.ред. код]

Дворянству в містах він дав багато пільг; в 1350 році видав нове укладення, яке, однак, пізніше примушений був скасувати. Заохочував горнозаводство і землеробство, зробив Влтаву до Ельби судноплавної, побудував у Празі «нове місто» (Нове-Место), Градчани, і знаменитий празький Карлів міст, заснував там архієпископію і в 1348 році перший в імперії університет (за зразком паризького), привернув до Праги велику кількість художників і ремісників.

Через першу свою дружину, за згодою Віттельсбахів, забезпечив собі більшу частину Верхнього Пфальца; через другу дружину, Анну Яворську, придбав князівства Явір і Свидниця (1368); роком раніше він купив Лужицьку землю. Майстерно скориставшись розбратами в родиною Віттельсбахів, Карл зумів домогтися заповіту собі бранденбурзької марки маркграфами Людовіком і Оттоном (1368), а незабаром після того, в 1373 році, за винагороду, повинен був відмовитися від марки на користь Оттона.

За великі суми грошей і після довгих зусиль Карл IV домігся обрання свого сина Венцеля своїм наступником (1376). Великі витрати Карла IV змушували його обкладати важкими податками і закладати імперські міста, що повело до заснування швабського союзу міст (1376).

Вмираючи в Празі, Карл залишив Чехію, Сілезію і римську корону Венцелю, Бранденбург — Сигізмунду, Лужицькі землі — Йогану, третьому зі своїх синів.

Після смерті Карла IV його тіло було виставлено для прощання в Храмі Діви Марії під ланцюгом на Малій Страні в Празі, після чого він був похований в крипті Собору Святого Віта.

Джерела[ред.ред. код]

Rick Fawn, Jiří Hochman, Historical Dictionary of the Czech State, 2nd edition, Lanham: Scarecraw Press, 2010. — ISBN 978-0-8108-5648-6, ISBN 978-0-8108-7074-1

Попередник: Wappen Königreich Böhmen.png
Король Чехії
13461378
Наступник:
Ян Люксембургський Вацлав IV
Holy Roman Empire crown dsc02909.jpg Імператори Священної Римської імперії 800—1806
Banner of the Holy Roman Emperor with haloes (1400-1806).svg
800 814 840 843 855 875 877 881 887 891
   Карл I Великий Людовик I Благочестивий  —  Лотар I Людовик II Карл II Лисий  —  Карл III Товстий  —    
891 894 896 899 901 905 915 924 962 973 983
   Гі Сполетський Ламберт Арнульф Каринтійський  —  Людовик III Сліпий  —  Беренгар I  —  Оттон I Великий Оттон II Рудий   
983 996 1002 1014 1024 1027 1039 1046 1056 1084 1105 1111 1125 1133 1137 1155
    —  Оттон III  —  Генріх II Святий  —  Конрад II  —  Генріх III  —  Генріх IV  —  Генріх V  —  Лотар II  —    
1155 1190 1197 1209 1215 1220 1250 1312 1313 1328 1347 1355 1378 1410
   Фрідріх I Барбаросса Генріх VI  —  Оттон IV  —  Фрідріх II  —  Генріх VII  —  Людовик IV Баварський  —  Карл IV  —    
1410 1437 1452 1493 1508 1519 1530 1556 1564 1576 1612 1619 1637
   Сигізмунд  —  Фрідріх III  —  Максиміліан I  —  Карл V Фердинанд I Максиміліан II Рудольф II Матвій Фердинанд II   
1637 1657 1705 1711 1740 1742 1745 1765 1790 1792 1806
   Фердинанд III Леопольд I Йосип I Карл VI  —  Карл VII Альбрехт Франц I Йосип II Леопольд II Франц II   

КаролінгиСаксонська династіяСалічна династіяШтауфениВіттельсбахиГабсбурги