Палац графині Паніної

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Палац графині Паніної
44.4352° пн. ш. 34.0986° сх. д. / 44.4352° пн. ш. 34.0986° сх. д. / 44.4352; 34.0986Координати: 44.4352° пн. ш. 34.0986° сх. д. / 44.4352° пн. ш. 34.0986° сх. д. / 44.4352; 34.0986
Країна Україна Україна
Місто Гаспра
Тип шато і садиба[d]
Стиль Романтизм
Дата заснування 1831-36
Відомі мешканці Олександр Голіцин, Володимир Левашов
Статус  санаторій

Палац графині Паніної. Карта розташування: Автономна Республіка Крим
Палац графині Паніної
Палац графині Паніної
Палац графині Паніної (Автономна Республіка Крим)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Палац графині Паніної (Голіцинський палац, Палац «Гаспра») — палацовий ансамбль на території селища Гаспра, в Криму. Використовується як санаторій «Ясна Поляна».

Будівництво[ред. | ред. код]

Першою з російської знаті влаштувалася в Криму, в маєтку Кореїз, княгиня Анна Сергіївна Голіцина, відома своїми містичними пошуками. Всіляко підтримував її в цих прагненнях тезко за прізвищем, князь Олександр Миколайович Голіцин (1773—1844), який мав великий вплив на імператора Олександра I.

На прохання свого однодумця Ганна Сергіївна в 1831-36 роках. наглядала за будівництвом його палацу, куди він розраховував переселитися у похилому віці. На честь власника маєток отримав назву Олександрія, або Кастель (від англ. Castle — «замок»). Зразком для панського будинку послужив Алупкинський палац, що будувався практично одночасно тим же архітектором, Вільямом Гунтом[1].

Голіцинський палац може служити зразком архітектурних смаків епохи романтизму, заворожений європейським середньовіччям і особливо готикою. Подібно Алупкинському, палац у Гаспрі складний з місцевого сірого вапняку. Його відрізняють стрілчасті вікна і масивні триярусні восьмигранні бічні вежі, загальною площею 144 кв. м і висотою у 20 аршин, увінчані зубцями та повиті плющем. Облаштуванням парку займався садівник Людвіг Кремер.

У 1843 році князь Голіцин нарешті вийшов у відставку з державної служби та приїхав доживати свій вік в Гаспру, де через рік його убив апоплексичний удар. Під кінець життя за князем доглядала старенька незаміжня сестра, Єлизавета Кологривова. Своїми спадкоємцями він оголосив сестру і племінника, які пережили його всього на кілька років. Похований перший власник Гаспри в Георгіївському монастирі.

Графиня Софія Паніна (1871—1956)

Палац графині Паніної[ред. | ред. код]

Після Кримської війни занепалий маєток придбав великий князь Микола Миколайович Старший. Проте вже в 1865 році Гаспра з невідомих причин була продана графу Володимиру Васильовичу Левашову і його дружині Ользі Вікторівні, уродженій графині Паніній.

У самому кінці XIX століття Ольга Вікторівна наполягла на тому, щоб маєток було передано її енергійній племінниці Софії Володимирівні Паніній. Працями молодої графині були відновлені вежі, оновлена ​​покрівля та фасади, збудовані оранжерея і будиночки для гостей.

Графиня Паніна, яка мала підприємницьку жилку, здавала палац як дачу заможним особам. З вересня 1901 по липень 1902 тут жив Лев Толстой, який працював у Гаспрі над повістю «Хаджі-Мурат». В гості до нього приїздили Чехов, Горький, Купрін, Шаляпін. Перед від'їздом з Росії в Гаспрі побував Володимир Набоков.

Після Жовтневої революції палац було націоналізовано. У 1922 році він був відданий під санаторій, нині — санаторій матері та дитини «Ясна Поляна». У 1923 році народний поет Білорусі Янка Купала написав тут цикл віршів «Крим».

У будівлі палацу зберігається музейна кімната Л. Толстого. За часів Толстого в палаці було 8 зовнішніх дверей, 19 «готичних» вікон і 8 балконних, 8 голландських печей і 4 каміни, 4 прихожі, 12 житлових кімнат. Внизу були чотири просторі кімнати, сполучених з великим холом. Толстой проводив час на нижній терасі, на якій стояв гарнітур плетеної в зелену сітку меблів, безліч канапок, стільців, крісел, столів, канапка.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Дворец С. В. Паниной или Дворец А. Голицина (санаторий матери и ребенка «Ясная Поляна»). Архів оригіналу за 4 травня 2010. Процитовано 5 липня 2015.