Вілла «Мрія»
| Вілла «Мрія» | |
|---|---|
|
| |
| 44°24′14″ пн. ш. 34°00′07″ сх. д. / 44.40389° пн. ш. 34.00194° сх. д.Координати: 44°24′14″ пн. ш. 34°00′07″ сх. д. / 44.40389° пн. ш. 34.00194° сх. д. | |
| Країна | Україна |
| Місто | Сімеїз, Крим |
| Тип | вілла |
| Тип будівлі | вілла |
| Стиль | орієнталізм |
| Будівельник | Семенов Яків Павлович (ймовірно) |
| Перша згадка | 1913 рік |
| Початок будівництва | 1913 |
| Побудовано | 1920 (не повністю) |
| Прибудови | оглядовий майданчик, ресторан, зал для дозвілля |
  Вілла «Мрія» Вілла «Мрія» (Автономна Республіка Крим) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Вілла «Мрія» — вілла початку XX століття в псевдомавританському стилі, пам'ятка архітектури. Будівля орієнтального спрямування[1] в кримському містечку Сімеїз.
Історія[ред. | ред. код]
Історія вілли «Мрія» тісно пов'язана із розбудовою курортної зони в Сімеїзі (з середини ХХ століття) та його історією останніх двох століть. Мешканці містечка і приїжджі вважають її місцевою пам'яткою історії та архітектури[2].
Передісторія[ред. | ред. код]
У Російській імперії було заведено, що вельможі, особливо царі, жалували своїм підлеглим чималі наділи землі, зазвичай, з народом, що там жив. Найбільше такій вислузі раділи військові, адже після кожної вдалої військової кампанії імперія обростала землями, які й розподілялися між загарбниками. Так на кримські землі й прийшли землевласниками: російські графи, царські німці-вислужники та поселенці, кавказькі князі, купецькі роди та попи.
Саме так сталося і в Сімеїзі, після російсько-турецької війни (1768—1774 роки) більшість турків-османів з Кримського півострова подались в Османську імперію. Російська імператриця Катерина ІІ віддячувалася своїм підданим-військовим, наділивши сімеїзькими землями: князя Наришкіна, графа Потоцького, графа Мілютіна, князя Кочубея, графа Ревеліоті, графа Мордвинова[3]. Невдовзі на ці землі навідався російський промисловик і мільйонер Сергій Іванович Мальцев, йому сподобалось це місце й він вирішив збудувати тут курортну зону, витративши на це чимало зусиль. І вже в 1894 році, його діти управляли в Сімеїзі землею в 567 десятин, отримавши її у спадщину.
Брати Мальцеви (столичні придворні), не мали серйозних намірів на такий спадок і вирішили продати маєток, але на таку величезну ділянку не знайшлось покупців, тому брати додумались продавати його по частинам. Та перш ніж виставити ділянки на продаж, Мальцеви провели ландшафтні та геологічні дослідження, провівши водогін, каналізацію, мостили вулиці. І вже тоді, коли вони запропонували паї на дачі в селищі (в якому часто відпочивала царська родина), покупців знайшлось багато (до 1913 року з 167 ділянок залишилися непроданими тільки 78).
Розпродавши більшість землі, Мальцеви ще подарували містечку парк (успадкований від батька), адже брати отримали багато прибутків від земельної оборудки. Нові власники паїв були заможними, тому хизувалися, що можуть жити ближче до царської родини, а для більшої престижності ще й запросили для своїх вілл відомого архітектора Миколу Петровича Краснова, який спроектував Лівадійський палац. Отож, зовсім скоро, в містечку Сімеїз постав комплекс відпочинкових будинків, що відповідали естетиці російської палацової архітектури ХХ століття[4].
Закладка садиби[ред. | ред. код]
Пай землі, на якій стоїть вілла «Мрія», був куплений 4 грудня 1904 року, саме дворянин Шеншин Іван Володимирович і придбав собі ділянку 1030 квадратних сажнів. Незабаром він перепродав майже половину ділянки (400 квадратних сажнів) українській землевласниці Варварі Андріївні Чуйкевич, яка й збудувала на цій території віллу, що займала всю цю ділянку.
А іншу частину Іван Володимирович планував освоювати сам, але справи в Росії (саме в Пензенській губернії, де він був урядником — земським начальником) не давали йому часу. Власник ділянки кілька разів приїздив з сім'єю до Сімеїза (зупиняючись у Сабурових) та потім вирішив таки спродати й другу ділянку. Новою власницею стала А. М. Керкова, детальних даних про неї нема, але вона почала будову, за однією з версій, замовивши проект будівлі у Померанцева, а як виконроба найняла Вилежанського[5].
Більшість краєзнавців припускають, що віллу почали зводити до 1913 року, а ідею архітектурного ансамблю та проект від Миколи Краснова довелося втілювати Семенову Якову Петровичу, адже перший зробив чимало ескізів для майбутніх власників сімеїзьких вілл, а інший побудував та облаштував чимало цих дач і був ініціатором курорту Новий Сімеїз. В часи Першої світової війни, курорт почав занепадати і нова власниця не мала вже часу обживати свою «Мрію» і та залишилася недобудована.
Радянські часи[ред. | ред. код]
Після приходу в 1921 році більшовиків всі дачі і пансіонати були націоналізовані. В деяких віллах були облаштовані вже радянські пансіонати й санаторії, у «Мрії» також заселили поранених бійців Червоної Армії. В часи Другої світової війни вілла не постраждала.
Після війни радянська влада поновила тут курорт і передала ділянку санаторію «Червоний Мак», де оздоровлювали і лікували людей від туберкульозу. Щоби полегшити перебування хворих і персоналу, всі приміщення всередині були переплановані так, як це вимагалось для лікувального закладу.
Сучасність[ред. | ред. код]
Сучасна вілла «Мрія» — закинута усіма споруда[6], від часів незалежності України. Як і в сусідній віллі «Ксенія», ця занедбаність принесла додаткову загадковість будівлі і ще більше додала їй специфічної привабливості: оригінальний фасад, внутрішній декор (де-не-де ще зберігся) та кричущий занепад тепер привертають увагу туристів і екскурсоводи обов'язково включають її до програми своїх пізнавальних турів, а кінематографісти послуговуються інтер'єром і екстер'єром будівлі в своїх фільмах[7]. Негативну репутацію, ймовірно, створює те, що в літній сезон, в «апартаментах» поселялися безхатченки та подорожуючі, тому урядники спонукали орендаря облаштувати навколо вілли паркан, за яким мала би проходити реставрація будівлі, але, на жаль, споруда й далі пустує та занепадає.
В 2006 році в містян з'явилась надія, що врешті-решт віллу відреставрують, керівники міста передали маєток, разом із сусідньою віллою «Ксенія», у власність київської фірми «Банк крові»[8]. Та виявилось, що сподівання були марними, оскільки це була афера, яку учинили наближені до Людмили Кучми (дружини колишнього президента України)[9] алкогольні магнати:[10] Микола Петренко[11], Людмила Русаліна[12] та колишні керівники Міністерства охорони здоров'я України. Аферисти[13] жодним чином не долучилися до реставрації вілли «Ксенія». Реальний власник — держава (в особі Фонду держмайна України) навмисне самоусунувся, а будівля ще більше занепадає[14], тоді як рейдери, під опікою столичних високопосадовців (ймовірно що на їх користь), продовжують юридичні тяжби. Тепер вони замахнулися уже на привласнення усієї ділянки пансіонату «Південнобережний»[15].
Власники садиби[ред. | ред. код]
Всю історію вілли «Мрія» супроводжують її загадкові власники:
- А. М. Керкова — ймовірно, російська землевласниця яка викупила другий пай землі в його першого власника Шеншина Івана Володимировича. Вона ж і дала назву та розпочала будову вілли;
- Сімеїзька селищна рада — в часи Радянського Союзу вілла була націоналізована і стала державною власністю, а пізніше облаштували пансіонат для поранених червоноармійців. Пансіонат проіснував до початку 2-ї світової війни;
- Санаторій «Маяк» — управляв віллою після Другої світової і це був один із корпусів протитуберкульозного закладу Міністерства охорони здоров'я України. Після того, як санаторій полишив будівлю, вона почала занепадати, але й надалі знаходилася на балансі міністерства;
- Микола Петренко і Людмила Русаліна (група компанії «Петрус») — з 2000-х років й надалі було підтримане реноме загадковості: віллу запримітили столичні, київські гості і, ніби ж то для реставрації, зуміли провести аферу із орендою будинку і території. Жодним чином не проводячи відновлювальних робіт, приховані власники таки спонукали журналістів провести кілька журналістських розслідувань. Виявилося, зовсім інші персони стоять за номінальними упорядниками земельної ділянки ЗАТ «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і зберігання аутологічної крові та її компонентів» (або ЗАТ «Банк крові» — Анатолій Магітов і Лідія Петренко), які здурили[16] Фонд держмайна України, Академію медичних наук та Міністерство охорони здоров'я[17] (а, ймовірно, і там теж були зацікавлені персони[18]), що знайшли приватних інвесторів для реставрації та створення там державного відпочинкового закладу для донорів України. Отже, інвесторами виявилися маловідомі київські фірми ТОВ «Аватек» і «Біомедтранс», які отримали на двох 49 % акцій вартістю 3,43 мільйона гривень, за якими стоять уже зовсім інші персони: свита колишнього президента України Леоніда Кучми[19] — Микола Петренко та Людмила Русаліна (група компаній Петрус — за ініціалами їх власників). Після тривалих судових тяжб, які більше схожі на юридичне рейдерство: в лютому 2011 року один із співзасновників, ТОВ «Аватек», подав позов до Окружного адміністративного суду Києва з вимогою зобов'язати Фонд майна України продати йому 51 % акцій фірми ЗАТ «Банк крові», а відтак привласнити усі орендовані ними (на 49 років) майнові комплекси. Судова тяганина між групами компанії «Петрус» і державними та муніципальними структурами триває (з по перемінними успіхами — залежить від того хто ближче пристосовується до владних структур і отримує змогу впливати на судові рішення)[20][21].
Опис будівлі[ред. | ред. код]
Архітектурний ансамбль цієї мавританської мечеті (інша назва серед місцевого люду)[22], міг створити царський палацовий архітектор — Краснов Микола Петрович, який саме в цей час працював над кількома віллами Сімеїза. Головний елемент — вежа з мінаретом.
Двоповерхова споруда вілли розташована в самому центрі Сімеїза, неподалік кипарисової алеї, зі статуями римської міфології[23]. Достеменно хто будував цю споруду невідомо, але є певна ймовірність, що головний забудовник містечка — Семенов Яків Петрович, без якого не проводилося жодне будівництво курорту Новий Сімеїз, будучи його проектантом та опікуном, міг і прикластися до спорудження вілли[24].
Яскраво виражені східні[25] елементи представлені: 3-х поверхова вузенька вежа, кілеподібні вікна та ліпнина (з арабським надписом «Немає переможця окрім Аллаха»)[26]. Розташовуючись на пагорбі, «Мрія» здіймається над усім містечком і її видно зі всіх куточків. Фасади лаконічної форми доповнюють стрілчасті арки та вікна з дерев'яною ажурною інкрустацією[27].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Розвиток архітектури орієнтального напрямку на Південному березі Криму був пов'язаний з місцевою кримськотатарською традицією, етнознавчими студіями зодчих під час реставрації Бахчисарайського палацу у другій половині ХІХ ст… Виноградов В. «Пластичне оздоблення архітектури Ялти орієнтального напрямку 1880-х — 1910-х рр.» Вісник ХДАДМ.
- ↑ Основні визначні пам'ятки Сімеїзу — це численні аристократичні вілли початку ХХ століття. І це не дивно, адже в кінці ХІХ — початку ХХ століть це місце вважалося одним з найпрестижніших курортів для вищого суспільства в Російській Імперії. Найбільш цінні пам'ятки архітектури в Сімеїзі — це вілли «Ксенія», «Мрія», «Диво». Але найбільший інтерес викликає саме «Ксенія», яка колись була візитною карткою селища. Архів оригіналу за 2 січня 2018. Процитовано 27 липня 2015.
- ↑ Сімеїзькі землі поділили між собою: князь Наришкін, граф Потоцький, граф Мілютін, князь Кочубей, граф Ревеліоті, граф Мордвинов. У 1828 році заводчик і землевласник І. А. Мальцов в Сімеїзі купив 30 десятин землі у Ф. Д. Ревеліоті. Архів оригіналу за 31 грудня 2017. Процитовано 27 липня 2015.
- ↑ «Новий Сімеїз, що займає західну частину маєтку, виник в 1903 році, продається ділянками, і розрісся в значне селище з 45 красивими дачами, розташованими правильним амфітеатром над „Дівою“ і „Ченцем“ — оригінальними скелями, мальовничо обмежуючими прекрасний пляж цього курорту» Г. Москвич «Путеводителе по Крыму» 1913 р. Архів оригіналу за 8 грудня 2017. Процитовано 3 серпня 2015.
- ↑ Керкова на цій ділянці вирішує побудувати віллу в арабському стилі і називає її «Мрія», проект будівлі замовляє у Померанцева, а як виконроба наймає Вилежанського. Архів оригіналу за 9 березня 2016.
- ↑ https://www.youtube.com/watch?v=r_gaumB2pi8 [Архівовано 6 квітня 2017 у Wayback Machine.] Всіма закинута «Мрія»
- ↑ Вілла «Ксенія» і кінематограф. Архів оригіналу за 7 серпня 2014. Процитовано 27 липня 2015.
- ↑ В 2006 році «Банк крові» з благословення МОЗ України уклав з Фондом майна АРК договір оренди. Компанія отримала на 49 років віллу «Ксенія» (618 м²), дачу «Мрія» (388 м²), лабораторію (157 м²), магазин-бар (386 м²), клуб (282 м²), три сараї, туалет. Вони знаходилися на балансі санаторію «Південнобережний» МОЗ України. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 27 липня 2015.
- ↑ Часте повторення імені Миколи Петренка, наближеного до дружини екс-президента Леоніда Кучми Людмили, в списку засновників «Банку крові» підштовхнуло «ДЕЛО» розібратися, хто насправді стоїть за непрацюючим медичним закладом. Микола Петренко свого часу був заступником Київської обласної державної адміністрації, коли нею керував Анатолій Засуха. Існує відеозапис, на якому Микола Петренко, будучи Пріором Ордена Святого Станіслава, знаходиться на засіданні Ордена поруч з Людмилою Кучмою. Членами цього таємного товариства є і ще одні учасники «справи «Банку крові» — Костянтин Русалін зі своєю дружиною Людмилою. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 27 липня 2015.
- ↑ «Петрус-Алко» (знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пимоненка, 13, корпус 4-А; ВЛАСНИКИ — Русаліна Людмила Володимирівна та Петренко Микола Миколайович) займається продажем алкогольних напоїв кількох виробників (підроблених). За самими скромними підрахунками щомісячно від діяльності ГК «Петрус» (ТМ «Златогор») державний бюджет втрачає 20 мільйонів гривень, за рік — 240 мільйонів. Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 27 липня 2015.
- ↑ «Єго Вісокопревосходітельство» Великий Пріор України шевальє Павло В'ялий вітає з нагородою «Єго Вісокопревосходітельство» шевальє Миколу Миколайовича Петренка, Генерального директора фірми «Топтранс». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 27 липня 2015.
- ↑ А вищезгадана Людмила Русаліна має п'ять виробничих майданчиків, що працюють за різними схемами ухилення від сплати акцизів. Мало того, пані Русаліна легко знаходить спільну мову з будь-яким виробником алкогольного фальсифікату, який має бажання продавати свою продукцію під торговою маркою «Златогор». За цей Людмила «Петрусовна», як правило, забирає 50 % навару від продажів паленої горілки. Природно, якщо пані Русаліна займе посаду голови Ради підприємців при уряді Миколи Азарова, то її горілчані заводи стануть недоторканними…… що вже говорити про її дрібні афери (примітка). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 27 липня 2015.
- ↑ …Фонд державного майна вніс до статутного фонду «Банку крові» приміщення на вулиці Воровського та Проспекті перемоги. «Біо Мед Транс» і «Аватек», зі свого боку, внесли грошові кошти в розмірі 1,71 мільйона гривень кожен. При цьому статутний фонд самого «Біо Мед Трансу» дорівнює 1,73 мільйона гривень, що дає привід думати про створення цього підприємства спеціально під «Банк крові». Крім того, насторожує факт, що серед засновників «Біо Мед Трансу» і «Аватека» є одна і та ж особа — Лідія Петренко. Також серед засновників «Біо Мед Трансу» присутній Анатолій Магіта — генеральний директор «Банку крові», що знаходиться в декретній відпустці. Згідно з документами, частка Лідії Петренко у статутних фондах обох компаній дорівнює 3,35 мільйона гривень. Ми спробували зв'язатися з нею, щоб якось прояснити ситуацію. Трубку жінка зняла не відразу. Також не відразу зізналася, що це вона — Лідія Гнатівна. Голос і манера розмови, як у пенсіонерки. «З якого приводу дзвоните?» — «З приводу» Банку крові" — «Господи, якої ще крові?» — «Ну як, ви є одним із засновників „Аватека“ і „Біо Мед Трансу“, які …» — «Шо ви таке балакаєте, я не знаю нічого! Я хвора, з ліжку не встаю». Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 27 липня 2015.
- ↑ Катастрофічний стан двох пам'ятників архітектури в Сімеїзі — вілли «Ксенія», змусило кримську владу в суді домагатися розірвання договору оренди з загадковим підприємством «Банк крові». "Знайти їх представників нам не вдалося. «Вони повинні були ще кілька років тому провести протиаварійні та реставраційні роботи, але нічого не зробили. І зараз ми будемо робити все, щоб врятувати ці шедеври зодчества. Потрібно шукати ефективного користувача, що зможе про ці пам'ятники подбати», — повідомила голова Рескому АРК з охорони культурної спадщини Лариса Опанасюк. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 27 липня 2015.
- ↑ До кінця року ФДМ повинен визначитися з власником створеного в 2002-му на базі Наукового центру радіаційної медицини «Державного науково-виробничого комплексу заготівлі та зберігання аутологічної крові та її компонентів». На продаж виставлять 51 % акцій приватного акціонерного товариства. ….. Засновницею числиться Лідія Петренко. Як стверджують українські ЗМІ, ця киянка 1922 народження — номінальна власниця компаній. Їх реальним власником нібито є один із засновників холдингу «Петрус» (виробництво лікеро-горілчаних виробів під ТМ «Златогор») Микола Петренко. Архів оригіналу за 17 липня 2015. Процитовано 27 липня 2015.
- ↑ Та коли б ми писали про ТОП-10 найграндіозніших порушень у цій сфері, мабуть, перше місце варто було б віддати ЗАТ «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів «Банк крові» із державною часткою 51 відсоток та 49 відсотків у ТОВ «БіоМедТранс». Фонд держмайна сплатив вартість державної частки шляхом передачі строком на 10 років права користування адміністративним корпусом Інституту травматології та ортопедії АМН України і приміщення корпусу пансіонату Наукового центру радіаційної медицини АМН України. А ЗАТ «Банк крові» здає його в оренду одразу трьом підприємствам. Ну, здавалося, це робиться для добрих справ – заради підтримки самої ідеї: власне створення банку крові. Але починаючи з 2003 року ця структура не працювала взагалі! Було проведено якісь ремонтні роботи у приміщенні пансіонату — з демонтажем вентиляційної системи і переплануванням нежитлових приміщень…. Архів оригіналу за 4 березня 2016.
- ↑ Владислав Павлов. "Діло". Створений ще в 2002 році «банк крові» досі не почав працювати. Проте щороку отримує 700 тисяч доларів від здачі в оренду виділених йому приміщень...... Насправді ж підприємство досі простоює, а його справжні власники отримують чималі прибутки від здачі шикарних приміщень в оренду, віддаючи державі лише незначну частину своїх реальних доходів (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016.
- ↑ Як засвідчує перевірка Рахункової палати України, керівники багатьох установ НМАНУ «грішать» тим, що плодять власні комерційні структури, де заробляють чималі гроші. При цьому занижують орендну плату для себе, коханих, або ж — що теж трапляється із впертою постійністю – «нарізають» для власних фірм «зайві метри» орендної площі. А ще — просто ігнорують законодавство, роздаючи державне майно в оренду під готелі, буфети без оформлення відповідних договорів та допускаючи інші порушення... Архів оригіналу за 4 березня 2016.
- ↑ «След супруги экс-президента». Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 27 липня 2015.
- ↑ Щодо зупинення обігу акцій ЗАТ "Банк крові" (код за ЄДРПОУ 32557330) (PDF).[недоступне посилання з серпня 2019]
- ↑ У лютому 2011 року один із співзасновників, ТОВ «Аватек», подав позов до Окружного адміністративного суду Києва з вимогою зобов'язати Фонд майна України продати йому 51% акцій «Державного науково-виробничого комплексу заготівлі та зберігання аутологічної крові та її компонентів». Суд задовольнив позов ТОВ «Аватек», проте в 2013 році Вищий адміністративний суд скасував приватизацію держпідприємства. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 27 липня 2015.
- ↑ Не менш розкішні краєвиди відкриваються і з вікон, і з терас вілли «Мрія», або, як її ще називають місцеві жителі — «Мечеть». Не можна сказати, яке з цих назв більше відповідає своєрідному архітектурному шедевру. Побудована в псевдомавританському стилі, вона цілком заслуговує свого другого, неофіційного і претензійного, імені…. Архів оригіналу за 3 червня 2015. Процитовано 30 липня 2015.
- ↑ У самому серці Сімеїзу зібраний комплекс примітних будівель, вілли «Мрія» і «Ксенія». На самому початку кипарисовою алеї, прикрашеної римськими статуями, розташована одна з найбільш примітних вілл Сімеїзу. Архів оригіналу за 24 грудня 2015. Процитовано 27 липня 2015.
- ↑ У 1906 році з ініціативи Я. П. Семенова була створена «Спільнота благоустрою селища», почесним членом якого він був. Всього до 1913 року за проектами (частина з них — у співавторстві з Н. П. Красновим) Якова Семенова були побудовані 18 з 38 дач Нового Сімеїзу, при цьому навряд чи в селищі в цей період було зведено хоч одну будівлю, до якої не мав би відношення «військовий інженер» Семенов. За свою роботу Яків Петрович отримав звання генерал-майора. Архів оригіналу за 26 липня 2020. Процитовано 7 червня 2022.
- ↑ Житлова і громадська архітектура Ялти орієнтального напрямку формально поєднувала декоративні форми культової, з різних джерел, ісламської архітектури. Однак, її світський характер дозволяв зодчим ретельно наслідувати і, водночас, довільно трактувати зовнішні архітектурні об'єми, та їхнє оздоблення, що мали культове значення. Ритуальні шерфе об'ємів, схожих на мінарети, планувалися як майданчики (бельведери) і декорувалися пластикою з мотивами гіриху та іслімі…. Виноградов В. «Пластичне оздоблення архітектури Ялти орієнтального напрямку 1880-х – 1910-х рр.» Вісник ХДАДМ.
- ↑ Східні елементи представлені куполом, кілеподібні вікнами, ліпниною…. Архів оригіналу за 10 вересня 2019. Процитовано 7 червня 2022.
- ↑ Занедбана вілла втратила частину свого ажурного декору. Обсипаються віконні палітурки, поступово зникає основна прикраса «Мрії» — багате різьблене дерев'яне оздоблення віконних прорізів. Архів оригіналу за 13 серпня 2014. Процитовано 28 липня 2015.
Джерела[ред. | ред. код]
- «Памятники культуры и истории УССР». Наукова думка. —Киев. 1987.;
- Виноградов В. Е. «Романтизм в архитектурной среде Ялты». Ялтинский Orient: моногр. / В. Е. Виноградов.: «Фирма „Салта“ ЛТД». 2012. – 88 с.: 175 іл.;
- Саїд. Едвард В. «Орієнталізм» / Пер. З англ.. В. Шовкун. — К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. – 511 с.;
- Виноградов В. «Пластичне оздоблення архітектури Ялти орієнтального напрямку 1880-х – 1910-х рр.» Вісник ХДАДМ. УДК 73.04:72(477.75) «1880-1910»
- М. М. Петрова «Симеиз: путешествие по старым дачам». Путівник, «Сонат», 2006, 176 ст. ISBN 966-8111-65-6.
- Григорій Москвич «Путеводитель по Крыму». Путівник, «Редакция „Путеводителей“», 1911;
- Кузьменко В. М. «Новый–Симеиз и его окрестности на Южном берегу Крыма». «Т-во скоропечатны А. А. Левинсон», 1913 — 77 стор;
- Кузьменко В. М. «Очерки Южного берега и горной части Крыма».
Посилання[ред. | ред. код]
- Вілла «Мрія»(рос.)
- «Сімеїз. Край старовинних вілл» [Архівовано 6 вересня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
- Фото-галерея вілли «Мрія» [Архівовано 6 вересня 2014 у Wayback Machine.]
- Відео «Мрія» [Архівовано 6 квітня 2017 у Wayback Machine.]
