Набоков Володимир Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Набоков
Володимир Володимирович Набоков
Володимир Володимирович Набоков
При народженні: Володимир Володимирович Набоков
Псевдоніми, криптоніми: В. Сірін
Дата народження: 10 (22) квітня 1899(1899-04-22)
Місце народження: Санкт-Петербург, Російська Імперія
Дата смерті: 2 липня 1977(1977-07-02) (78 років)
Місце смерті: Монтре, Швейцарія
Громадянство: Flag of Russia.svg Російська імперія, США США
Рід діяльності: прозаїк, поет, драматург
Роки активності: 19261977
Напрямок: модернізм, постмодернізм
Жанр: сатира, антиутопія, біографія
Magnum opus: «Лоліта»
Nabokov Library


Володимир Володимирович Набоков (англ. Vladimir Nabokov, виступав також під псевдонімом «Сірін», 10 (22) квітня 1899(18990422)[1], Санкт-Петербург, Російська Імперія2 липня 1977 Монтре Швейцарія) — російський і американський (писав англійською мовою з 1940) письменник.

Твори Набокова характеризуються складною літературною технікою, глибоким аналізом емоційного стану персонажів у поєднанні з непередбачуваним, деколи майже триллерним сюжетом. Серед відомих зразків творчості Набокова можна відзначити романи «Машенька», «Захист Лужина», «Запрошення на страту», «Дар». Популярність у широкої публіки письменник здобув після виходу в світ скандального роману «Лоліта», за яким згодом було зроблено декілька екранізацій.

Коло інтересів Набокова було надзвичайно різностороннім. Він вніс значний внесок до лепідоптерології (розділ ентомології), викладав російську і світову літературу й видав декілька курсів лекцій літературознавства, створив переклади «Євгенія Онегіна» і «Слово о полку Ігоревім» на англійську мову, серйозно захоплювався шахами: був достатньо сильним практичним гравцем і опублікував ряд цікавих шахових задач.

Набоков про себе:

Я американський письменник, народжений в Росії, здобув освіту в Англії, де я вивчав французьку літературу перед тим, як на п'ятнадцять років переселитися до Німеччини ...Моя голова розмовляє англійською, моє серце — російською, і моє вухо — французькою...

Біографія[ред.ред. код]

Санкт-Петербурзький музей В.В.Набокова. Музей розміщується в будинку, який належав сім'ї Набокових з 1897 року. Володимир Набоков народився тут в 1899 році і провів в цьому будинку перші 18 років свого життя.

Володимир Набоков народився 10 (22) квітня 1899 року в аристократичній сім'ї відомого російського політика Володимира Дмитровича Набокова. В сімейному колі Набокових використовувалися три мови: російська, англійська і французька, — таким чином, майбутній письменник досконало розмовляв трьома мовами з раннього дитинства. За власними словами, він навчився читати англійською раніше, ніж російською. Перші роки життя Набокова пройшли в комфорті і достатку в будинку Набокових на Великій Морській в Петербурзі і в їхньому заміському маєтку Батово (під Гатчиною).

Маєток у Рождествено по сусідству з Батово і Вирой

Освіту почав в Тенішевськім училищі в Петербурзі, де незадовго до цього вчився Осип Мандельштам. Література і ентомологія стають двома основними захопленнями Набокова. Незадовго до революції за власні гроші Набоков видає збірку своїх віршів.

Революція 1917 року змусила Набокових перебратися в Крим, а потім, в 1919-му, емігрувати з Росії. Деякі з сімейних коштовностей вдалося вивезти з собою, і на ці гроші сім'я Набокових жила в Берліні, тоді як Владимир здобував освіту в Кембріджі, де він продовжує писати російські вірші і перекладає російською мовою «Алісу в країні Чудес» Л. Керрола.

З 1922 року Набоков стає частиною російської діаспори в Берліні, заробляючи на життя уроками англійської мови. У берлінських газетах і видавництвах, організованих російськими емігрантами, друкуються розповіді Набокова. У 1927-му році Набоков одружується на Вері Слонім і завершує свій перший роман — «Машенька». Після чого до 1937 року створює 8 романів російською мовою, безперервно ускладнюючи свій авторський стиль і все більш сміливо експериментуючи з формою. Романи Набокова, що не друкувалися в Радянській Росії, мали успіх у західної еміграції, і нині вважаються шедеврами російської літератури («Захист Лужина», «Дар», «Запрошення на страту»).

Прихід нацистів до влади в Німеччині в кінці 30-х років поклав кінець російській діаспорі в Берліні. Життя Набокова з дружиною-єврейкою в Німеччині стало неможливим, і сім'я Набокових переїздить до Парижа, а з початком Другої світової війни емігрує в США. Із зникненням російської діаспори в Європі Набоков остаточно втратив свого російськомовного читача, і єдиною можливістю продовжити творчість був перехід на англійську мову. Свій перший роман англійською мовою («Справжнє життя Себастьяна Найта») Набоков пише ще в Європі, незадовго до від'їзду в США, з 1937 року і до кінця своїх днів Набоков не написав російською мовою жодного романа (якщо не рахувати автобіографію «Інші береги» і авторський переклад «Лоліти» на російську мову).

В Америці з 1940-го до 1958 року Набоков заробляє на життя читанням лекцій з російської і світової літератури в американських університетах. Його перші англомовні романи («Справжнє життя Себаст'яна Найта», «Bend Sinister», «Пнін»), не зважаючи на свої художні достоїнства, не мали комерційного успіху. У цей період Набоков близько сходиться з Е. Вілсоном та іншими літературознавцями, продовжує професійно займатися ентомологією. Подорожуючи під час відпусток по Сполучених Штатах, Набоков працює над романом «Лоліта», тема якого (історія педофіла, що випробовує потяг до маленьких дівчаток) була немислимою для свого часу, унаслідок чого навіть на публікацію романа у письменника залишалося мало надій. Проте роман був опублікований (спочатку в Європі, потім в Америці) і швидко приніс його авторові світову славу і фінансовий добробут.

Набоков повертається до Європи і з 1960 живе в Монтре, Швейцарія, де створює свої останні романи, найвідоміші з яких, — «Бліде полум'я» і «Ада».

Письменницький стиль[ред.ред. код]

У романах «Захист Лужина» (192930), «Дар» (1937), «Запрошення на страту» (антиутопія; 193536), «Пнін» (1957) — колізія духовно обдарованого одинака з тужливо-примітивним «середньолюдським» світом — «міщанською цивілізацією», або світом «вульгарності», де володарюють уявності, ілюзії, фікції. Проте Набоков не залишається на вузько-соціальному рівні, а переходить до розробки швидше метафізичної теми співвідношення різних «світів»: світу реального і світу письменницької уяви, світу Берліну і світу спогадів про Росію, світу звичайних людей і світу шахового і так далі. Вільне перетікання цих світів додає творам письменника відтінок авангардності. Також відчуття новизни і свободи цим творам дає те, що в них Набоков розробляє яскраві мовні прийоми, удосконалює свій стиль, досягаючи особливої опуклості, відчутності описів, що здаються швидкоплинними.

Сенсаційний бестселер «Лоліта» (1955) — досвід з'єднання еротики, любовної прози і соціально-критичного опису традицій, одночасно із зачіпанням популярних тем, що досяг висот витонченої естетики і навіть певних філософських глибин. Одній з провідних проблем в романі опиняється проблема егоїзму, що руйнує любов. Роман написаний від імені рафінованого європейця, ученого, страждаючого хворобливою пристрастю до дівчаток-німфеток.

Лірика з мотивами ностальгії; мемуари («Пам'ять, говори», 1966).

Розповіді дивовижної ліричної сили. У мініатюрі містять багато проблем крупних творів письменника: тему «іншого» світу, переплетену з ним тему швидкоплинного, вислизаючого переживання і так далі. Найвидатніші твори в цьому жанрі: розповіді «Повернення Чорба», «Весна у Фіальте», «Різдво», «Хмара, озеро, башта», «Terra Incognita», повість «Спостерігач».

Есеїстика («Микола Гоголь», 1944).

Переклади англійською мовою «Євгенія Онєгіна» О. Пушкіна і «Слова о полку Ігоревім».

Поетику стилістично вишуканої прози складають як реалістичні, так і модерністські елементи (мовностилістична гра, всеосяжне пародіювання, уявні галюцинації). Принциповий індивідуаліст, Набоков іронічний у сприйнятті будь-яких видів масової психології і глобальних ідей (особливо марксизму та фрейдізму). Своєрідному літературному стилю Набокова була властива гра в шараду з ремінісценцій і головоломки із зашифрованих цитат.

Набоков — синестетик[ред.ред. код]

Слово «синестезія» походить від грец. Συναισθησία і означає змішане відчуття (на противагу «анестезії» — відсутності відчуттів).

Синестезія — це явище сприйняття, коли при роздратуванні одного органу чуття разом із специфічними для нього відчуттями виникають і відчуття, відповідні іншому органу чуття, іншими словами, сигнали, витікаючі від різних органів чуття, змішуються, синтезуються. Людина не тільки чує звуки, але і бачить їх, не тільки відчуває предмет, але і відчуває його смак.

Феномен синестезії відомий науці впродовж вже трьох сторіч. Пік інтересу до неї припав на рубіж XIX і ХХ століть. Тоді змішенням відчуттів зацікавилися не тільки медики, але і люди мистецтва. Наприклад, були популярні концерти «музика + світло», в яких використовувався спеціальний орган, чиї клавіші витягували не тільки звуки, але і кольори.

Ось що писав в автобіографії Владимир Набоков: «Сповідь синестета назвуть претензійною і нудною ті, хто захищений від таких просочувань і відціджувань щільнішими перегородками, ніж захищений я. Але моїй матері все це здавалося цілком природним. Ми розговорилися про це, коли мені йшов сьомий рік, я будував замок з різноколірних азбучних кубиків і побіжно відмітив їй, що пофарбовані вони неправильно. Ми тут же з'ясували, що деякі мої букви того ж кольору, що її, крім того, на неї оптично впливали і музичні ноти. У мені вони не порушували ніяких хроматізмів».

Окрім самого Володимира, синестетиками були його мати, його дружина; синестезією володіє і його син Дмитро Володимирович Набоков.

Серед синестетіків багато відомих осіб. Наприклад, французький поет Артур Рембо пов'язував явні звуки з певними квітами. Композитор Олександр Скрябін бачив колір музичних нот. Художник-абстракціоніст Василь Кандінський, навпаки, чув звучання фарб і навіть використовував для опису своїх картин музичні терміни: «композиція», «імпровізація».

Цікавинки[ред.ред. код]

Письменник Володимир Набоков передбачив використання смайликів. Він вважав, що існуючі знаки пунктуації слід доповнити знаками, які б передавали емоції:

Олден Вітмен. Яке місце ви призначаєте собі серед письменників (нині живих) і письменників надавнього минулого?

Володимир Набоков. Я часто думаю, що повинен існувати спеціальний типографський знак, який означає посмішку, — щось начебто вигнута лінія, лежача навзнак дужка; саме цей значок я поставив би замість відповіді на ваше питання.

— інтерв'ю Набокова, опубліковане в збірнику Strong Opinions [2]


Твори[ред.ред. код]

Романи і повісті[ред.ред. код]

Російською мовою[ред.ред. код]

Англійською мовою[ред.ред. код]

Збірки віршів[ред.ред. код]

Екранізації творів[ред.ред. код]

Останній роман[ред.ред. код]

Останній твір великого письменника: «The Original of Laura» («Оригінал Лаури»). За вісім місяців до своєї смерті Володимир Набоков писав одному зі своїх кореспондентів, що книга «The Original of Laura» була "почата ним до хвороби і завершена «в думках», але не на папері".

Володимир Набоков залишив заповіт, в якому розпорядився знищити рукопис після його смерті. Вдова письменника Вера після кончини Набокова в 1977 році не виконала останню волю чоловіка і заповідала перед власною смертю в 1991 році зробити це своєму синові.

Син письменника, оперний співак Дмитро Набоков, відгукувався про незавершений проект батька, як про «найвидатніший» твір письменника. Він хотів помістити рукопис в якому-небудь університетському архіві, музеї або фонді, щоб доступ до неї мав лише обмежений круг учених. Проте в своєму листі, відправленому в листопаді 2005 року електронною поштою літературному оглядачеві газети The New York Observer Рону Розенбауму (Ron Rosenbaum), він говорить, що має намір знищити книгу перед своєю смертю. Потім він раптово повідомив про свій намір видати рукопис.[3]

Обсяг і зміст рукопису напевно невідомі. У 1989 році журналіст газети Washington Post писав, що від третини до половини роману існує в остаточному вигляді. Деякі інші експерти вважають, що рукопис складається з 30—40 сторінок, можливо, робочих карток, якими користувався Набоков при роботі над чернетками. Повідомлялося також, що у книги була і інша робоча назва — Dying is fun («Вмирати весело»).

Український переклад презентували 7 листопада 2009 р. у Києві, на 10 днів швидше презентації англійською мовою, котра відбулася 17 листопада у США та Великій Британії. [4]

Музеї[ред.ред. код]

У жовтні 2006 року в петербурзькому музеї Володимира Набокова проходить фотовиставка «Набоковські адреси», де представлені фотографії будинків, в яких жив Набоков з сім'єю. Автори фото — Д.Конрадт, Д.Ріппл, І.Казноб, А.Наката і головний хранитель «Музею Набокова» Є.Кузнецова.

Про музей-садибу Набокова в Рождєствено, про історію родових маєтків Набокових-Рукавішникових. Музей "Рождествено". Історія і сучасність.

На честь Володимира Набокова в 1985 році названий астероїд 7232 Набоков.

Примітки[ред.ред. код]

  1. сам письменник в автобіографічній роботі «Speak, Memory!» вказує як дату свого народження 22 квітня і пояснює проблеми, пов'язані з її установленям
  2. Nabokov's interview. (11) The New York Times 1969 (англ.)
  3. Газета День. Код «Лаури», Юрій Коваленко, 23 травня 2008
  4. Українська правда. Життя: Останній роман Набокова: чи якісно переклали "Оригінал Лаури"?>

Посилання[ред.ред. код]

Останній роман[ред.ред. код]