Вілла «Хризоліт»
| Вілла «Хризоліт» | |
|---|---|
|
| |
| 44°24′11″ пн. ш. 33°59′50″ сх. д. / 44.40306° пн. ш. 33.99722° сх. д.Координати: 44°24′11″ пн. ш. 33°59′50″ сх. д. / 44.40306° пн. ш. 33.99722° сх. д. | |
| Країна | Україна |
| Місто | Сімеїз, Крим |
| Тип | вілла |
| Тип будівлі | вілла |
| Стиль | ранній модерн |
| Будівельник | Семенов Яків Павлович (ймовірно) |
| Перша згадка | 1910 рік |
| Початок будівництва | 1910 |
| Побудовано | 1913 |
  Вілла «Хризоліт» Вілла «Хризоліт» (Автономна Республіка Крим) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
.jpg)
Вілла «Хризоліт» — вілла початку XX століття в стилі раннього модерну, пам'ятка архітектури в кримському містечку Сімеїз.
Історія[ред. | ред. код]
Історія вілли «Хризоліт» тісно пов'язана із життям її власників (родини Лансере), розбудовою курортної зони в Сімеїзі (з середини ХХ століття) та історією містечка в минулому столітті. Мешканці селища і приїжджі вважають її місцевою пам'яткою історії та архітектури[1].
Передісторія[ред. | ред. код]
В Російській імперії було заведено, що вельможі, особливо царі, жалували своїм підлеглим чималі наділи землі, зазвичай, з народом, що там жив. Найбільше такій вислузі раділи військові, адже після кожної вдалої військової кампанії імперія обростала землями, які й розподілялися між загарбниками. Так на кримські землі й прийшли землевласниками: російські графи, царські німці-вислужники та поселенці, кавказькі князі, купецькі роди та попи.
Саме так сталося і в Сімеїзі, після російсько-турецької війни (1768—1774 роки) більшість турків-османів з Кримського півострова подались в Османську імперію. Російська імператриця Катерина ІІ віддячувалася своїм підданим-військовим, наділивши сімеїзькими землями: князя Наришкіна, графа Потоцького, графа Мілютіна, князя Кочубея, графа Ревеліоті, графа Мордвинова[2]. Невдовзі на ці землі навідався російський промисловик і мільйонер Сергій Іванович Мальцев, йому сподобалось це місце й він вирішив збудувати тут курортну зону, витративши на це чимало зусиль. І вже в 1894 році, його діти управляли в Сімеїзі землею в 567 десятин, отримавши її у спадщину.
Брати Мальцеви (столичні придворні), не мали серйозних намірів на такий спадок і вирішили продати маєток, але на таку величезну ділянку не знайшлось покупців, тому брати додумались продавати його по частинам. Та перш ніж виставити ділянки на продаж, Мальцеви провели ландшафтні та геологічні дослідження, провівши водогін, каналізацію, мостили вулиці. І вже тоді, коли вони запропонували паї на дачі в селищі (поруч якого часто відпочивала царська родина), покупців знайшлось багато (до 1913 року з 167 ділянок залишилися непроданими тільки 78).
Розпродавши більшість землі, Мальцеви ще подарували містечку парк (успадкований від батька), адже брати отримали багато прибутків від земельної оборудки. Нові власники паїв були заможними, тому хизувалися, що можуть жити ближче до царської родини, а для більшої престижності ще й запросили для своїх вілл відомого архітектора Миколу Петровича Краснова, який спроектував Лівадійський палац. Отож, зовсім скоро, в селищі Сімеїз постав комплекс відпочинкових будинків, що відповідали естетиці російської палацової архітектури ХХ століття[3].
Закладка вілли[ред. | ред. код]
На рекламу перспективного курорту братів Мальцевих відгукнулися аж із Рязані. Сім'ї Короб'їних та Лансере[4], відпочиваючи в Криму у своїх знайомих зацікавилися цими ділянками, одним з перших, царський урядник і землевласник Леонід Захарович Лансере[5] купив собі невеличку ділянку, на якій і збудував будинок для відпочинку своєї сім'ї. На літо вони всією родиною виїжджали з рязанського помістя до Криму на свою нову віллу «Хризоліт». Побачивши переваги південного узбережжя півострова урядник Лансере, за підтримки Миколи Богданова (колишнього свого співробітника, а тепер виконавчого директора Товариства курорту Симеїз), загітував інших своїх родичів. Молодшій доньці Катерині він допоміг придбати (долучившись фінансово) ділянку, на якій вона з чоловіком Костянтином Павловичем Короб'їним збудували віллу «Селям». Саму ж віллу «Хризоліт» він залишив старшій дочці Софії.
Для закладки вілли Леонідом Лансере було придбано 400 квадратних сажнів і запрошено Якова Петровича Семенова, щоб той спроектував та зайнявся побудовою садиби. Будівництво завершилось в 1912 році, про що вказує сестра Катерина:
|
|
|
Через кілька років, у підніжжі гори Кішка, постала оригінальна споруда в східних мотивах. В захопленні від своєї вілли, Лансере полишають Рязанщину (продавши помістя) і перебираються до Криму, розмістившись в частині будинку, який містив 10 кімнат. Додатковим доходом Софії став пансіон, організований на базі цієї вілли, куди селилися на відпочинок відпочиваючі із купецьких та міщанських родин.
Розквіт вілли і зміна власників[ред. | ред. код]
Розквіт вілли припав на часи Першої світової війни. Коли велика кількість ранених та травмованих російських офіцерів були спрямовані до Криму, щоби поправити їхнє здоров'я. Контраст між лихом війни та відпочинком в поєднанні з цілющими властивостями Кримських гір та моря популяризував Новий Сімеїз, як серед знаті так і простих росіян. Власники маєтків радо віддавали свої будівлі під пансіони для військових (хто з патріотичних мотивів, а хто і з фінансових), хоч частина з них так і не виживала[7]. Через військові дії, які охопили всю Європу, російські вельможі не мали змоги їздити на відпочинок до Італії, Франції, Балкан, тому Крим став для них чи не єдиною місциною для мандрів.
|
|
|
|
Лансере самі приїжджали на відпочинок та приймали своїх друзів: родина Бенуа і відома художниця Зінаїда Серебрякова[9], ще одна дочка Леоніда Лансере[10]. Місцеві власники користалися виниклою ситуацією в країні, вілли Сімеїзу були заповнені, земля подорожчала в декілька разів, налагоджувалася інфраструктура та розвивалися міста, але всі плани перекреслили революційні часи та громадянська війна в Росії. Першого травня 1918 року Софії довелось продати віллу Серякову (була ця покупка офіційна чи фіктивна — достеменно ніхто не знає, як і про подальшу долю Софії)[11].
Радянські часи[ред. | ред. код]
Після приходу в 1921 році більшовиків всі дачі і пансіонати були націоналізовані. Незаконно присвоївши майно багатіїв, комісари не могли ним усім управляти, тому ті будинки чи квартири де ще жили їхні власники (якщо не втекли за кордон) вони запропонували викупити (оскільки молода радянська влада потребувала фінансів, то таким чином поповнювала казну). Ймовірно, що сім'я Лансере так і вчинила, бо маєтки на материку були розпродані, а вони всі й далі жили в Криму. Комісарам було й того мало, і вони під різними приводами вигадували нові побори, так в часи НЕПу в кримських власників вілл і садиб майно вилучили і запропонували його вже винаймати (мотивуючи тим, що в Країні Рад приватного немає нічого, а все суспільне)[12]. Довелося власникам кримського майна пристати й на такі умови, облаштовуючи свої вілли під уже радянські пансіонати й санаторії. Посилення більшовицької влади (кінець 20-х років XX століття) закінчилося остаточним відбором власності[13], тоді ж втрачаються сліди сім'ї Лансере в Криму, а більшовики передали «Хризоліт» до складу комплексу пансіонату «Селям». В часи Другої світової війни вілла не постраждала.
Після війни радянська влада поновила в містечку Сімеїз курорт і передала вілли пансіонату «Селям» під санаторій «Юність», де оздоровлювали і лікували дітей від туберкульозу. Щоби полегшити перебування хворих і персоналу, всі приміщення всередині були переплановані так, як це вимагалось для лікувального закладу і постійно проводили ремонтно-реставраційні роботи в його корпусах (колишніх сімеїзьких віллах). Популярність курорту принесло ефективне лікування діток, як наслідок санаторій нарекли «імені В. І. Леніна» і вважався другим «Артеком»[14].
Сучасність[ред. | ред. код]
Будинок знаходиться на захід від центру містечка Сімеїз, за адресою: вул. Радянська 39 (загальна для усього санаторію). Рішенням КО від 20 лютого 1990 року вілла «Хризоліт» занесена у список архітектурних пам'яток місцевого значення[15]
На жаль, пам'ятка історії та архітектури належно не оцінена управителями лічниці: не проводилися ні капітальні ремонти, ні поточні, як наслідок споруда занепадає, як й інші вілли курорту Новий Сімеїз[16], ймовірно, це робиться навмисне[17], аби перепродати уже «приміщення без господаря» приїжджим багатіям чи владним персонам[18][19].
Після захоплення Росією українських земель в 2014 році, російський уряд залишив в дії українські природоохоронні закони в анексованому Криму[20].
Власники садиби[ред. | ред. код]
За всю свою історію вілла «Хризоліт» перебувала в приватній та державній власності:
- Лансере Софія Леонідівна (1880—1964) — російська міщанка, яка жила і управляла пансіоном, збудованим на паю землі, який викупив її батько Леонід Лансере (відомий імператорський урядник та землевласник)[21]
- Серяков — сімеїзький міщанин, якому Софія Лансере продала свою віллу в неспокійні часи розвалу Російської імперії (хоча продаж міг бути й фіктивним);
- Сімеїзька селищна рада — в часи Радянського союзу вілла була націоналізована і стала державною власністю, а пізніше облаштували пансіонат для хворих на різні болячки. Пансіонат носив ту ж назву «Селям» і саме до нього було долучено віллу «Хризоліт» разом із територією, проіснував до початку 2-ї світової війни;
- Санаторій «Юність» — управляв віллою після Другої світової і колишня вілла стала одним із корпусів протитуберкульозного закладу Міністерства охорони здоров'я України.
Опис будівлі[ред. | ред. код]
Архітектурний ансамбль вілли (в стилі раннього модерну) створив Яків Семенов, відомий всьому Сімеїзу[22], і доволі оперативно, чим подивував власників маєтку.
Лансере утвердили проект компактної затишної вілли (схожий на готичний будиночок): загострені дахи з великими карнизами і вежами. Колоритність вілли створювалась декоративними елементами: вежі із арковими вікнами та невеликим балконами. Вхід у будівлю був оформлений цікавою плавною лінією сходів, яка переходила в парадну вілли. Окремо існували ще кілька інших входів, які вказують на те, що власники часто здавали віллу в найм[23]
Трьохповерхова вілла «Хризоліт» розрахована на 10 просторих кімнат, більшу частину з яких заселили власники, а іншу здавали. Навколо будівлі висаджені декоративні рідкісні саджанці. З роками сад розвинувся, і тепер високі дерева загороджують частину фасаду будівлі.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Основні визначні пам'ятки Сімеїзу — це численні аристократичні вілли початку ХХ століття. І це не дивно, адже в кінці ХІХ — початку ХХ століть це місце вважалося одним з найпрестижніших курортів для вищого суспільства в Російській Імперії. Найбільш цінні пам'ятки архітектури в Сімеїзі — це вілли «Ксенія», «Мрія», «Диво». Але найбільший інтерес викликає саме «Ксенія», яка колись була візитною карткою селища. Архів оригіналу за 2 січня 2018. Процитовано 1 серпня 2015.
- ↑ Сімеїзькі землі поділили між собою: князь Наришкін, граф Потоцький, граф Мілютін, князь Кочубей, граф Ревеліоті, граф Мордвинов. У 1828 році заводчик і землевласник І. А. Мальцов в Сімеїзі купив 30 десятин землі у Ф. Д. Ревеліоті. Архів оригіналу за 31 грудня 2017. Процитовано 1 серпня 2015.
- ↑ «Новий Сімеїз, що займає західну частину маєтку, виник в 1903 році, продається ділянками, і розрісся в значне селище з 45 красивими дачами, розташованими правильним амфітеатром над „Дівою“ і „Ченцем“ — оригінальними скелями, мальовничо обмежуючими прекрасний пляж цього курорту» Г. Москвич «Путеводителе по Крыму» 1913 р. Архів оригіналу за 8 грудня 2017. Процитовано 3 серпня 2015.
- ↑ Богданов М. М., із збіднілих дворян Рязанської губернії. У родовому маєтку Брагівка жили не тільки його батько Микола Дмитрович, але також сестра Софія Дмитрівна і брат Олександр Дмитрович Богданови. Софія Дмитрівна вийшла заміж за Павла Івановича Короб'їна. У них народилося троє доньок — Олена, Софія, Ольга і син Костянтин (згодом власник дачі «Селям» — прим.)… До переїзду в Крим на постійне місце проживання Н.Богданов служив інспектором в Російському страховому товаристві при правлінні в С. Петербурзі (будучи підручним у Лансере — прим.) і не мав постійної квартири. У справах служби їздив по всій країні, зупиняючись в готелях. Сім'я з 1907 року жила в Алупці на дачі Лутовинова (Лутовинови також мали помістя Нескучне поруч володінь Лансере — при.), куди він приїжджав на всі свята. У вересні 1909 жив на дачі Я. П. Семенова в Новому Сімеїзі. Архів оригіналу за 10 квітня 2016. Процитовано 3 серпня 2015.
- ↑ Член ради Сибірського Торгового банку, голова правління Російського страхового товариства, директор Товариства Російського перестрахування. За відомостями на 1906 рік власник 433 десятин землі в селі Смоліївка Рязанського повіту Рязанської губернії. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 1 серпня 2015.
- ↑ З листування Катерини Миколаївни Лансере зі своїм сином Миколою Євгеновичем. Вона писала йому 17 липня 1912 з Петербурга в їх маєток Нескучне. Архів оригіналу за 8 липня 2016. Процитовано 1 серпня 2015.
- ↑ Перша світова війна сприяла зростанню популярності міста як курорту та залученню інвестицій для його розвитку. По знову відкритій залізниці (1915) везуть до Євпаторії на лікування поранених офіцерів і нижніх чинів. Громадянська війна, за існуючим тоді висловом, перетворила Крим на всеросійське кладовище. Архів оригіналу за 7 травня 2015. Процитовано 1 серпня 2015.
- ↑ З книжки-путівника Григорія Москвича «Путеводитель по Крыму». Путівник, «Редакция "Путеводителей"», 1911 р. Архів оригіналу за 31 грудня 2017. Процитовано 3 серпня 2015.
- ↑ В гості до сім'ї Лансере на дачу «Хризоліт» приїздив художник Бенуа, а також уроджена Лансере, визнана художниця З. Є. Серебрякова. Архів оригіналу за 3 листопада 2016. Процитовано 1 серпня 2015.
- ↑ Зінаїда Євгенівна (28.11 / 10.12.1884, маєток Нескучне Білгородського повіту Курської губернії - 19.09.1967, Париж, Франція). Художниця. Деякий час навчалася в приватній художній школі, керованої І. Є. Рєпіним. Член об'єднання «Світ мистецтва». Одна з головних тем її творчості: автопортрети, портрети дітей і близьких. З 1924 р жила і працювала у Франції. Похована на цвинтарі в Сент-Женев'єв-де-Буа під Парижем. Архів оригіналу за 23 вересня 2015.
- ↑ На цій дачі неодноразово відпочивали сімейства Лансере і Бенуа, відома художниця Зінаїда Євгенівна Серебрякова, уроджена Лансере. З осені 1912 по осінь 1913 вона приїжджала сюди кілька разів. У 1917 р вона приїхала на відпочинок в Сімеїз останній раз, а 1 травня 1918 дача була продана Серякову. Архів оригіналу за 8 липня 2016. Процитовано 1 серпня 2015.
- ↑ І. І. Пузанов жив у Криму постійно до 1932 року. За всю виконану наукову і громадську роботу він був удостоєний звання професора без захисту дисертації. Але незважаючи на його звання і положення в суспільстві, Наказом № 2 від 20 грудня 1920 РНК Криму вілла його була націоналізована як і всі інші на півострові. Потім власників дач змусили їх викупити, після чого взяти в оренду і, врешті-решт, відібрали повністю. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 1 серпня 2015.
- ↑ Після встановлення Радянської влади Вилежинський брав участь у створенні курорту, добудовував і ремонтував маєтки, стежив за джерелами, зсувами, відновлював Сімеїзьку обсерваторію, зруйновану під час землетрусу 1927 На всі роботи були дані підтверджуючі документи. І, тим не менш, бідняцькі-батрацьких комітет порахував його експлуататором і дармоїдом відібравши у нього все: будинок, одяг, профспілкову картку, яка забезпечувала отримання продовольчого пайка, позбавили права голосу. Рік він з дружиною відсидів у масандрівському концтаборі. Коли Вацлав Едуардович вийшов на свободу, йому було 75 років. У нього нічого не залишилося і йому довелося оселитися з дружиною в будинку Мемета Ресуля. Він вимагав повернення майна та прав, але бідняцько-батрацьких комітет вимагав його виселення. Як склалася його доля надалі — невідомо. Але все, що з ним сталося — типово для багатьох власників дач залишилися жити в Сімеїзі після встановлення Радянської влади. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 1 серпня 2015.
- ↑ Цей лікувальний заклад вважався одним з найкращих на території СРСР, не дарма за комуністичної влади здравниця носила ім'я В. І. Леніна, а в народі санаторій вважали другим «Артеком», де проходили курс лікування від туберкульозу діти з усіх союзних республік без винятку. Архів оригіналу за 19 квітня 2018. Процитовано 1 серпня 2015.
- ↑ Пам'ятники архітектури місцевого значення АР Крим. Частина 3. Архів оригіналу за 9 грудня 2017. Процитовано 1 серпня 2015.
- ↑ Місцеві жителі селища Сімеїз у Криму розповіли подробиці обвалення балкона спального корпусу дитячого санаторію Юність, в результаті якого загинула десятирічна дівчинка 30 травня 2013 року. Архів оригіналу за 3 квітня 2015. Процитовано 1 серпня 2015.
- ↑ Також на території санаторію досі перебувають «ліві» будиночки, опечатані одразу після трагедії. Як зазначено у звіті Держфініспекціі за результатами перевірки, будиночки належать ПП «Спецсервіс». Будиночки були встановлені за договором, підписаним колишнім головним лікарем «Юності» Слюсаренко в 2011 році, і налічують 33 ліжко-місця. Архів оригіналу за 20 липня 2018. Процитовано 3 серпня 2015.
- ↑ Дерибан дитячого спеціалізованого протитуберкульозного санаторію «Юність» розпочався ще за прем'єрства пана С. Куніцина в АРК та голови адміністрації президента України Л. Д. Кучми — В. Медведчука. Якраз в цей час, головлікар санаторію ім. В. І. Леніна нині «Юність» Володимир Куликов не приховуючись займався підприємницькою діяльністю на території дитячого протитуберкульозного санаторію, він дозволив своєму зятю відкрити нелегальне кафе в дитячому кліматопавільйоні на пляжі, у якому продавали спиртні напої і т. д… У 2003 фірмі «Дімекс» були віддані в оренду деякі об'єкти санаторію, в тому числі унікальні кліматопавільйони на пляжі. Відданий і третій корпус — дача Свіягіна, який офіційно вважається пам'яткою архітектури і має відповідну охоронну грамоту як культурну спадщину України. Архів оригіналу за 19 квітня 2018. Процитовано 1 серпня 2015.
- ↑ І знову чиновники продали олігархам те, що належить народу, а найголовніше хворим дітям! Дитячий санаторій «Юність» розірваний на шматки, а на санаторному пляжі уже котедж «Газпрому». Архів оригіналу за 5 квітня 2016. Процитовано 3 серпня 2015.
- ↑ Культурна спадщина Росії, Симеїз. Архів оригіналу за 8 травня 2019. Процитовано 1 серпня 2015.
- ↑ Софія Євгенівна Лансере (1880 - 1964). Чоловік: Олександр Данієль. Архів оригіналу за 23 вересня 2015.
- ↑ У 1906 році з ініціативи Я. П. Семенова була створена «Спільнота благоустрою селища», почесним членом якого він був. Всього до 1913 року за проектами (частина з них — у співавторстві з Н. П. Красновим) Якова Семенова були побудовані 18 з 38 дач Нового Сімеїзу, при цьому навряд чи в селищі в цей період було зведено хоч одну будівлю, до якої не мав би відношення «військовий інженер» Семенов. За свою роботу Яків Петрович отримав звання генерал-майора. Архів оригіналу за 26 липня 2020. Процитовано 7 червня 2022.
- ↑ Цікаво були оформлені входи в будівлю дачі Хризоліт: плавною лінією сходів. Кілька входів давали можливість власникам використовувати дачу не тільки для свого відпочинку, але і для здачі в найм. В ній налічувалося 10 кімнат. Архів оригіналу за 16 лютого 2020. Процитовано 3 березня 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
- «Памятники культуры и истории УССР». Наукова думка. —Киев. 1987.;
- Виноградов В. Е. «Романтизм в архитектурной среде Ялты». Ялтинский Orient: моногр. / В. Е. Виноградов.: «Фирма „Салта“ ЛТД». 2012. – 88 с.: 175 іл.;
- М. М. Петрова «Симеиз: путешествие по старым дачам». Путівник, «Сонат», 2006, 176 ст. ISBN 966-8111-65-6.
- Григорій Москвич «Путеводитель по Крыму». Путівник, «Редакция „Путеводителей“», 1911;
- Кузьменко В. М. «Новый–Симеиз и его окрестности на Южном берегу Крыма». «Т-во скоропечатны А. А. Левинсон», 1913 — 77 стор;
- Кузьменко В. М. «Очерки Южного берега и горной части Крыма».
Посилання[ред. | ред. код]
- Вілла «Хризоліт» [Архівовано 8 липня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- «Сімеїз. Край старовинних вілл» [Архівовано 6 вересня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
- Фото-галерея вілли «Хризоліт» [Архівовано 6 лютого 2015 у Wayback Machine.](рос.)
- Відео «Хризоліт» [Архівовано 27 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
