Панас Саксаганський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Панас Карпович Саксаганський
Саксаганський П.jpg
Панас Саксаганський
Народився 15 (27) травня 1859(1859-05-27)
Кам'яно-Костувате, Херсонська губернія
Помер 17 вересня 1940(1940-09-17) (81 рік)
Київ
Національність українець
Ім'я при народженні Панас Карпович Тобілевич
Відомий актор, режисер, драматург і педагог
Нагороди
Народний артист СРСР Орден Трудового Червоного Прапора

Пана́с Ка́рпович Саксага́нський (справжнє прізвище — Тобілевич; *15 (27) травня 1859(18590527), с. Кам'яно-Костувате на Херсонщині, тепер Миколаївська область— †17 вересня 1940) — визначний український актор, режисер, драматург і педагог школи М. Кропивницького, корифей українського побутового театру.

Біографія[ред.ред. код]

Панас Саксаганський

Панас Саксаганський був представником видатної театральної родини Тобілевичів. Його батько, дрібний херсонський землевласник Карпо Адамович Тобілевич (1818-9.9.1904), мав шістьох дітей. Четверо з них стали театральними діячами: Марія (Садовська-Барілотті), Іван (сценічне псевдо Карпенко-Карий), Микола (Садовський) і наймолодший — Панас (Саксаганський).

Початкову освіту здобув у Бобринецькій повітовій школі.

Ще школярем захопився влаштуванням аматорських вистав.

Панас Саксаганський із сином Петром Тобілевичем, 1890-ті рр.

Як згадував сам П.Саксаганський у книзі «Думки про театр», «від матері, Євдокії Зіновіївни, діти вперше почули про театр. Вона знала напам'ять усю „Наталку Полтавку“, і не тільки знала, а й уміла надзвичайно цікаво проказувати окремі ролі та відображати різних дійових осіб… Завдяки нашій матері мої старші брати, сестра Марія і я теж знали всю „Наталку“ напам'ять. На мене, як і на Миколу, мав великий вплив аматорський гурток, яким керували М. Кропивницький і старший брат Іван. Шкільне керівництво та й Іван забороняли нам відвідувати вистави, бо ми так захоплювалися театром, що забували про свої уроки. Тоді ми організували власний шкільний драмгурток, де грали „Наталку“, „Назара Стодолю“, „Москаля-чарівника“».

1877 — закінчив Єлисаветградське реальне училище.

Сценічну діяльність розпочав у Єлисаветграді в аматорському гуртку під орудою М. Кропивницького.

Із спогадів П.Саксаганського: «Навчаючись у старших класах, я і Микола одержали дозвіл виступати у аматорських виставах — спочатку в епізодах, а потім у відповідальніших ролях. На аматорській сцені у Єлизаветграді я теж мав значинй успіх: коли Кропивницький виїхав до Одеси, мені доручили його ролі.

Я їх виконував, наслідуючи засобом Марка Лукича, бо, відвідуючи репетиції і спектаклі, я добре запам'ятав собі всю манеру грати, всі його рухи, інтонації і міміку. Кропивницький був тоді для мене ідеалом актора і людини і я старанно копіював його… Я все більше переконувався, що діло все залежить від праці, що в праці криється талант… В артиста неодмінно повинен бути талант… Кожний артист є, безперечно, складовою частиною не тільки своєї великої сім'ї майстрів-художників, але й своєї епохи, класу, нації, суспільства, що безпосередньо оточує його»".

Саксаганський в останні роки життя

1878 року пішов на військову службу (Одеська юнкерська школа). Служив у 58-му Празькому піхотному полку, розташованому у Миколаєві. Брав участь в українських виставах трупи Чернишова.

Професійне творче життя розпочав 1883 року на сцені Миколаївського театру під керівництвом М. Кропивницького та М. Старицького, виконавши роль Возного в «Наталці Полтавці».

З 1885 р. — у трупі М. Кропивницького, з 1888 р. — у М. Садовського, в 18901898 та 19051909 рр. очолював Товариство Українських Акторів.

Впродовж 19101915 рр. гастролював у трупах Т. Колісниченка та ін.

19151916 — працював у Товаристві Українських Акторів під орудою І. Мар'яненка, з 1916 р. — в Товаристві Українських Артистів.

У 1918 р. очолював Державний Народний Театр, який мав завдання ставити побутовий, історично-побутовий і класичний репертуар. 29 липня 1925 року відбулася прем'єра вистави Я. Мамонтова «Що загинули ранком». Режисери — П. Саксаганський, Л. Сабін.

18 вересня 1925 року РНК УСРР присвоїла Панасу Саксаганському звання Народного артиста республіки.

Спорадично в складі новоствореного Театру ім. М.Заньковецької, з 1926 р. гастролював у різних театрах; останній раз виступав на сцені 12 травня 1935 року. Народний артист СРСР (1936).

Творчість[ред.ред. код]

Надгробок Панаса Саксаганського на Байковому кладовищі в Києві

Як акторові йому була притаманна реалістично-психологічна метода роботи над ролею з чіткими зовнішніми деталями.

Він мав передусім талант коміка, переважно з сатиричним забарвленням: Возний («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Бонавентура, Пеньйонжка, Тарабанов, Харко Ледачий («Сто тисяч», «Мартин Боруля», «Суєта», «Паливода XVIII ст.» І. Карпенка-Карого), Голохвостий («За двома зайцями» М. Старицького) та ін.; у вокальному репертуарі — Карась («Запорожець за Дунаєм»).

Але з немалим успіхом виступав і в інших амплуа: у героїчних і трагедійних ролях.

У режисерській роботі відзначався надзвичайною докладністю, знав усі п'єси напам'ять, на проби приходив з готовим режисерським примірником, з сумлінним простудіюванням кожної ролі у єдності акторського ансамблю.

Найбільш відомий виставами драм І. Карпенка-Карого. Зі світового репертуару поставив «Розбійників» Й. Шіллера (грав ролю Франца Моора), «Урієль Акоста» К. Ґуцкова (Державний Народний Театр, 1918 р.) та «Отелло» В. Шекспіра (Театр ім. М.Заньковецької, 1926).

Автор комедій: «Лицеміри» (1908) та «Шантрапа» (1914), спогадів «По шляху життя» (1935) і ряду статей з майстерності актора.

Виховав ціле покоління акторів (Б. Романицький, В. Любарт, А. Ратмиров та ін.).

Особисте життя[ред.ред. код]

У 1903 Саксаганський познайомився у Варшаві з Ніною Левченко, яка стала його дружиною. До того від актриси Лідії Квітки мав сина Петра, що ріс із батьком, став інженером. Онук Саксаганського, Богдан Тобілевич, — архітектор. Правнук Петро — російський актор, живе в Москві. Зберігає архів прадіда, що буде переданий до Києва, коли там відкриють музей Саксаганського. Любарт Варварі — згодом народна артистка УРСР- він був вітчимом.

Джерела[ред.ред. код]

  • Віктор Жадько. Некрополь на Байковій горі.-К.,2008.-С.189,266.
  • Віктор Жадько. Український некрополь.-К.,2005.-С.283.
  • Віктор Жадько. У пам'яті Києва.-К.,2007.-С.33,67.
Меморіальна дошка на вулиці Жилянській в Києві де з 1912 по 1940 рік проживав Саксаганський
  • Саксаганський П. К. Статті і спогади про корифея укр. сцени. — К.-X., 1938
  • Саксаганський П. До молодих режисерів. — К., 1940
  • Рильський М. Панас Саксаганський // Наук. записки Інституту мистецтвознавства, фолкльору та етнографії АН УРСР. — К., 1947
  • Чаговець В. П. К. Саксаганський. — К., 1951
  • Тобілевич Б. Саксаганський Панас Карпович|Панас Карпович Саксаганський. — К., 1957
  • Стеценко Л. Панас Саксаганський. — К., 1957
  • Мельничук-Лучко Л. Саксаганський — актор. — Л., 1958
  • Український драматичний театр, т. І. — К., 1967
  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.

Посилання[ред.ред. код]