Панас Саксаганський
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Панас Карпович Саксаганський | |
 |
|
| Народився | 27 травня 1859 (150 років) Кам'яно-Костувате, Херсонська губернія |
|---|---|
| Помер | †17 вересня 1940 |
| Національність | українець |
| Відомий | актор, режисер, драматург і педагог |
Пана́с Ка́рпович Саксага́нський (справжнє прізвище — Тобілевич; *15(27) травня 1859, с. Кам'яно-Костувате на Херсонщині, тепер Миколаївська область— †17 вересня 1940) — визначний український актор, режисер, драматург і педагог школи М. Кропивницького, корифей українського побутового театру.
[ред.] Біографія
Рідний брат І. Карпенка-Карого, М. Садовської-Барілотті та М. Садовського, найбільш мистецько обдарований з родини Тобілевичів.
Початкову освіту здобув у Бобринецькій повітовій школі.
Ще школярем захопився влаштуванням аматорських вистав.
Як згадував сам П.Саксаганський у книзі «Думки про театр», "від матері, Євдокії Зіновіївни, діти вперше почули про театр. Вона знала напам'ять усю «Наталку Полтавку», і не тільки знала, а й уміла надзвичайно цікаво проказувати окремі ролі та відображати різних дійових осіб… Завдяки нашій матері мої старші брати, сестра Марія і я теж знали всю «Наталку» напам'ять. На мене, як і на Миколу, мав великий вплив аматорський гурток, яким керували М. Кропивницький і старший брат Іван. Шкільне керівництво та й Іван забороняли нам відвідувати вистави, бо ми так захоплювалися театром, що забували про свої уроки. Тоді ми організували власний шкільний драмгурток, де грали «Наталку», «Назара Стодолю», «Москаля-чарівника»".
1877 — закінчив Єлисаветградське реальне училище.
Сценічну діяльність розпочав у Єлисаветграді в аматорському гуртку під орудою М. Кропивницького.
Із спогадів П.Саксаганського: «Навчаючись у старших класах, я і Микола одержали дозвіл виступати у аматорських виставах — спочатку в епізодах, а потім у відповідальніших ролях. На аматорській сцені у Єлизаветграді я теж мав значинй успіх: коли Кропивницький виїхав до Одеси, мені доручили його ролі.
Я їх виконував, наслідуючи засобом Марка Лукича, бо, відвідуючи репетиції і спектаклі, я добре запам'ятав собі всю манеру грати, всі його рухи, інтонації і міміку. Кропивницький був тоді для мене ідеалом актора і людини і я старанно копіював його… Я все більше переконувався, що діло все залежить від праці, що в праці криється талант… В артиста неодмінно повинен бути талант… Кожний артист є, безперечно, складовою частиною не тільки своєї великої сім'ї майстрів-художників, але й своєї епохи, класу, нації, суспільства, що безпосередньо оточує його»".
1878 року пішов на військову службу (Одеська юнкерська школа). Служив у 58-му Празькому піхотному полку, розташованому у Миколаєві. Брав участь в українських виставах трупи Чернишова.
Професійне творче життя розпочав 1883 року на сцені Миколаївського театру під керівництвом М. Кропивницького та М. Старицького, виконавши роль Возного в «Наталці Полтавці».
З 1885 р. — у трупі М. Кропивницького, з 1888 р. — у М. Садовського, в 1890—1898 та 1905—1909 рр. очолював Товариство Українських Акторів.
Впродовж 1910—1915 рр. гастролював у трупах Т. Колісниченка та ін.
1915—1916 — працював у Товаристві Українських Акторів під орудою І. Мар'яненка, з 1916 р. — в Товаристві Українських Артистів.
У 1918 р. очолював Державний Народний Театр, який мав завдання ставити побутовий, історично-побутовий і класичний репертуар.
Спорадично в складі новоствореного Театру ім. М.Заньковецької, з 1926 р. гастролював у різних театрах; останній раз виступав на сцені 1935 року. Народний артист СРСР (1936).
[ред.] Творчість
Як акторові йому була притаманна реалістично-психологічна метода роботи над ролею з чіткими зовнішніми деталями.
Він мав передусім талант коміка, переважно з сатиричним забарвленням: Возний («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Бонавентура, Пеньйонжка, Тарабанов, Харко Ледачий («Сто тисяч», «Мартин Боруля», «Суєта», «Паливода XVIII ст.» І. Карпенка-Карого), Голохвостий («За двома зайцями» [[Старицький Михайло Петрович|М. Старицького) та ін.; у вокальному репертуарі — Карась («Запорожець за Дунаєм»).
Але з немалим успіхом виступав і в інших амплуа: у героїчних і трагедійних ролях.
У режисерській роботі відзначався надзвичайною докладністю, знав усі п'єси напам'ять, на проби приходив з готовим режисерським примірником, з сумлінним простудіюванням кожної ролі у єдності акторського ансамблю.
Найбільш відомий виставами драм І. Карпенка-Карого. Зі світового репертуару поставив «Розбійників» Й. Шіллера (грав ролю Франца Моора), «Урієль Акоста» К. Ґуцкова (Державний Народний Театр, 1918 р.) та «Отелло» В. Шекспіра (Театр ім. М.Заньковецької, 1926).
Автор комедій: «Лицеміри» (1908) та «Шантрапа» (1914), спогадів «По шляху життя» (1935) і ряду статей з майстерноети актора.
Виховав ціле покоління акторів (Б. Романицький, В. Любарт, А. Ратмиров та ін.).
[ред.] Література
- Саксаганський П. К. Статті і спогади про корифея укр. сцени. — К.-X., 1938
- Саксаганський П. До молодих режисерів. — К., 1940
- Рильський М. Панас Саксаганський // Наук. записки Інституту мистецтвознавства, фолкльору та етнографії АН УРСР. — К., 1947
- Чаговець В. П. К. Саксаганський. — К., 1951
- Тобілевич Б. Саксаганський Панас Карпович|Панас Карпович Саксаганський. — К., 1957
- Стеценко Л. Панас Саксаганський. — К., 1957
- Мельничук-Лучко Л. Саксаганський — актор. — Л., 1958
- Український драматичний театр, т. І. — К., 1967
- Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)
