Перепільчинці
| село Перепільчинці | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Вінницька область |
| Район | Жмеринський район |
| Громада | Шаргородська міська громада |
| Основні дані | |
| Засноване | друга половина XVI ст. |
| Населення | 932 |
| Площа | 17,57 км² |
| Густота населення | 53 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 23511 |
| Телефонний код | +380 4344 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°49′50″ пн. ш. 27°56′52″ сх. д. / 48.83056° пн. ш. 27.94778° сх. д.Координати: 48°49′50″ пн. ш. 27°56′52″ сх. д. / 48.83056° пн. ш. 27.94778° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
271 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 23500, Вінницька обл., Жмеринський р-н, м. Шаргород, вул. Героїв Майдану, 224. |
| Карта | |
  Перепільчинці | |
 Перепільчинці | |
| Мапа | |
| |
Перепі́льчинці — село в Україні, у Шаргородській міській громаді Жмеринського району Вінницької області.
 | Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|
Географія[ред. | ред. код]
Фізико-географічне розташування[ред. | ред. код]
Перепільчинці розташовані на південно-східних схилах Подільської височини на у верхній течії р. Гнила – притока р. Мурафа (від села Лозова Шаргородського району до впадіння у р. Мурафа річка уже має назву Лозова, а не Гнила).
На південній околиці села проявляється чітко виражене пасмо Мурафських [1]товтр [2]– скелясті пасма, які формувалися 15-20 млн. років тому в прибережних водах теплого Галіційського (Сарматського) моря, що утворені рештками вапнякових водоростей, моховаток, молюсок, специфічних морських черв’яків та інших організмів. Корали у відкладах зустрічаються рідко. В долині річки виходи вапняків утворюють круті схили і обриви, тут багато потужних джерел.
Гідрографія[ред. | ред. код]
Річки[ред. | ред. код]
Річка Гнила утворює долину, на схилах якої і розташоване село. Похил річки 3,4 м/км. Долина завширшки до 1,3 км. Заплава симетрична, її пересічна ширина 100—200 м, подекуди до 350 м; є заболочені ділянки.
Водойми[ред. | ред. код]
В межах села на річці Гнила розташовані два ставки: Верхній (інша назва - "В лісі") і Нижній (інша назва - Мазуровий). Назви ставків походять від їхнього місця положення по течії річки відносно один одного - Верхній і Нижній; інші їх назви: "В лісі" - від розташування водойми у лісовому масиві, Мазуровий - від багаторічного сторожа цього ставка.
Відстань від Перепільчинець до міст (автошляхами)[ред. | ред. код]
| Населений пункт | Відстань, км |
|---|---|
| Шаргород (районний центр) | 16 |
| Вінниця (обласний центр) | 79 |
| Київ (через Житомир) | 343 |
Населення[ред. | ред. код]
Загальна характеристика[ред. | ред. код]
Населення становить 932 особи (станом на 01.01.2018 рік)[3]:
дітей дошкільного віку - 83;
дітей шкільного віку - 119;
громадян пенсійного віку - 218;
працездатне населення - 512;
кількість працюючих на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності та господарювання - 129 (25 % від загальної кількості працездатного населення).
Природний приріст за 2017 рік:[ред. | ред. код]
Кількість померлих - 16
Кількість народжених - 6
Етимологія[ред. | ред. код]
Свою назву Перепільчинці отримали від Максима Перепільчинського (Пшепіорковського)[4], якому Ян Замойський надав в управління ці землі (територія сучасного урочища Церковний Яр). Таких шляхтичів Ян Замойський називав "шаргородськими зем'янами" і хоч Максим Перепільчинський не був поляком, проте носив титул шляхтича, якому володар краю присвоїв польське прізвище - Пшепіорковський. Рід Максима Перепільчинського управляв селом до кінця XVIII століття.
Археологія[ред. | ред. код]
Далеке минуле села відоме з речових пам'яток, які часто трапляються на його околицях. Тут можна знайти каміні сокири, наконечники списів, стріл, уламки посуду, що є свідченням того, що приблизно 4-2 тисячі років до н. е. тут селились люди. Також на території села місцеві жителі знаходять монети часів Римської імперії.
Історія[ред. | ред. код]
Землі під владою Речі Посполитої[ред. | ред. код]
Заснування села[ред. | ред. код]
Наприкінці XVI ст. в урочищі Церковний Яр з дозволу польського канцлера Яна Замойського, якому тоді належали ці землі, поселилась сім'я Максима Перепільчинського. Це перша історична згадка села. Вже в XVI ст. село під назвою Перепільчинці (певний час — Пшепіорчинці) входило до Карчмаровської волості, яка була подарована польським королем Яну Замойському.
Поступово поселення розросталось люди селились окремими групами в глибині лісів. Ще й досі збереглася назва кутка села Одая (у перекладі з молдовської — хутір). У східній частині теперішнього села є велике старе кладовище, а неподалік і саме урочище Церковний Яр, на заході і півдні села-кладовища пізніших часів, як видно з цього, поселення розросталось в південно-західному напрямку, очевидно цьому сприяло те, що тут була родючіша земля.
XVII-XVIII століття[ред. | ред. код]
В червні 1648 р. Шаргород і навколишні села війська Богдана Хмельницького звільнили від польських панів. Однак, Перепільчинці, як і вся територія Правобережної України, ще довго після Переяславської ради були під владою Речі Посполитої. В XVII ст. Село належало польський магнатам Конецпольським, а потім Любомирським, наприкінці XVIII ст. - Сосновським, але пердставники роду Максима Перепільчинського управляли селом до кінця XVIII століття.
Землі під владою Російської імперії[ред. | ред. код]
У 1797 р. внаслідок окупації Російською імперією, село входить до Копайгородської волості Могилівського повіту Подільської губернії.
У першій половині XIX ст. село перебувало у вирі повстань під проводом Устима Кармалюка. З розповідей відомо, що повстанці певний час переховувались в урочищі Лозоватий Яр (на південний схід від села) окремі вихідці села брали активну участь в цьому повстанні.
За участь у Листопадовому повстанні (1830-31 рр.), рід Сосновских втратив право на володіння селом і землями. Після цього Перепільчинці переходять у володіння Петра Березовського. В погребі теперішнього шкільного приміщення (колишній поміщицький будинок) є напис польською мовою «Peter i Julia Berezowski 1856» — очевидно це дата початку будівництва цього приміщення.
З кінця ХІХ ст. і до падіння Російської імперії селом володіла донька Петра Березовського – графиня Софія Бенкендорф[5].
На фронтах Першої світової війни (1914 — 1918 рр.) загинуло 46 жителів села.
Період СРСР[ред. | ред. код]
Встановлення радянської диктатури[ред. | ред. код]
Встановлення радянської влади мало примусовий характер і трималося на популярних лозунгах: «Мир — народам», «Земля — селянам», «Фабрики — робітникам», які імпонували бідній та безземельній частині жителів Перепільчинець.
У 1923 р. створено комітет незаможних селян (комнезам). В 1926 р. селяни об'єднались у товариство по спільному обробітку землі – ТСОЗ. В цьому ж році група селян організувала колгосп «Червона нива», головою якого було обрано. У 1928 р. в селі на базі ТСОЗу утворився колгосп «Червоний колос». У 1929 — 1930 р.р. в селі відбулись масові виступи селян проти насильного залучення в колгосп, понад 40 учасників цих виступів вислано за межі села. У 1932 р. відбулось об'єднання артілей «Червона нива» і «Червоний колос» в колгосп «Перше травня».
Організаторами встановлення радянської влади в селі стали місцеві жителі.
Голодомо́р 1932—1933 років[ред. | ред. код]
Голодомор 1932—1933 років — акт геноциду, організований керівництвом СРСР у 1932-1933 роках шляхом створення штучного масового голоду, з метою придушення українського національно-визвольного руху. Внаслідок спланованої конфіскації врожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади померло смерті понад 400 жителів села.
Друга світова війна (1939-1945 рр.)[ред. | ред. код]
Війна для Пеерепільчинець розпочалася у липні 1941 р., коли село окупували війська Румунії. Понад 300 жителів села брало участь у Другій світовій війні, 160 з них загинуло в боях з Третім Рейхом і його союзниками. Звільнено від окупації село 19 березня 1944 р. Багато учасників війни нагороджено орденами і медалями. Так, полковник Гуменюк Д. К. нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Суворова II ст.; старшина-танкіст Гончар І. П. був учасником параду перемоги у 1945 р.
У 1968 р. в центрі села споруджено пам'ятник односельчанам, які загинули під час бойових дій Другої світової війни.
1945-1991 рр.[ред. | ред. код]
Після війни господарство було розорене, поля необробленими. Техніки не було: землю орали кіньми і волами. Голодомор в Україні (1946—1947) село не оминув: померло багато людей, крім того, велика кількість населення помирала від турбекульозу.
В 1965 р. за вимогою колгоспників в селі створено колгосп « Маяк». За короткий час село сполучено з райцентром дорогою з твердим покриттям, у 1968 р., збудовано приміщення торговельного магазину, дитячого садка, проведено електрифікацію. В 1975 р., розпочато будівництво лазні, медпункту, їдальні, спортивної кімнати і шкільних майстерень, центральну дорогу висипано твердим покриттям. У 1988 р. з волі колгоспників утворено колгосп «Перемога».
Період незалежної України[ред. | ред. код]
12 червня 2020 року відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області» увійшло до складу Шаргородської міської громади[6].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Шаргородського району, село увійшло до складу Жмеринського району[7].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Мурафські Товтри – унікальний геологічний об’єкт Вінницької області. Мій край - Вінниччина (uk-UA) . 24 квітня 2012. Процитовано 14 листопада 2018.
- ↑ Товтри. Вікіпедія (укр.). 12 червня 2018.
{{cite news}}:|access-date=вимагає|url=(довідка) - ↑ Паспорт села. perepilchinci.sharrayrada.gov.ua. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 13 листопада 2018.
- ↑ Нагребецький А. Іменами багата земля Шаргородська. calameo.com. Процитовано 13 листопада 2018.
- ↑ Нагребецький А. Іменами багата земля Шаргородська. calameo.com. Процитовано 14 листопада 2018.
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
Література[ред. | ред. код]
- Плеба́нівка // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.722
Посилання[ред. | ред. код]
| |||||||||||
