Країни Осі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
     Антигітлерівська коаліція (та їхні колонії)
     Країни, що приєдналися до коаліції після атаки на Перл-Гарбор
     Країни Осі (їхні колонії та/або союзники, сторони що вели спільні бойові дії)
     Нейтральні

Країни осі[1], Нації осі, Об'єднання осі, Країни фашистського альянсу, гітлерівська коаліція (нім. Achsenmächte [ˈak.sn̩ˌmɛç.tə] ( прослухати); італ. Potenze dell'Asse [po.'tɛn.t͡se delˈlas.se]; яп. 枢軸国 Sūjikukoku sɯːdʑikɯꜜkokɯ) — об'єднання країн в часи Другої світової війни.

Три головні країни — елементи вісі: націонал-соціалістичний Третій Рейх, фашистська Італія та Японська імперія («Вісь Рим-Берлін-Токіо») були членами військового союзу Троїстого пакту (англ. Tripartite Pact) підписаного в серпні 1940 року, що офіційно заснували Об'єднання Вісі. Під час найбільшого підйому пакту його країни-члени домінували над значною частиною Європи, Північної та Східної Африки, Далекого Сходу, Південно-Східної Азії й Океанії[2].

Початок[ред. | ред. код]

Докладніше: Троїстий пакт

Термін «вісь», як вважають, першим застосував прем'єр-міністр Угорщини Дюла Гембеш, який відстоював союз Німеччини, Угорщини та Італії й був посередником між Німеччиною й Італією задля зменшення протиріч між ними, задля досягнення цього союзу[3]. Передчасна смерть Гомбоша у 1936 році при проведенні переговорів з Німеччиною в Мюнхені та зайняття його посади нефашистом припинило початкове притягнення Угорщини до триполярної осі, але зменшило протиріччя між Італією та Німеччиною, що вело до створення двополярної осі[3].

В листопаді 1936 року, термін «вісь» розпочав офіційно використовувати італійський диктатор Беніто Муссоліні, коли він говорив про вісь РимБерлін посилаючись на угоду між Німеччиною й Італією від 25 жовтня 1936 року. Муссоліні оголосив, що ці дві держави формують «Вісь», навколо якої інші держави Європи та світу мали б обертатись. Ця угода була підписана під час Другої італо-абісінської війни, проти експансії Італії виступила Ліга Націй, й Італія отримала підтримку Німеччини. Пізніше, у травні 1939 року, ці відносини, перетворені в союз, Муссоліні назвав «Сталевим пактом».

Термін «Держави осі» формально почав вживатись після підписання Троїстого пакту між Німеччиною, Японією й Італією 27 вересня 1940 року. До договору пізніше приєднались Угорщина (20 листопада 1940 року), Румунія (23 листопада 1940 року), Словаччина (24 листопада 1940 року) і Болгарія (1 березня 1941 року).

Італійське ім'я Roberto у 1940-1945 роках отримало нове значення — вживалось як скорочення «Rome-Berlin-Tokyo».

Його найпотужнішими державами з військового погляду були Німеччина і Японія. Ці дві нації також підписали Антикомінтернівський пакт 1936 року.

Від листопада 1940 року між нацистською Німеччиною і СРСР велися офіційні таємні переговори про приєднання Радянського Союзу до Вісі, що мало здійснитись через підписання нового документу про фактичний розподіл Східної півкулі планети між учасниками Пакту чотирьох Держав: Німеччиною, Італією, Японією та Радянським Союзом[4]. Однак, вкінці 1940 року, Гітлер відкинув цей план і віддав наказ[5][6] готуватися до нападу на СРСР.

Країни-учасники[ред. | ред. код]

Основні країни[ред. | ред. код]

Сателіти і союзники[ред. | ред. код]

Неформальні союзники Третього Рейху[ред. | ред. код]

Сателіти і союзники Японської імперії[ред. | ред. код]

Сателіти і союзники Королівства Італія[ред. | ред. код]

Окуповані і анексовані Третім Рейхом[ред. | ред. код]

Німеччина та її сателіти під час їх найбільшої територіальної експансії в Європі

Держави-колабораціоністи[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ВІСЬ - тлумачення, орфографія, новий правопис онлайн. slovnyk.ua. Процитовано 23 жовтня 2022. 
  2. Hakim, Joy (1995). A History of Us: War, Peace and all that Jazz. New York: Oxford University Press. ISBN 0-19-509514-6. 
  3. а б Sinor, Denis. 1959. History of Hungary. Woking and London: George Allen and Unwin Ltd. Pp. 291
  4. Розмова наркома закордонних справ СРСР В. М. Молотова з послом Німеччини в СРСР Ф.Шуленбурґом. // АП РФ. Ф. 3. Оп. 64. С. 675. Л. 108. Машинопис. Завірена копія [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
  5. Nekrich, Aleksandr Moiseevich; Ulam, Adam Bruno; Freeze, Gregory L. (1997). Pariahs, Partners, Predators: German-Soviet Relations, 1922–1941, Columbia University Press. ISBN 0-231-10676-9; pp. 202–205.
  6. Roberts, Geoffrey (2006). Stalin's Wars: From World War to Cold War, 1939–1953, Yale University Press. ISBN 0-300-11204-1; p. 59.
  7. Hager, Robert P. (1 березня 2017). "The laughing third man in a fight": Stalin's use of the wedge strategy. Communist and Post-Communist Studies (англ.). 50 (1): 15–27. doi:10.1016/j.postcomstud.2016.11.002. ISSN 0967-067X. Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 15 грудня 2021. «The Soviet Union participated as a cobelligerent with Germany after September 17, 1939, when Soviet forces invaded eastern Poland» 
  8. Blobaum, Robert (1990). The Destruction of East-Central Europe, 1939-41. Problems of Communism. 39: 106. Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 22 червня 2022. «As a co-belligerent of Nazi Germany, the Soviet Union secretly assisted the German invasion of central and western Poland before launching its own invasion of eastern Poland on September 17» 

Посилання[ред. | ред. код]