Шаргород

Шаргород
Герб Шаргорода
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Вінницька область
Район/міськрада	Шаргородський район
Код КОАТУУ	525310100
Засноване	1585
Магдебурзьке право	1588
Статус міста	з 1985 року
Населення	▲6949 (01.01.2011)
Площа	6.87 км²
Густота населення	1011.5 осіб/км²
Поштові індекси	23500-23504
Телефонний код	+380-4344
Координати	48°45′19″ пн. ш. 28°04′44″ сх. д.
Висота над рівнем моря	245 м
Водойма	Мурашка, Ковбасна
День міста	28 травня
Відстань
Найближча залізнична станція	Ярошенка
До станції	28 км
До обл./респ. центру
- фізична	60 км
- залізницею	67 км
- автошляхами	80,8 км
До Києва
- фізична	256 км
- залізницею	288 км
- автошляхами	330 км
Міська влада
Адреса	23500, Вінницька обл., Шаргородський р-н, м. Шаргород, вул. Поштова, 13, 2-16-48
Міський голова	Винокур Ігор Михайлович

Ша́ргород  (Княжа Лука, Плебановка) — місто в Україні, райцентр Вінницької області. Розташований на Східному Поділлі над річками Мурашка і Ковбасна.

КОСТЕЛ ФЛОРИАНА XVIII ст.

Костел Діви Марії 1781

Миколаївський монастир XVIII ст.. Наріжна башта, стіна, собор і дзвіниця. Вигляд з південного сходу

Синагога 1589

Засновник міста Ян Замойський

Населення

За переписом 2005 року у місті проживає 7 100 осіб.

Історія

5 травня 1383 року литовський князь Вітовт видав грамоту на володіння землею з прилеглими лісами, де нині розташований Шаргород, Василеві Карачевському. У дарчій грамоті зазначалося, Карачевський повинен «вирубати ліс і на сирому корені заснувати Княжу Луку». Але ця місцевість довгий час залишалась малозаселеною. Пізніше, з 1497 року, Княжу Луку стали називати Карачевою Пустиню, за ім'ям першого її власника. 1585 року князь Ян Замойський (1545–1605), який на той час володів цими землями, одержав від короля грамоту на спорудження замку. І все володіння і фортеця дістали назву Шаргород. 26 січня 1588 року Шаргород дістав магдебурзьке право, а також герб із таким зображенням:

«Святий Флоріан, який має в правій руці щит із трьома списами (родовий герб Замойських), а в лівій кришталевий глек з водою i пожежу заливає, на пам'ять про те, що місто від войовничого колись Флоріана Шарого (родоначальника Замойських) назву дістало».

Після Яна Замойського місто перейшло до його сина сандомирського воєводи — Томаша Замойського (1594–1638). Далі Шаргород перейшов до його доньки — Ани Барвари, яка була одружена з сандомирським воєводою — Олександром Конецпольським. Від нього Шаргородський ключ переходить до краківського каштеляна — Станіслава Конецпольського (1643–1682). До ключа крім міста належало 23 села. В загальному йому належало 10 міст, 186 сіл в подільському, брацлавському і київському воєводствах. Не маючи власних дітей, переписав Шаргород своєму стрийкові, брацлавському воєводі — Янові Олександрові Конецпольському (?—1719), від якого Шаргород перейшов до його родича брацлавського каштеляна — Леонарта Конецпольського. Від нього в 1773 до сандомирського воєводи — Юрія Олександра Любомирського, а від нього до його сина — до воєводи брацлавського і київського, одного з найбагатших людей того часу — Станіслава Любомирського (1704–1793). Він запросив до міста василіанів і побудував в 1719 церкву. При ній була школа. Від нього Шаргород переходить до великого гетьмана литовського — Йозефа Сосновського (?—1783). Його донька Людвика одружилася з Йозефом Любомирським (1751–1817) і таким чином Шаргород знову перейшов до Любомирських. Пізніше Шаргород перейшов до старшого сина — Генрика Любомирського (1777–1817). Він був галицьким політичним діячем, меценатом і куратором Оссолінеум у Львові. Від нього Шаргород перейшов до його сина — князя Юрія Генрика Любомирського (1817–1872). Він відновив старий замок, який продав Шарівку своєму родичу — Романові Сангушку з Славути. Останюю власницею була внучка князя Романа Сангушка — Юлія Потоцька, донька Альфреда Потоцького і Марії Сангушко.

Кінець 1580-х років — активне заселення євреями. 1589 — була збудована синагога — накрита дахом в мавританському стилі.

У 1585 року князь Ян Замойський(1545–1605), який на той час володів цими землями, одержав від короля грамоту на спорудження замку. І все володіння, і фортеця дістали назву Шаргород. У 1588 році Шаргород дістав магдебурзьке право.

У 1640-х роках місто було міцною фортецею і відігравало важливу роль в охороні південних кордонів від нападів кримських татар.

Населення Шаргорода брало активну участь в боротьбі проти соціально-економічного гніту, а під час визвольної війни українського народу 1648–1654 років містечко було зоною частих боїв. На початку серпня 1648 року загони Максима Кривоноса штурмом оволоділи Шаргородом. Містечко увійшло до Брацлавського полку Данила Нечая. Активно допомагало населення війську Богдана Хмельницького.

За Андрусівським перемир'ям Шаргород відійшов до Польщі. Протягом другої половини XVII століття страждав від турецько-татарських набігів.

У 1672 року турецька армія захопила Шаргород. Турки перейменували місто в Кучук-Стамбул (Малий Стамбул), зважаючи на його торгове значення. Двадцять сім років жителі Шаргорода терпіли від турецької неволі. З 1699 року містечко знову стає польським. Шляхта відновлює свої порядки, що викликає хвилю національно-визвольної боротьби у 1702–1704 роках.

Щоб закріпити за собою українські землі, шляхта будує костьоли, монастирі. У другій половині XVIII століття поляки намагаються перетворити Шаргород в один з центрів підготовки єзуїтів на Поділлі.

Після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії Шаргород увійшов до Подільської губернії. У 1850 року містечком став володіти князь Роман Станіслав Сангушко.

Друга половина XIX століття визначна для жителів містечка значними зрушеннями в розвитку культури. З 1870-х років тут працювали повітове та церковнопарафіяльне училища. У 1886 року з'являється перша згадка про бібліотеку.

Перша половина XX століття це боротьба між армією Української Народної Республіки, червоною армією, інтервентами, насадження комуністичної влади. Єврейська громада Шаргорода під час громадянської війни декілька разів страждала від погромів. Після закінчення війни, в середині 1920-х років у місті був створений єврейський колгосп «Красний Пахарь». 1926 року євреї становили 61% від загальної кількості населення Шаргорода (2697 особи), але вже в 1930-ті роки всі синагоги міста були закриті місцевою владою.

Під час Другої світової війни територія південного Поділля була підконтрольна румунам і входила до так званої Трансністрії. В місті було створене гетто, куди переселялися євреї Бессарабії, Буковини і Румунії (до семи тисяч євреїв). Румуни не проводили масових розстрілів. Євреї шаргородського гетто помирали від хвороб та голоду.

1923 року Шаргород стає районним центром, з населенням 2450 осіб. Довоєнний період позначився розвитком господарства і промисловості. 22 липня 1941 року гітлерівці захопили Шаргород і панували тут до 20 березня 1944 року, доки війська 2-го Українського фронту не звільнили містечко. Після війни Шаргород став відновлювати господарство.

Десь наприкінці 80-х років минулого століття у Шаргороді проходили зйомки художнього фільму за твором видатного єврейського письменника Шолома Алейхема «Блукаючі зірки». Перших хвилин 10 фільму знято саме на вуличках містечка. Тоді ще в досить непоганому стані були старовинні єврейські будинки. А колоритні місцеві жителі, що населяли в основному нижню частину міста (так зване Старе місто), якнайкраще підходили для масових зйомок.

Тепер Шаргород — впорядковане містечко, районний центр Вінниччини.

У 2006 році уродженець Шаргорода, московський бізнесмен і меценат О. Погорельський, започаткував в Шаргороді Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва «Арт-містечко: Шаргород». Це такий собі фестиваль сучасного футуристичного мистецтва. До Шаргорода з'їхались художники-метафутуристи з різних країн світу: Росії, Німеччини, Ізраїлю. Трохи дивними були для нашого містечка картини художників, які малювали вони не лише на традиційних полотнах, а й на стінах магазинів, кіосків, на старих автомобілях (звісно, за згоди хазяїна). Досить неоднозначним є й ставлення жителів міста до заїжджих митців. Але, попри це, десь на початку серпня фестиваль у місті проходить щороку. Організатори навіть викупили колишній цукровий завод для того, щоб створити там свою резиденцію і школу мистецтв, де поступово ведуться ремонтні роботи і у відремонтованих цехах творять свої шедеври юні жителі міста. В серпні цього року до Шаргорода знову навідались художники, щоб потім, після двотижневого перебування, провести свої виставки в Києві, Москві та Венеції.

У травні 2009 року київська художниця, учасниця групи «Р. Е.П.» («Революційно-експериментальний простір») Жанна Кадирова відкрила у Шаргороді пам'ятник невідомому пам'ятнику. Дві кольорові лавочки-графіки можна побачити у Києві, в парку біля Політехнічного університету, і на алеї поряд із Національним палацом мистецтв «Україна». Та пам'ятником пам'ятнику вона пишається найбільше. В одному з інтерв'ю художниця розповіла, що придумала його у Шаргороді 2 роки тому на скульптурно-архітектурному пленері. Відтоді артефакт зберігався на території колишнього цукрового заводу під охороною.

31 травня 2008 року в місті відбулися урочистості з нагоди початку будівництва в Шаргороді єдиної в Україні Хресної дороги. Було закладено наріжний камінь із вмурованим камінцем з єрусалимського шляху, яким ішов Ісус Христос. Камінь, який символізує початок Хресної дороги, освятив посол Папи Римського в Україні, апостольський нунцій, Його Преосвященство архієпископ Кам'янець-Подільський Іван Юркевич. Хресна дорога простягатиметься на 2 км і матиме 14 стоянок-капличок для молитви.

Релігії

Віками співіснують в Шаргороді дві християнські конфесії — католицька і православна. А до кінця ХХ ст. так само гармонійно вписувались в цей вінок релігій ще й євреї зі своєю культурою і побутом. Нині їх залишились одиниці.

Костьол святого Флоріана

Католицький костел, відкритий 3 листопада 1595 року, зберігся донині з невеликими переробками. Рішенням Вінницької обласної Ради від 18 грудня 2007 р. Шаргородський історико-культурний центр духовності та злагоди (Костел Святого Флоріана XVI ст., Свято-Миколаївський чоловічий монастир XVIII–XIX ст., синагога XVIII ст.,), в числі кількох інших історико-культурних об'єктів, було визнано переможцем обласного конкурсу «Сім чудес Вінниччини».

Миколаївський монастир, собор і школа

Православний монастир був заснований, як уніатський в 1719 році навпроти костелу, через центральну дорогу. Близько 1782 року новий власник Шаргорода Йосип Сосновський надав базиліанам для продовження споруди монастиря і школи-бурси розвалини замку і необхідні засоби. Школа, в якій іноді навчалося до шестисот учнів, славилася на всьому Правобережжі.

В центрі колишнього монастирського подвір'я, що зайняло верхнє плато межиріччя, височіє видимий з усіх місць Шаргорода величезний собор св. Миколи Мирлікійського. Будівля з чотириколонним портиком на головному фасаді, який обернений, всупереч канону, на південь, а не на захід, було закладено ще при базіліанах, що встигли підняти стіни лише до перших вікон. Завершено ж будівництво було лише в 1806–1818 роках, вже в православ'ї.

Монументальність собору різко контрастувала з мирською метушнею шаргородських обивателів, проте в кам'яній стіні з баштами по кутах і триярусною дзвіницею в центрі, проти головного фасаду собору, зведеними в 1848 році, розміщувалися лавки торговців, які зримо поєднували святість обителі з метушнею світу сього. До східного крила собору примикає двоповерховий корпус келій. Впоперек торця келій — довга будівля бурси. Архітектура його проста, утилітарна і не позбавлена деякої витонченості. Примітно, що такі ж портики із спарених колон, що і при вході в собор, влаштовані і в будівлі бурси і на другому поверсі корпусу келій, лише пропорційно зменшені.

Після приєднання краю до Росії монастир був освячений в православний, а школа — в семінарію, пізніше — в духовне училище.

У XX ст. під час встановлення радянської влади у Шаргороді, як і по всій Україні, було переслідування християн, а особливо католиків. Нова влада намагалась припинити культову діяльність католицької церкви, але завдяки міцній вірі місцевих католиків зробити цього не вдалось. Проте до монастиря доля не була не настільки прихильною, як до костелу. У 1937 році монастир було закрито. В післявоєнні роки, з 1946 по 1963 роки, в його стінах був розміщений сільськогосподарський технікум. Потім, після закриття технікуму, були роки забуття, коли древні стіни стояли пусткою.

На початку 80-х років минулого століття в приміщенні монастиря було розміщено міський музей образотворчого мистецтва. Тоді на монументальних колонах замість старовинних ікон розмістили портрети передовиків соціалістичної праці.

Лише в 1986 році було відновлено роботу монастиря. Зараз це діючий Свято-Миколаївський Шаргородський чоловічий монастир. Кілька років тому при монастирі було створено школу дзвонарів. Учні школи своєю майстерністю прославились далеко за межі не лише міста, області, але й на просторах України.

Шаргородська синагога

У 1589 році у Шаргороді зводиться синагога. Шаргородська синагога — одна з найчудовіших архітектурних пам'ятнок єврейських общин Поділля. Початково, об'єм синагоги, заданий квадратним в плані залом для моління, був оточений з північної, західної і південної сторін одноповерховими прибудовами. Будівля була ґрунтовно реконструйована, найімовірніше, на початку XVIII ст., після закінчення турецького правління. Вона, хоча і понесла істотні втрати, в цілому збереглася, можливо, завдяки тому, що було за радянських часів пристосоване під сокоморсовий завод.

Персоналії

У 1840-і роки в Шаргороді вчився славний український поет Степан Васильович Руданський (1834–1873). Яким величезним зарядом життєрадісності і здорового подільського гумору повинен був володіти син бідного сільського священика села Хомутинци біля Вінниці, аби восьмилітнє перебування в цих тяжких умовах не лише не зломило, але і розвинуло прекрасне дарування! Зараз в Шаргородському районі є село Руданське, назване на честь відомого поета.

Видатний український письменник Михайло Коцюбинський (1864–1913) вчився у Шаргороді в 1870-і роки. Саме у Шаргородськой бурсі після прочитання твору юного Михайлика викладач, зайшовши у вчительську, виголосив: «Матимемо свого літератора».

Трохи пізніше тут же вчився і чудовий український композитор, майстер українського хорового мистецтва Микола Дмитрович Леонтович (1877–1921), автор класичного «Щедрика».

У місцевій районній газеті «Комунар» (нині — «Шаргородщина»)1966 року починав свою творчу діяльність Заслужений журналіст України, член Національної спілки письменників України, завідуючий відділом і член редколегії газети «Сільські вісті»(1981–1987), головний редактор газети "Правда України".(1991–1998), автор ряду прозових творів — «Босоніж по битому шклу», «Родинна колиска — Джурин», «Запоручник спокуси, або Записки гламурного коханця» Олександр Горобець. Частина творів написана автором у його рідному селі Джурин Шаргородського району. Ці та інші публікації можна віднайти на * персональному сайті О. Горобця

Промисловість

В місті функціонують такі промислові об'єкти:

• «Райпроменерго»
• Соснівський цукровий завод — не працює, переобладнано у творчу майстерню
• Завод продтоварів
• ПрАТ «Шаргородський маслозавод», що виготовляє молочну продукцію під тм «ШАРМ»
• РЕМ — район електричних мереж
• Промкомбінат (філія Мурованокуриловецького виробничого об'єднання «Подолянка»)
• Ремонтно-транспортне підприємство РАПО
• Агротехсервіс
• Комбінат громадського харчування
• Комбінат кооперативно-промислових п-в

Освітні заклади

• 3 українські школи
• 1 профтехучилище
• 5 бібліотек
• 1 кінотеатр
• 1 музей
• 1 будинок культури
• 3 клуби
• 1 спортивний заклад ДЮСШ.
• 1 гімназія

Пам'ятки

• Городище доби Київської Русі.
• Рештки замку XVI ст.
• Комплекс споруд Миколаївського монастиря XVII–XVIII ст.
• Костел 1595 р.
• Синагога, 1589 р.
• Будинки XVIII-XIX ст.

Джерела

• Шаргород - Інформаційно-пізнавальний портал | Вінницька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР: Вінницька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 630 с.)
• «Історія української архітектури» під редакцією В. Тимофієнка
• Михайло Купчишен, Антон Мичак «Шаргодщина: сторінки історії», Київ, 2002 р.
• Стаття «Шаргород» в Електронній Єврейській Енциклопедії (рос.)
• Стаття Szarogród у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XI (Sochaczew — Szlubowska Wola) з 1890 року (пол.)
• Родинна колиска — Джурин