Шаргород

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шаргород
Герб Шаргорода.png
Герб Шаргорода
Schar1.jpg
Шаргород
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Вінницька область Вінницька область
Район/міськрада Шаргородський район
Рада Шаргородська міська рада
Код КОАТУУ 0525310100
Засноване 1585
Магдебурзьке право 1588
Статус міста з 1985 року
Населення 6949 (01.01.2011)[1]
Площа 6.87 км²
Густота населення 1011.5 осіб/км²
Поштові індекси 23500-23504
Телефонний код +380-4344
Координати 48°45′19″ пн. ш. 28°04′44″ сх. д. / 48.75528° пн. ш. 28.07889° сх. д. / 48.75528; 28.07889Координати: 48°45′19″ пн. ш. 28°04′44″ сх. д. / 48.75528° пн. ш. 28.07889° сх. д. / 48.75528; 28.07889
Висота над рівнем моря 245 м
Водойма Мурашка, Ковбасна
День міста 28 травня
Відстань
Найближча залізнична станція Ярошенка
До станції 28 км
До обл./респ. центру
 - фізична 60 км
 - залізницею 67 км
 - автошляхами 80,8 км
До Києва
 - фізична 256 км
 - залізницею 288 км
 - автошляхами 330 км
Міська влада
Адреса 23500, Вінницька обл., Шаргородський р-н, м. Шаргород, вул. Поштова, 13, 2-16-48
Міський голова Винокур Ігор Михайлович

Ша́ргород  (раніше Княжа Лука, Плебановка) — місто в Україні, райцентр Вінницької області. Розташований на Східному Поділлі над річками Мурашка і Ковбасна.

Костел Флоріана XVIII ст.
Костел Діви Марії 1781
Миколаївський монастир XVIII ст.. Наріжна башта, стіна, собор і дзвіниця. Вигляд з південного сходу
Синагога 1589
Засновник міста Ян Замойський

Населення[ред.ред. код]

За переписом 2005 року у місті проживає 7 100 осіб.

Історія[ред.ред. код]

5 травня 1383 року литовський князь Вітовт видав грамоту на володіння землею з прилеглими лісами, де нині розташований Шаргород, Василеві Карачевському. У дарчій грамоті зазначалося, Карачевський повинен «вирубати ліс і на сирому корені заснувати Княжу Луку». Але ця місцевість довгий час залишалась малозаселеною. Пізніше, з 1497 року, Княжу Луку стали називати Карачевою Пустиню, за ім'ям першого її власника. 1585 року Ян Замойський (1545–1605), який на той час володів цими землями, одержав від короля грамоту на спорудження замку — все володіння і фортеця дістали назву Шаргород. 26 січня 1588 року Шаргород дістав магдебурзьке право, також герб із таким зображенням:

«Святий Флоріан, який має в правій руці щит із трьома списами (родовий герб Замойських), а в лівій кришталевий глек з водою i пожежу заливає, на пам'ять про те, що місто від войовничого колись Флоріана Шарого (родоначальника Замойських) назву дістало».

Після Яна Замойського місто перейшло до його сина — подільського та київського воєводи Томаша Замойського (1594–1638). Далі Шаргород перейшов до його доньки — Йоанни Барбари, яка була одружена з сандомирським воєводою — Александром Конєцпольським. Від нього Шаргородський ключ переходить до краківського каштеляна — Станіслава Яна Конєцпольського (1643–1682). До ключа, крім міста, належало 23 села. В загальному йому належало 10 міст, 186 сіл в Подільському, Брацлавському і Київському воєводствах. Не маючи власних дітей, переписав Шаргород своєму стрийкові — брацлавському воєводі — Яну Александру Конєцпольському (1635–1719), від якого Шаргород перейшов до його родича — брацлавського каштеляна — Леонарта Конєцпольського. Від нього в 1713 р. до сондецького старости (з 1729 р. сандомирського воєводи) — Єжи Александра Любомирського, від нього — до його молодшого сина — воєводи брацлавського і київського, одного з найбагатших людей того часу — Станіслава Любомирського (1704–1793). Він запросив до міста василіанів і побудував в 1719 церкву. При ній була школа. Від нього Шаргород переходить до польного гетьмана литовського — Юзефа Сильвестра Сосновського (?—1783). Його донька Людвіка одружилася з київським каштеляном Юзефом Любомирським (1751–1817) — Шаргород знову перейшов до Любомирських. Пізніше Шаргород перейшов до найстаршого сина — Генрика Людвіка Любомирського (1777–1817)[2]. Він був галицьким політичним діячем, меценатом і куратором Оссолінеуму (тепер Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника) у Львові. Від нього Шаргород перейшов до його сина — князя Єжи (Юрія) Генрика Любомирського (1817–1872). Він відновив старий замок, який продав Шарівку своєму родичу — Романові Сангушку з Славути. Останньою власницею була внучка князя Романа Сангушка — Юлія Потоцька (1854, Славута — 1921), донька графа Альфреда Юзефа Потоцького (1817–1889) і княжни Марії Сангушко (1830–1903, Львів).[3]

Кінець 1580-х років — активне заселення євреями. 1589 — була збудована синагога — накрита дахом в мавританському стилі.

У 1640-х роках місто було міцною фортецею і відігравало важливу роль в охороні південних кордонів від нападів кримських татар.

Населення Шаргорода брало активну участь в боротьбі проти соціально-економічного гніту, а під час визвольної війни українського народу 1648–1654 років містечко було зоною частих боїв. На початку серпня 1648 року загони Максима Кривоноса штурмом оволоділи Шаргородом. Містечко увійшло до Брацлавського полку Данила Нечая. Активно допомагало населення війську Богдана Хмельницького.

За Андрусівським перемир'ям Шаргород відійшов до Польщі. Протягом другої половини XVII століття страждав від турецько-татарських набігів.

У 1672 року турецька армія захопила Шаргород. Турки перейменували місто в Кучук-Стамбул (Малий Стамбул), зважаючи на його торгове значення. Двадцять сім років жителі Шаргорода терпіли від турецької неволі. З 1699 року містечко знову стає польським. Шляхта відновлює свої порядки, що викликає хвилю національно-визвольної боротьби у 1702–1704 роках.

Щоб закріпити за собою українські землі, шляхта будує костьоли, монастирі. У другій половині XVIII століття поляки намагаються перетворити Шаргород в один з центрів підготовки єзуїтів на Поділлі.

Після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії Шаргород увійшов до Подільської губернії. У 1850 року містечком став володіти князь Роман Станіслав Сангушко.

Друга половина XIX століття визначна для жителів містечка значними зрушеннями в розвитку культури. З 1870-х років тут працювали повітове та церковнопарафіяльне училища. У 1886 року з'являється перша згадка про бібліотеку.

Перша половина XX століття це боротьба між армією Української Народної Республіки, червоною армією, інтервентами, насадження комуністичної влади. Єврейська громада Шаргорода під час громадянської війни декілька разів страждала від погромів. Після закінчення війни, в середині 1920-х років у місті був створений єврейський колгосп «Красний Пахарь». 1926 року євреї становили 61% від загальної кількості населення Шаргорода (2697 особи), але вже в 1930-ті роки всі синагоги міста були закриті місцевою владою.

Під час Другої світової війни територія південного Поділля була підконтрольна румунам і входила до так званої Трансністрії. В місті було створене гетто, куди переселялися євреї Бессарабії, Буковини і Румунії (до семи тисяч євреїв). Румуни не проводили масових розстрілів. Євреї шаргородського гетто помирали від хвороб та голоду.

1923 року Шаргород стає районним центром, з населенням 2450 осіб. Довоєнний період позначився розвитком господарства і промисловості. 22 липня 1941 року гітлерівці захопили Шаргород і панували тут до 20 березня 1944 року, доки війська 2-го Українського фронту не звільнили містечко. Після війни Шаргород став відновлювати господарство.

Десь наприкінці 80-х років минулого століття у Шаргороді проходили зйомки художнього фільму за твором видатного єврейського письменника Шолома Алейхема «Блукаючі зірки». Перших хвилин 10 фільму знято саме на вуличках містечка. Тоді ще в досить непоганому стані були старовинні єврейські будинки. А колоритні місцеві жителі, що населяли в основному нижню частину міста (так зване Старе місто), якнайкраще підходили для масових зйомок.

Тепер Шаргород — впорядковане містечко, районний центр Вінниччини.

У 2006 році уродженець Шаргорода, московський бізнесмен і меценат О. Погорельський, започаткував в Шаргороді Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва «Арт-містечко: Шаргород». Це такий собі фестиваль сучасного футуристичного мистецтва. До Шаргорода з'їхались художники-метафутуристи з різних країн світу: Росії, Німеччини, Ізраїлю. Трохи дивними були для нашого містечка картини художників, які малювали вони не лише на традиційних полотнах, а й на стінах магазинів, кіосків, на старих автомобілях (звісно, за згоди хазяїна). Досить неоднозначним є й ставлення жителів міста до заїжджих митців. Але, попри це, десь на початку серпня фестиваль у місті проходить щороку. Організатори навіть викупили колишній цукровий завод для того, щоб створити там свою резиденцію і школу мистецтв, де поступово ведуться ремонтні роботи і у відремонтованих цехах творять свої шедеври юні жителі міста. В серпні цього року до Шаргорода знову навідались художники, щоб потім, після двотижневого перебування, провести свої виставки в Києві, Москві та Венеції.

У травні 2009 року київська художниця, учасниця групи «Р. Е. П.» («Революційно-експериментальний простір») Жанна Кадирова відкрила у Шаргороді пам'ятник невідомому пам'ятнику. Дві кольорові лавочки-графіки можна побачити у Києві, в парку біля Політехнічного університету, і на алеї поряд із Національним палацом мистецтв «Україна». Та пам'ятником пам'ятнику вона пишається найбільше. В одному з інтерв'ю художниця розповіла, що придумала його у Шаргороді 2 роки тому на скульптурно-архітектурному пленері. Відтоді артефакт зберігався на території колишнього цукрового заводу під охороною.

31 травня 2008 року в місті відбулися урочистості з нагоди початку будівництва в Шаргороді єдиної в Україні Хресної дороги. Було закладено наріжний камінь із вмурованим камінцем з єрусалимського шляху, яким ішов Ісус Христос. Камінь, який символізує початок Хресної дороги, освятив посол Папи Римського в Україні, апостольський нунцій, Його Преосвященство архієпископ Кам'янець-Подільський Іван Юркевич. Хресна дорога простягатиметься на 2 км і матиме 14 стоянок-капличок для молитви.

Релігії[ред.ред. код]

Віками співіснують в Шаргороді 2 християнські конфесії — католицька і православна. А до кінця ХХ ст. так само гармонійно вписувались в цей вінок релігій ще євреї зі своєю культурою і побутом - нині їх залишились одиниці.

Костьол святого Флоріана[ред.ред. код]

Католицький костел, відкритий 3 листопада 1595 року, зберігся донині з невеликими переробками. Рішенням Вінницької обласної Ради від 18 грудня 2007 р. Шаргородський історико-культурний центр духовності та злагоди (Костел Святого Флоріана XVI ст., Свято-Миколаївський чоловічий монастир XVIII–XIX ст., синагога XVIII ст.,), в числі кількох інших історико-культурних об'єктів, було визнано переможцем обласного конкурсу «Сім чудес Вінниччини».

Миколаївський монастир, собор і школа[ред.ред. код]

Православний монастир був заснований, як уніатський в 1719 році навпроти костелу, через центральну дорогу. Близько 1782 року новий власник Шаргорода Юзеф Сильвестр Сосновський надав василіянам для продовження споруди монастиря і школи-бурси розвалини замку і необхідні засоби. Школа, в якій іноді навчалося до шестисот учнів, славилася на всьому Правобережжі.

В центрі колишнього монастирського подвір'я, що зайняло верхнє плато межиріччя, височіє видимий з усіх місць Шаргорода величезний собор св. Миколи Мирлікійського. Будівля з чотириколонним портиком на головному фасаді, який обернений, всупереч канону, на південь, а не на захід, було закладено ще при базіліанах, що встигли підняти стіни лише до перших вікон. Завершено ж будівництво було лише в 18061818 роках, вже в православ'ї.

Монументальність собору різко контрастувала з мирською метушнею шаргородських обивателів, проте в кам'яній стіні з баштами по кутах і триярусною дзвіницею в центрі, проти головного фасаду собору, зведеними в 1848 році, розміщувалися лавки торговців, які зримо поєднували святість обителі з метушнею світу сього. До східного крила собору примикає двоповерховий корпус келій. Впоперек торця келій — довга будівля бурси. Архітектура його проста, утилітарна і не позбавлена деякої витонченості. Примітно, що такі ж портики із спарених колон, що і при вході в собор, влаштовані і в будівлі бурси і на другому поверсі корпусу келій, лише пропорційно зменшені.

Після приєднання краю до Росії монастир був освячений в православний, а школа — в семінарію, пізніше — в духовне училище.

У XX ст. під час встановлення радянської влади у Шаргороді, як і по всій Україні, було переслідування християн, а особливо католиків. Нова влада намагалась припинити культову діяльність католицької церкви, але завдяки міцній вірі місцевих католиків зробити цього не вдалось. Проте до монастиря доля не була не настільки прихильною, як до костелу. У 1937 році монастир було закрито. В післявоєнні роки, з 1946 по 1963 роки, в його стінах був розміщений сільськогосподарський технікум. Потім, після закриття технікуму, були роки забуття, коли древні стіни стояли пусткою.

На початку 80-х років минулого століття в приміщенні монастиря було розміщено міський музей образотворчого мистецтва. Тоді на монументальних колонах замість старовинних ікон розмістили портрети передовиків соціалістичної праці.

Лише в 1986 році було відновлено роботу монастиря. Зараз це діючий Свято-Миколаївський Шаргородський чоловічий монастир. Кілька років тому при монастирі було створено школу дзвонарів. Учні школи своєю майстерністю прославились далеко за межі не лише міста, області, але й на просторах України.

Шаргородська синагога[ред.ред. код]

У 1589 році у Шаргороді зводиться синагога. Шаргородська синагога — одна з найчудовіших архітектурних пам'ятнок єврейських общин Поділля. Початково, об'єм синагоги, заданий квадратним в плані залом для моління, був оточений з північної, західної і південної сторін одноповерховими прибудовами. Будівля була ґрунтовно реконструйована, найімовірніше, на початку XVIII ст., після закінчення турецького правління. Вона, хоча і понесла істотні втрати, в цілому збереглася, можливо, завдяки тому, що було за радянських часів пристосоване під сокоморсовий завод.

Персоналії[ред.ред. код]

  • Степан Васильович Руданський (1834–1873) - славний український поет, у 1840-і р. навчався в місті. Яким величезним зарядом життєрадісності і здорового подільського гумору повинен був володіти син бідного сільського священика села Хомутинци біля Вінниці, аби восьмилітнє перебування в цих тяжких умовах не лише не зломило, але і розвинуло прекрасне дарування! Зараз в Шаргородському районі є село Руданське, назване на честь відомого поета.
  • Михайло Коцюбинський (1864–1913) — видатний український письменник, навчався у Шаргороді в 1870-і роки. Саме у Шаргородськой бурсі після прочитання твору юного Михайлика викладач, зайшовши у вчительську, виголосив: «Матимемо свого літератора».
  • Микола Дмитрович Леонтович (1877–1921) - український композитор, майстер українського хорового мистецтва, автор класичного «Щедрика», навчався у місті.

Промисловість[ред.ред. код]

В місті функціонують такі промислові об'єкти:

  • «Райпроменерго»
  • Соснівський цукровий завод — не працює, переобладнано у творчу майстерню
  • Завод продтоварів
  • ПрАТ «Шаргородський маслозавод», що виготовляє молочну продукцію під тм «ШАРМ»
  • РЕМ — район електричних мереж
  • Промкомбінат (філія Мурованокуриловецького виробничого об'єднання «Подолянка»)
  • Ремонтно-транспортне підприємство РАПО
  • Агротехсервіс
  • Комбінат громадського харчування
  • Комбінат кооперативно-промислових п-в

Освітні заклади[ред.ред. код]

  • 2 українські школи
  • 5 бібліотек
  • 1 кінотеатр
  • 1 музей
  • 1 будинок культури
  • 1 БДЮТ
  • 1 спортивний заклад ДЮСШ.
  • 1 гімназія

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • Городище доби Київської Русі.
  • Рештки замку XVI ст.
  • Комплекс споруд Миколаївського монастиря XVII–XVIII ст.
  • Костел 1595 р.
  • Синагога, 1589 р.
  • Будинки XVIII-XIX ст.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]