Потрійний стрибок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Віллі Бенкс виконує потрійний стрибок

Потрійний стрибок з розбігу — складна легкоатлетична вправа, яка має три послідовно виконувані стрибки — скачок, крок і стрибок. Відштовхнувшись від планки, спортсмен приземляється на ту ж саму ногу (скачок), далі відштовхнувшись цією ж ногою, приземляється на іншу (крок), і далі, відштовхнувшись, робить приземлення в яму з піском на дві ноги (стрибок).

Результат у потрійному стрибку залежить від горизонтальної швидкості, отриманої під час розбігу, кута і висоти ЗЦМТ після кожного відштовхування, оптимального співвідношення довжини окремих частин стрибка і технічної підготовленості стрибуна. Швидкість розбігу у провідних спортсменів становить 10-10,5 м/с. Кути вильоту ЗЦМТ становить 17°, 15° і 18° відповідно (скачок, крок, стрибок). Співвідношення довжини окремих частин стрибка знаходиться в межах 38; 29,5 і 32,5 відсотки [1]. Залежно від індивідуальних особливостей параметри виконання рухових дій можуть видозмінюватись.

Так, у початківців довжина розбігу становить 25-30 м або 13-16 кроків, у кваліфікованих стрибунів — 40-43 м або 19-22 кроки. Завдання у розбігу — набрати максимальну швидкість перед відштовхуванням. Розбіг може бути виконаний з місця або з деякого підбігання. За рахунок підвищення швидкості розбігу збільшується початкова швидкість вильоту стрибуна, а значить, і дальність стрибка. Швидкість в кінці розбігу зростає за рахунок збільшення довжини та темпу кроків. Характерним для розбігу у потрійному стрибку є відсутність попередньої підготовки до відштовхування, а довжина останніх кроків не змінюється, що забезпечує збереження швидкості розбігу перед відштовхуванням. У потрійному стрибку атлет ставить ногу на місце відштовху¬вання з передньої частини стопи під кутом 70° з дещо більшою амортизацією, а тулуб зберігає невеликий нахил вперед, що сприяє в «скачку» більшому просуванню ЗЦМТ вперед, ніж вгору. На думку В. А. Креєра, В. Б. Попова, зв'язок «скачка» з «кроком» характеризує рівень спеціальної підготовки стрибуна і є найвідповідальнішим фактором підготовки стрибуна до високих спортивних результатів. Кут відштовхування при «скачку» становить 60-65° при незначному куті вильоту. Це не дає підстави вважати перше відштовхування механічним пробіганням.

Техніка стрибка[ред.ред. код]

Підготовка до наступного відштовхування проводиться в останній третині польоту з великою активністю, створюючи визначений ритм відштовхування і стрибка в цілому. Цей ритм складається із довгого зльоту у положенні «кроку», енергійного виносу поштовхової ноги для підготовки повторного відштовхування і відведення назад махової ноги, замаху і загрібаючого опускання поштовхової ноги, з пружним її ставленням, поступаючим і довгим відштовхуванням у поєднанні з маховими рухами. Такий характер підготовчих дій (замах, опускання поштов¬хової ноги із зустрічними маховими рухами ногою і руками) дозволяє стрибуну: а) надати нозі необхідної швидкості кутового переміщення щодо тіла і за найменшої амплітуди; б) досягнути цілісності і активності при переході від польотної до опорної фази; в) не допустити перевантаження опорної ноги та розвинути більше зусилля для пересування вперед по всій амплітуді відштовхування.

У другому відштовхуванні нога ставиться на всю стопу більш випрямленою і з більшим нахилом до доріжки. У зв'язку з необхідністю зміни направлення руху тіла на 32-34° (сума кутів при опусканні і вильоту) навантаження на м'язи і суглоби досягає найбільшої величини. Надмірне згинання в кульшовому та колінному суглобах негативно впливає на досягнення висоти і довжини «кроку». Після другого відштовхування і вильоту в «кроці» стрибун приймає вихідне положення для наступного відштовхування, піднімаючи махову ногу і відводячи назад поштовхову. Кут розведення стегон на момент замаху досягає найбільшої амплітуди (100—105°). Опускання поштовхової ноги проводиться таким же загрібаючим рухом як і в «скачку» одночасно з зустрічним швидким і за широкою амплітудою рухом махової ноги і рук. Це сприяє збільшенню потужності поштовху і зберіганню стійкої рівноваги в польоті. Після відриву від опори стрибун займає характерне положення у «кроці», коли зігнута махова нога попереду, а поштовхова позаду. Перед приземленням стрибун розгинає махову ногу, готуючись до приземлення, а руки відводить назад. В останньому відштовхуванні нога ставиться на всю стопу майже випрямленою під кутом 65°, тіло — у вертикальному положенні або дещо нахилено вперед. Великий нахил тулуба вперед приводить до втрати рівноваги. Завдання в останньому відштовхуванні — не втратити поступальної швидкості.

Рухи у стрибку майже не відрізняються від стрибка у довжину з незначного розбігу. Стрибуни виконують політ в «кроці» з витягнутими вгору руками, а потім зводять ступні ніг і готуються до приземлення. Деякі стрибуни використовують спосіб «прогнув¬шись». Після зведення стоп обидві ноги утримуються разом високо і далеко спереду тулуба. У зв'язку зі зниженням швидкості доцільно одразу після торкання піску, м'яко згинаючи коліна, активно рухатися вперед через сильно зігнуті ноги. У стрибках як засоби загальної фізичної підготовки використовуються: довготривалий рівномірний біг помірної інтенсивності, кросовий біг, пересування на лижах, плавання, гребля, різноманітні рухливі і спортивні ігри (для розвитку загальної витривалості); вправи без предметів, з різними обтяженнями, елементи акробатики і гімнастики (для опорно-рухового апарату і силової підготовки); спортивні ігри, гімнастичні та акробатичні вправи (для покращення спритності і координації рухів). Загальнорозвиваючі вправи виконуються в різних вихідних положеннях (стоячи, сидячи, лежачи), на місці, в русі, з нахилами, поворотами, за рахунок махових рухів, зі згинанням і розгинанням, з предметами і партнерами. Крім того ці вправи можуть мати вибірковий вплив на окремі м'язові групи або частини тіла.

Для покращення спеціальної фізичної і технічної підготовки використовуються основні і спеціальні вправи: швидкісно-силові, бігові і стрибкові. Ці вправи можуть використовуватися з подолан¬ням власної ваги, різними додатковими обтяженнями, з використан¬ням дії зовнішнього середовища, з подоланням зовнішнього опору.

Примітки[ред.ред. код]

  1. В. А. Креєр, В. Б. Попов, 1986