Єфремов Сергій Олександрович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Сергій Олександрович Єфремов | |
| Охріменко Сергій Олександрович | |
 |
|
| Ім'я при народженні: | Охріменко Сергій Олександрович |
|---|---|
| Псевдоніми: | Єфремов |
| Дата народження: | 6 жовтня 1876 |
| Місце народження: | Пальчик |
| Дата смерті: | після 1939 |
| Місце смерті: | Володимир ? |
| Рід діяльності: | літературознавство |
| Magnum opus: | Історія українського письменства |
Сергі́й Олекса́ндрович Єфре́мов (6.10.1876 с. Пальчик — † після 1939; за н. даними — 1937) — український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури, академік Української Академії Наук (з 1919), дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові.
Справжнє прізвище — Охріменко[1].
Зміст |
[ред.] Біографія
Народився в с. Пальчик Звенигородського повіту на Київщині (тепер Катеринопільський район Черкаської області) у родині священика. В 1891—96 навчався в Київській духовній семінарії, згодом закінчив юридичний факультет Київського університету св. Володимира.
Політичну діяльність розпочав у студентські роки, ставши членом Загальної Української Безпартійної Демократичної Організації. В кінці 1904 разом з Б. Грінченком, М. Левицьким, Ф. Матушевським та іншими створив Українську Радикальну Партію, яка в 1905 за його ініціативою об'єдналась з Українською Демократичною Партією, отримавши назву Українська Демократично-Радикальна Партія. У 1905 очолив Селянський Союз. В 1908 став одним з засновників і активним діячем Товариства Українських Поступовців. Співробітничав у багатьох українських періодичних виданнях: «Зоря», «Правда», «Записки НТШ», «Киевская Старина», «Літературно-науковий вісник», «Рада», «Нова Рада», «Україна» та інших. Друкував у них статті публіцистичного і історико-літературного характеру. В 1895—1918 один з керівників видавництва «Вік».
За гострі публіцистичні виступи на захист української національної культури і політичних свобод у дореволюційний період неодноразово заарештовувався російськими властями. В березні 1917 увійшов до складу Української Центральної Ради, а в квітні 1917 на Українському Національному Конгресі обраний заступником голови УЦР і членом Малої Ради. Після створення 15.6.1917 першого українського уряду — Генерального Секретаріату УЦР-УНР займав у ньому пост генерального секретаря міжнаціональних справ. З вересня 1917 очолював Українську Партію Соціалістів-Федералістів. З квітня 1918 до травня 1920 офіційних посад не займав.
З встановленням радянської влади в Україні змушений перейти на нелегальне становище і переховуватися. Восени 1919 на прохання Української Академії Наук Єфремова було амністовано. Позбавлений можливості займатися активною політичною діяльністю Єфремов проводив велику наукову і науково-організаційну роботу будучи віце-президентом (1922-28) і головою Управи (1924-28) УАН, очолював ряд наукових товариств і комісій, наприклад, Комісію для видання пам'яток новітнього письменства України, Комісію для складання біографічного словника діячів України, Історико-літературне товариство при УАН та інші.
Залишаючись непримиренним противником більшовицького режиму Єфремов, на думку деяких дослідників (Н. Павлушкова, В. Плющ, В. Шмельов та ін.), в 1920—28 створив і очолив діяльність таємних опозиційних організацій Братство Української Державності і Спілку Визволення України (СВУ), які послідовно відстоювали ідею української державності. В липні 1929 Єфремова було заарештовано і звинувачено в організації і керівництві СВУ. В квітні 1930 засуджений до 10-річного ув'язнення з суворою ізоляцією. Перші 7 років ув'язнення відбував у Ярославському політізоляторі, потім його переведено до Володимирської тюрми.
З 1939 року доля Єфремова невідома.
[ред.] Літературна діяльність
Єфремов був одним з найвидатніших представників неонародництва в українській літературі. Єфремов вважав, що однією з провідних ідей в історії української літератури завжди була «визвольно-національна ідея».
Єфремов — автор монографічних нарисів про видатних українських письменників:
- «Марко Вовчок» (1907),
- «Тарас Шевченко» (1914),
- «Співець боротьби і контрастів» (1913) (у виданні 1926 — «Іван Франко»),
- «Михайло Коцюбинський» (1922),
- «Іван Нечуй-Левицький», «Іван Карпенко-Карий» (1924),
- «Панас Мирний» (1928) та ін.
Однією з найвизначніших праць Єфремова було видання «Щоденника» і «Листування» Т. Шевченка (1927—28). Історико-літературні погляди Єфремова найповніше представлені в його фундаментальній двотомній праці «Історія українського письменства» (1911).
[ред.] Примітки
- ↑ Кримський А. Життєпис і літературна діяльність С. О. Єфремова // Записки історико-філологічного факультету відділу ВУАН. Книги ІІ-ІІІ (1920-1922). Частина офіційна - Київ, 1923, стор. 42
[ред.] Література
- Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
[ред.] Дивись також
- У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Єфремов
