Єфремов Сергій Олександрович

Сергій Олександрович Єфремов
Охріменко Сергій Олександрович
При народженні:	Охріменко Сергій Олександрович
Псевдоніми, криптоніми:	Єфремов
Дата народження:	6 жовтня 1876
Місце народження:	Пальчик
Дата смерті:	10 березня 1939
Місце смерті:	Володимир (?)
Рід діяльності:	літературознавство
Magnum opus:	Історія українського письменства

Сергі́й Олекса́ндрович Єфре́мов (справжнє прізвище — Охрі́менко; 6 жовтня 1876 с. Пальчик, тепер Катеринопільського району Черкаської області — † 10 березня 1939) — український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури, академік Української Академії Наук (з 1919), віце-президент ВУАН (з 1922), дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові.

Брав участь у розробці концепції української державності, української національної культури й освіти. Надрукував близько 3 тисяч статей та рецензій. Видав ряд монографічних нарисів, присвячених творчості Марка Вовчка, Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Івана Нечуй-Левицького, Івана Карпенка-Карого, Панаса Мирного та ін.

Незаконно репресований 1930 року в результаті сфабрикованого радянською владою так званого «процесу Спілки визволення України». Реабілітований 1989 року.

Біографія

Народився в с. Пальчик Звенигородського повіту на Київщині (тепер Катеринопільський район Черкаської області, України) у родині священика. У 1891—1896 навчався в Київській духовній семінарії, згодом закінчив юридичний факультет Київського університету св. Володимира.

Політичну діяльність розпочав у студентські роки, ставши членом Загальної української безпартійної демократичної організації. У січні 1905 року разом iз Б. Грінченком, М. Левицьким, Ф. Матушевським та іншими створив Українську радикальну партію, яка в 1905 за його ініціативою об'єдналась iз Українською демократичною партією, отримавши назву Українська демократично-радикальна партія. 1905 року очолив Селянський Союз. У 1908 став одним iз засновників і активним діячем Товариства українських поступовців. Співпрацював iз багатьма українськими періодичними виданнями: «Зоря», «Правда», «Записки НТШ», «Киевская старина», «Літературно-науковий вістник», «Рада», «Нова Рада», «Україна», «Украинская жизнь» та іншими. Друкував у них статті публіцистичного й історико-літературного характеру. У 1895—1918 — один iз керівників видавництва «Вік».

Був одним з 82-х відомих літераторів і громадських діячів, що підписали опублікований у зв'язку зі «справою Бейліса» (1911) протест «До російського суспільства (з приводу кривавого наклепу на євреїв)», складений Володимиром Короленком (поруч з Михайлом Грушевським, Володимиром Вернадським, О. І. Купріним, З. Н. Гіппіус, Д.C.Мережковським, О.Блоком, Максимом Горьким, Ф.Сологубом, Л.Андрєєвим, Вячеславом Івановим та ін).

Єфремов засуджує українофобів, критики також відзначають, що він «гостро і справедливо засуджував грубу й неоковирну українофобську, русифікаторську політику російської військової адміністрації на окупованих західноукраїнських землях», що здійснювалась в часи Першої світової війни.

За гострі публіцистичні виступи на захист української національної культури й політичних свобод у дореволюційний період неодноразово заарештовувався російською владою. У березні 1917 увійшов до складу Української Центральної Ради, а в квітні 1917 на Українському Національному Конгресі обраний заступником голови УЦР і членом Малої Ради. Після створення 15.6.1917 першого українського уряду — Генерального Секретаріату УЦР-УНР займав у ньому посаду генерального секретаря міжнаціональних справ. З вересня 1917 очолював Українську партію соціалістів-федералістів. З квітня 1918 до травня 1920 офіційних посад не обіймав.

Меморіальна дошка Сергію Єфремову на фасаді Інституту філології КНУ.

Зi встановленням радянської влади в Україні змушений перейти на нелегальне становище й переховуватися. Восени 1919 на прохання Української академії наук Єфремова було амністовано. Позбавлений можливості займатися активною політичною діяльністю Єфремов проводив велику наукову й науково-організаційну роботу. Будучи віце-президентом (1922-28) і головою Управи (1924-28) УАН, очолював низку наукових товариств і комісій, наприклад, Комісію для видання пам'яток новітнього письменства України, Комісію для складання біографічного словника діячів України, Історико-літературне товариство при УАН та інші.

У жовтні 1921 брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української православної церкви.

Залишаючись непримиренним противником більшовицького режиму Єфремов, на думку деяких дослідників (Наталія Павлушкова (сестра Миколи Павлушкова), В. Плющ, В. Шмельов та ін.)^{[Джерело?]}, в 1920—1928 створив і очолив діяльність таємних опозиційних організацій Братство української державності і Спілку визволення України (СВУ), які послідовно відстоювали ідею української державності. У липні 1929 Єфремова було заарештовано й звинувачено в організації та керівництві СВУ. У квітні 1930 засуджений до 10-річного ув'язнення з суворою ізоляцією. Перші 7 років ув'язнення відбував у Ярославському політізоляторі, потім його переведено до Володимирської тюрми.

Помер 10 березня 1939 року в одному з таборів ГУЛАГу.

Літературна діяльність

Сергій Єфремов. Середина 20-х років.

Єфремов був одним iз найвидатніших представників неонародництва в українській літературі. Вiн вважав, що однією з провідних ідей в історії української літератури завжди була «визвольно-національна ідея».

Єфремов — автор монографічних нарисів про видатних українських письменників:

• «Марко Вовчок» (1907),
• «Тарас Шевченко» (1914),
• «Співець боротьби і контрастів» (1913) (у виданні 1926 — «Іван Франко»),
• «Михайло Коцюбинський» (1922),
• «Іван Нечуй-Левицький», «Іван Карпенко-Карий» (1924),
• «Панас Мирний» (1928) та ін.

Однією з найвизначніших праць Єфремова стало видання «Щоденника» і «Листування» Т. Шевченка (1927—1928). Історико-літературні погляди Єфремова найповніше представлені в його фундаментальній двотомній праці «Історія українського письменства» (1911).

Література

• Єфремов С. «Вони не просять…»: Лицарі педагогічної ниви // Рідна школа. — 1994. — № 5. — С.19-21.
• Єфремов С.О. Історія українського письменства. – К.: Феміна, 1995. – 688с.
• Єфремов С. О. Фрагменти з щоденника / Передмова та публікація В. Шмельова // Київська старовина. — 1992. — № 1. — С.38-51.
• Єрмашов Т. В. Сергій Єфремов (1876—1939): Біобібліографічний покажчик // Молода нація. — 2007. — № 2 (43). — С. 206—256; 2008. — № 1 (46). — С. 106—115.
• Апостол українства: До 125-річчя від дня народження С. О. Єфремова // Календар знаменних і пам'ятних дат. — 2001. — IV кв. — С.24-29.
• Бойко Н.Сергій Єфремов — представник української політичної еліти початку ХХ століття (нарис політичної біографії) // Людина і політика. — 2001. — № 3. — С.144-151.
• Гирич І. Сергій Єфремов — лідер надніпрянського народництва // Історія в школах України. — 2005. — № 3. — С.43-47.
• Качкан В. Сергій Єфремов // Освіта. — 1993. — 1 жовтня (№ 34). — С.12-13.
• Колоїз Ж. Національна школа в концепції Сергія Єфремова // Дивослово. — 1994. — № 1. — С.50-51.
• Кореневич Л. Він не мислив себе поза Україною: Скарби високих дум Сергія Єфремова // День. — 2003. — № 128. — с.5.
• Крячко Т. П. Просвітницька діяльність Сергія Єфремова (до 125-річчя з дня народження) // Наукові праці. Вип.1. Педагогічні науки. — 2001. — С.111-115.
• Масенко Л. Цінне джерело (Нотатки мовознавця про «Щоденники» Сергія Єфремова) // Урок української. — 2000. — № 1. — С.20-23.
• Масенко Л. «Щоденники» Сергія Єфремова як історичне й філологічне джерело // Дивослово. --2000. — № 1. — С.10-13.
• Мукомела О. Палке слово публіциста і громадянина // Історичний календар. — 2004. — С.188-193.
• Наєнко М. Aavi facet clamat, або Про що «мовчав» Сергій Єфремов // Літературна Україна. — 1999. — 18 березня.
• Наєнко М. Сергій Єфремов як історична і літературна постать // Літературна Україна. — 2001. — 8 листопада. — С.4.
• Оборонець українства: До 125-річчя від дня народження С. О. Єфремова // Знаменні дати. Календар. — 2001. — С.205-209.
• Ткач Л., Шепетюк І. Євангелійні мотиви у щоденниках Сергія Єфремова // Урок української. — 2002. — № 2. — С.24-27.
• Чехівський О. Шевченкова мудрість у «Щоденниках» Сергія Єфремова // Дивослово. — 2004. — № 7. — С.12-14.
• Шумило Н. На сторожі класичного та виваженого: [Політик, культурний діяч, письменник С. Єфремов] // Слово і час. — 1994. — № 7. — С.53-60.
• Чмырь С. Г. Ефремов Сергей Александрович // Отечественная история: Энциклопедия в пяти томах. Т.2. — М.: БРЭ, 1996. - С.162-163.
• Чмырь С. Г. Ефремов Сергей Александрович // Политические партии России. Конец ХIХ-первая треть ХХ века: Энциклопедия. — М.: РОССПЭН, 1996. - С.206.
• Иваницкая С. Г. С. А. Ефремов в «фокусе зрения» постсоветской украинской гуманитаристики // Наука. Культура. Образование. Актуальные проблемы и перспективы развития: Сб. научных трудов. — Волгоград: Волгоградское научное издательство, 2010. — С. 53-60.
• Иваницкая С. Г. Политические идеи С. А. Ефремова в контексте реализации «украинского проекта» (1905—1908 годы) // Іваницька С. Г. Українська ліберально-демократична партійна еліта: «колективний портрет» (кінець XІХ — початок ХХ століття). — Запоріжжя: Просвіта,, 2011. — С. 188—208.
• Іваницька С. Г. Михайло Драгоманов як «Значущий інший» у світосприйманні Сергія Єфремова (1890-ті — 1920-ті роки) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — Вип. ХХVІІ. — Запоріжжя: ЗНУ, 2011. — С. 237—244.
• Іваницька С.Г. Сергій Єфремов versus Богдан Кістяківський: полеміка навколо «політичної спадщини» Михайла Драгоманова (історіографічний аспект) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - 2011. - Вип. XXXI. - С. 309-319.

Посилання

• C. Єфремов. "Дорогою синтезу: огляд історіографії українського письменства"
• С. Єфремов. "Іван Нечуй-Левицький"
• С. Єфремов. "Історія українського письменства"
• С. Єфремов. "В тісних рямцях. Українська книга в 1798 — 1916 рр."
• С. Єфремов. "Национальне питанє в Норвеґії"
• IEfremov, Serhi, 1876-1939 — книги С. Єфремова в Інтернет-архіві