Слов'яносербія
Слов'яносе́рбія — адміністративно-територіальна військова одиниця, утворена російським урядом 1752 на південь від річки Сіверського Дінця між її притоками Бахмуткою і Луганкою. На сході межувала з Землею Війська Донського, на заході — з Запоріжжям, на півночі — з Слобожанщиною, на півдні — з володіннями Кримського ханства.
Історія заселення Слов'яносербщини пов'язана з появою в XVI столітті на території між річками Луганню та Сіверським Дінцем сторожевих постів запорізького козацтва. Перша згадка про існування такого поста у Підгорному (теперешній Слов'яносербськ) відноситься до 1740 року. Інтенсивне заселення цього краю припадає на 50-60 роки XVIII століття. Сюди, на ще не займані плугом родючі землі, перебралися з дозволу російського уряду серби, хорвати, чорногорці, болгари, а також молдавани і поляки, з яких сербські полковники Іван Шевич та Райко Прерадович формували піші й кінні полки. Ці з'єднання мали охороняти південні кордони російської держави від наскоків турків і татар.
Територія між Луганню і Сіверським Дінцем почала називатися Слов'яносербією. Слідом за військовими поселеннями в Слов'яносербію почали переселятися селяни з Харківської, Чернігівської, Курської і Смоленської губерній, а також торгові люди з різних країв Росії, яких вабили пільгові умови торгівлі.
Як у Новій Сербії, в Слов’яносербії поселено сербів з Угорщини (також болгар, волохів, греків й інших православних з Туреччини) для охорони від татар і турків та колонізації рідко заселених просторів лояльними російському уряду підданими і застереження заселення цих земель українцями з Гетьманщини, що межувала на сході із Слов’яносербією.
Серби були організовані на військовий лад, мали деяку автономію і являли собою два полки під проводом Райко Прерадовича й Івана Шевича (1 300 вояків), які відбували службу на Українській лінії.
- Адміністративним центром Слов’яносербії було місто Бахмут.
- Між військовими поселенцями і місцевим українським населенням та сусіднім Запоріжжям виникали постійні конфлікти.
- 1764 російський уряд ліквідував Слов’яносербію і включив її разом з Українською лінією до складу Катерининської провінції Новоросійської губернії.
Чужинецьке населення Слов’яносербії згодом асимілювалося з українським.
З 1753 до 1764 року Слов'яносербія існувала як автономна одиниця з центром в місті Бахмут і підпорядковувалась Сенату і Російській Військовій Колегії. У зв'язку з реорганізацією сербських військових полків в 1764 році Слов'яносербія увійшла до складу Катерининської провінції Новоросійської губернії, а з 1802 року - в Катеринославську губернію.
У 1784 році селище Підгірне, переведене до категорії міст і перейменоване в м. Донецьк, стає центром Донецького повіту.
У 1882 році рішенням Кабінету Міністрів Російської імперії центр повіту із Слов'яносербська переведено до Луганська, територія повіту розширюється, та назва його залишається до 1919 року.
Слов'яносербський район було створено в 1919 році. В сучасних межах Слов'яносербський район Луганської області існує з грудня 1966 року згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР.
[ред.] Див. також
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
