Смальта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мозаїчний з використанням смальти образ Богоматері Оранти, Софійський собор, Київ

Сма́льта (нім. Smalte, від італ. smalto «емаль») — кольорове непрозоре (заглушене) скло у вигляді невеликих кубиків або платівок, застосовуване для виготовлення мозаїк у декоративно-ужитковому, в тому числі ювелірному мистецтві.

Опис і види смальти[ред.ред. код]

Смальта є стійкою до дії атмосферних явищ, і століттями не втрачає свого вигляду і свіжості кольорів.

Розрізняють так звану прозору смальту (з скляної маси, в яку додано вогнетривкі барвники) і глуху або опалову (зі скляної маси, заглушеної окислами сурми, олова, миш'яку, сполуками фтору або фосфору).

Є також срібна і золота смальта, одержувана спресовуванням у гарячому стані двох шарів скла з кольоровою фольгою між ними.

Історія[ред.ред. код]

Смальту виготовляли ще в Стародавньому Єгипті, Римі, Греції (нею доповнювали кам'яні мозаїки), Візантії, Київській Русі (наприклад, смальтові мозаїки Софійського собору в Києві), Італії тощо.

«Сучасне винайдення» смальти приписується богемському скляру Кристоферу Шуреру (Christoph Schurer) приблизно у 1540–1560 роки.

Смальта була також популярною в українських майстрів пізнього Середньовіччя.

Джерела і посилання[ред.ред. код]

Смальта на складах Історичної колекції барвників Технічного університету Дрездена, Німеччина