Петриківський розпис

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 51°10′44″ пн. ш. 1°49′35″ зх. д. / 51.17889° пн. ш. 1.82639° зх. д. / 51.17889; -1.82639

Петриківський декоративний розпис
як феномен українського орнаментального народного мистецтва
Petrykivka decorative painting
as a phenomenon of the Ukrainian
ornamental folk art *
* Назва в офіційному англомовному списку

World Heritage Logo global.svg    Світова спадщина    Прапор ЮНЕСКО
Petrykivsky rospys vaza.jpgВаза фарфорова. Кінець ХХ ст.
51°10′44″ пн. ш. 1°49′35″ зх. д. / 51.17888889000000319° пн. ш. 1.82638889000° зх. д. / 51.17888889000000319; -1.82638889000
Країна Україна Україна
Тип Нематеріальна спадщина
Ідентифікатор 00893
Історія реєстрації
Зареєстровано: 2013 (37 сесія)

Commons-logo.svg Петриківський розпис у Вікісховищі
Розмальована піч у хаті. Поділля. Початок ХХ ст.

Петрикі́вський ро́зпис, або «петрикі́вка» — українське декоративно-орнаментальне народне малярство, яке сформувалося на Дніпропетровщині в селищі Петриківка, звідки й походить назва цього виду мистецтва. Побутові речі із візерунками в стилі петриківського розпису збереглися з XVII століття.

У 2012 році Міністерство культури України визначило петриківський розпис об'єктом (елементом) нематеріальної культурної спадщини України. 5 грудня 2013 року Петриківський розпис було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО[1][2][3].

Відома техніка малювання перетворилася на бренд. Наприкінці січня 2013 року створили логотип «Петриківка». Його безкоштовно передали майстрам селища, аби вони могли доводити покупцям автентичність своєї продукції.[4]

Коротка історія[ред.ред. код]

Розмальована піч. Тернопільська обл., музей у м. Бережани
Шафа для кухні. 1980-ті роки. Вироблено в м. Бровари Київської області. Дизайн у стилі традиційного стінопису хат українців
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Петриківський розпис. ЮНЕСКО (відео)

Цей розпис можна назвати національним брендом української культури і мистецтва.

Це особлива сторінка фольклорного пластично-просторового мистецтва — селянський хатній стінопис українців та оздоблення архітектури різьбленням і ліпниною (хоча останні не набули поширення). Прикрашали мальованим розписом побілені вапном стіни над вікнами й дверми та піч у багатьох регіонах України: на Київщині, на Півдні України, на Поділлі, на Полтавщині і, звісно, на Дніпропетровщині.

Гуцули замість розпису щедро прикрашали свої небілені хати вишуканими різьбленими візерунками, а в небілених хатах Лемківщини українці заміняли стінопис використанням у якості прикрас інтер'єру великих тарелей, розписаних синьо-червоними пишними рослинними візерунками по білому тлу, та народних картин.[5]

Селянський хатній стінопис і дав могутній поштовх розвитку мистецького явища, відомого нині й за межами України — петриківського декоративно-орнаментального малярства.

Кожна господиня с. Петриківки прагнула зробити свій будинок наймальовнічишим. Вважалося, що яскраві красиві картини є зовнішнім проявом духовних багатств внутрішнього світу людини.

Техніка виконання розпису[ред.ред. код]

Поверхневий вигляд малюнку та цілісність кожного мазка. Скринька дерев'яна. 1980-ті роки. Чорне тло не є традиційним

Характерною рисою петриківського розпису є те, що весь малюнок ніби розгорнутий на площині стіни, листа паперу, декоративної тарілки, має поверхневий вигляд. При цьому лінії стебел і галузок не перетинаються між собою, а багато елементів розпису (квіти, листки, ягоди тощо) мають силуетне зображення. Фігури птахів, звірів, людей мають здебільшого контурне зображення. Тварин малюють у профіль, а квіти — анфас.

Професійні майстри «петриківки» малюють без попередньо накресленого контуру і не користуються жодним вимірювальним інструментом. Майбутній твір виношується в уяві весь до останньої рисочки, до останньої цяточки і лише тоді кладеться мазок за мазком.[6]

Особливістю розпису є також те, що елементи малюнку слід виводити одним мазком: і ніжну пелюстку квітки, і гнучке стебло рослини, легким дотиком передавати і твердість плоду, і м'якість ягоди.

Ягоди калини намальовані пальцем. Скринька дерев'яна. 1980-ті роки

Для зображення ягід грон калини, винограду, горобини майстри часто користуються таким «інструментом», як власний палець. Умочивши палець у фарбу, торкаються ним до паперу й лишають кругленьку плямочку, трохи світлішу й випуклу в центрі та неначе обведену темнішим контуром довкола.[7]

Типи мазків[ред.ред. код]

Щоби створити візерунок у техніці петриківського розпису, необхідно оволодіти чотирма типами мазка, традиційно званих «гребінець», «зернятко», «горішок», «перехідний мазок».

«Гребінець» — мазок, який починається з потовщення, зробленого натиском пензля, та завершується тонким вусиком, який виконується легким дотиком кінчика пензля. Покладені разом декілька таких мазків нагадують гребінець.

«Зернятко» — мазок, який наносять, почавши з легкого дотику, до сильного натиску пензлем. Коли мазки «зернятко» покладені з обох боків стебла, кінчиком назовні, зображення нагадує колос. Звідси і назва. Для елементів, пов'язаних з виконанням «зернятка», «кривенького зернятка», тоненьких гілочок, годиться звичайний акварельний пензель з тоненьким гострим кінчиком (коли він зволожений). Але за традицією для виконання цих мазків використовувався саморобний пензлик із шерсті кота.

«Горішок» — складається з двох гребінцевих мазків, які зігнуті та поставлені один проти одного. Заповнивши вільне місце мазком «зернятко», отримують форму, схожу на лісовий горіх.

«Перехідний мазок» — накладається одним пензлем, але двома фарбами. При цьому сухий пензель умочують в одну (наприклад, зелену), а потім в іншу (наприклад, жовту). На папері залишається слід від жовтої фарби, який плавно переходить у зелений.[8]

Кольори та візерунки[ред.ред. код]

Скринька дерев'яна з петриківським розписом. 1985 р. Чорне тло не є традиційним

Характерною особливістю петриківського розпису є, перш за все, переважання рослинних візерунків (здебільшого квіткових) і створення фантастичних, небувалих у природі форм квітів, в основі яких лежить уважне спостереження місцевої флори, наприклад, «цибульки» або «кучерявки». Широке застосування в розпису мають мотиви садових (жоржини, айстри, тюльпани, троянди) і лугових (ромашки, волошки) квітів та ягід калини, полуниці і винограду. Характерним для візерунків є також зображення акантового листу, що його звуть «папороттю», бутонів та перистого ажурного листя.

Скринька пластикова з жар-птахом. 1980-ті рр.

Інколи квіти та ягоди поєднуються з птахами, ще рідше зустрічаються зображення тварин і людини, які повинні мати дещо фантастичний вигляд. Традиційним для «петриківки» є жар-птах — міфічна істота, яка приносить щастя, з фантастичними візерунками по всьому тулубі, а не звичайний різнокольоровий птах.[9]

Поступово складений колорит розпису являє собою поєднання чотирьох основних кольорів: жовтого, червоного, синього та зеленого.

Справжній стародавній петриківський розпис має бути лише на білому тлі

Знаряддя праці[ред.ред. код]

Свої райдужні фарби петриківці видобували із знайомих із дитинства трав, листя, ягід та квітів, виварюючи їх особливим чином. Улюблений червоний колір одержували з вишневого соку, зелений — із пирію та листя пасльону, синій — з квітів проліска. Різні відтінки жовтого давали пелюстки соняха, лушпиння цибулі й кора яблуневих паростків. Фарби розводили на яєчному жовтку й молоці, а закріплювали вишневим клеєм чи буряковим цукром. Значно пізніше з'явились фабричні барвники, і лише в повоєнний час стали використовувати гуаш та акварель.

Інструменти для розпису мали також природне походження. Палички з паростків дерев, стебел болотних трав, особливо оситнягу й рогози, саморобні пензлики з котячої шерсті та пальці самого майстра — ось небагатий набір художніх знарядь, котрими творили народні умільці велике різноманіття композицій квіткових візерунків, яке дивує нас і понині. Популярність не обійшла стороною петриківських старійшин. Слава про них як про чарівників і чаклунів линула по всьому Придніпров'ю.

Найвідоміші майстри[ред.ред. код]

Імена петриківських художниць Тетяни Пати, Ганни Павленко, Надії Білокінь, Оришки Пилипенко навіки увійшли до реєстру найвидатніших народних майстрів України. Їхню справу продовжили Марфа Тимченко, Федір Панко, Василь Соколенко, Зоя Кудіш і, нарешті, останнє покоління петриківчан, серед яких слід назвати подружжя Пікушів та Зінчуків, Наталку Калюгу, Наталку Рибак, Володимира Падуна, Олену Васильєву.

Фабрика петриківського розпису[ред.ред. код]

1958 року за ініціативою Федора Панка була створена фабрика петриківського розпису[10], що проіснувала до початку 2000-х років. За радянських часів на фабриці працювали близько півтисячі людей. Петриківські тарілки, скарбнички, вази, скриньки та інші сувеніри були візитівкою України, їх експортували до 80 країн світу.

2011 року фабрику було знищено: невідомі демонтували верстати та преси[11][12].

Докладніше: Фабрика петриківського розпису «Дружба»

Садиба-музей Василя Соколенка[ред.ред. код]

Василь Соколенко — найстаріший з нині живих майстрів петриківського розпису. Він створив у селищі Петриківка унікальний музей у власній садибі, де були представлені твори цього декоративного розпису. Нині більшість експонатів його колекції зберігається в селищному Музеї петриківського розпису.

Найдовший у світі розпис паркану[ред.ред. код]

У вересні 2012 року представники Національного реєстру рекордів і Книги рекордів України зафіксували нове досягнення. У центрі селища Петриківка на Дніпропетровщині створили найдовший у світі орнаментальний розпис на бетонному паркані ручної роботи — довжиною в 120 метрів та завширшки 80 сантиметрів.

Роботу виконали 30 професійних майстрів та 127 вихованців Петриківського будинку дитячої творчості, учнів Петриківської художньої школи та студентів спеціалізованого ПТУ № 79. Щоб розмалювати 120-метровий паркан, їм знадобилося три дні й тридцять кілограмів емалевої фарби десяти кольорів. А закінчували квітковий фриз представники двадцяти дипломатичних місій, акредитованих в Україні.[13]

Православний храм із петриківським розписом[ред.ред. код]

У Києві є церква, оздоблена петриківським розписом. Внутрішню частину Свято-Юріївського храму, що належить Київському патріархату, за кілька тижнів розписали художниці із села Петриківка Галина Назаренко та Ірина Кібець. Це перший храм в Україні та світі, розписаний петриківським розписом. Він розташований на Михайлівській площі за готелем «Інтерконтиненталь».

Розпис у храмі відповідає православним християнським звичаям, кожна квітка і колір мають своє символічне значення. Оскільки храм присвячено святому великомученику Юрію (Георгію) Переможцю, а колір мучеників — червоний, то в оздобленні багато червоних «юріївських» хрестів.

Фотогалерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Eleven new inscriptions on the Representative List of the Intangible Heritage of Humanity» ((англ.)). UNESCOPRESS. 5 грудня 2013. Процитовано 6 грудня 2013. 
  2. «Петриківський розпис потрапив до списку ЮНЕСКО». BBC Україна. 5 грудня 2013. Процитовано 6 грудня 2013. 
  3. Петриковская роспись стала культурным наследием человечества
  4. Петриківський розпис тепер має офіційний логотип
  5. Ілюстрована енциклопедія українського народу. Звичаї. Свята. Традиції. Укладач Сметана І. І. — Харків: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012. — 416 с. ISBN 978-966-14-3465-2
  6. Основи петриківського розпису (навчання)
  7. Основи петриківського розпису (навчання)
  8. Віртуальний посібник з петриківського розпису
  9. Справжню петриківку відрізнити дуже легко
  10. Валентина Панко: «Петриківкою» все більше цікавляться у містах
  11. На Дніпропетровщині знищили унікальну фабрику Петриківського розпису
  12. Знищення фабрики Петриківського розпису на YouTube
  13. Газета «Урядовий кур'єр» від 12 жовтня 2012 р.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]