Транспорт Бахрейну

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт Бахрейну M:
Транспортна система Бахрейну (англ.)
Транспортна система Бахрейну (англ.)
Територія
Площа 760 км² (188-ме)
Рельєф низовинний
Найвища точка гора Джабель-ед-Духан (122 м)
Повітряний
Аеропортів 4 (184-те)
Наземний
Автошляхів 4122 км (156-те)
Водний
Узбережжя 161 км
Головний порт Міна-Салман
Трубопровідний
Трубопроводів 74 км
Адміністрування
Орган Міністерство транспорту і телекомунікацій
Голова міністр Кемаль ібн Ахмад Мухаммад

Транспорт Бахрейну представлений автомобільним , повітряним , водним (морським) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 760 км² (188-ме місце у світі)[1]. Форма території країни — компактна, витягнута меридіанально; максимальна дистанція з півночі на південь — 80 км, зі сходу на захід — 40 км[2][3]. Географічне положення Бахрейну дозволяє країні контролювати водні транспортні шляхи вуглеводнів у акваторії Перської затоки[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Загальна довжина автошляхів в Бахрейні, станом на 2010 рік, дорівнює 4 122 км, з яких 3 392 км із твердим покриттям і 730 км без нього (157-ме місце у світі)[1].

Повітряний[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 4 аеропорти (184-те місце у світі), з них 4 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються так (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 3 (0);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 1 (0)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 6 авіапідприємств, які оперують 42 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 5,31 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 240,1 млн тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 1 гелікоптерний майданчик[1].

Бахрейн є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — A9C, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[5][1]. Аеропорти Бахрейну мають літерний код ІКАО, що починається з — OB[1].

Водний[ред. | ред. код]

Морський[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Міна-Салман, Сітра.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 8 морських суден з тоннажем понад 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (119-те місце у світі), з яких: балкерів — 2, контейнеровозів — 4, нафтових танкерів — 2[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 5 (Кувейт); зареєстровані під прапорами інших країн — 5 (Гондурас)[1].

Трубопровідний[ред. | ред. код]

Загальна довжина газогонів в Бахрейні, станом на 2013 рік, становила 20 км; нафтогонів — 54 км[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

Державне управління[ред. | ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту і телекомунікацій. Станом на 23 березня 2016 року міністерство в уряді Халіфи ібн Салмана аль-Халіфи очолював Кемаль ібн Ахмад Мухаммад[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н Bahrain : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005.
  3. Дубович І. А., 2008.
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Bahrain : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]