Ян-Маєн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ян-Маєн
норв. Jan Mayen
Супутниковий знімок острова Ян-Маєн. Знімок надав Vidar Teigen
Супутниковий знімок острова Ян-Маєн. Знімок надав Vidar Teigen
Карта
Ортографічна проекція Земної кулі з центром на острові Ян-Маєн (позначений світлим колом)
Ортографічна проекція Земної кулі з центром на острові Ян-Маєн (позначений світлим колом)
Місце знаходження Північний Льодовитий океан
Координати 70°59′ пн. ш. 8°32′ зх. д. / 70.983° пн. ш. 8.533° зх. д. / 70.983; -8.533
Площа 373 км²
Найвища точка 2277 м
Країна Норвегія Норвегія
Адм. одиниця Нурлан
Населення 14-30

Ян-Має́н (норв. Jan Mayen) — норвезький острів, розташований на стику Норвезького та Ґренландського морів, приблизно за 600 км на північ від Ісландії, і 500 км на схід від Ґренландії та за 1000 км на захід від Норвегії.

Географічні координати острова — 71° північної широти, 8°30’ західної довготи.

Довжина острова — 55 кілометрів (у напрямку північний схід — південний захід)

Площа — 373 км².

З 1995 року Ян-Маєн адміністративно належить до норвезької провінції Нурлан та офіційно керується її губернатором.

Функції адміністративного та громадського управління безпосередньо на острові делеговані начальнику військової станції LORAN-C.

Корінне населення на острові відсутнє.

Острову Ян-Маєн надано інтернет-домен першого рівня .sj; але, згідно з рішенням уряду Норвегії, цей домен зараз не використовують (зарезервований на майбутнє).

Клімат[ред.ред. код]

Карта острова Ян-Маєн

Клімат на острові визначається малими перепадами температур завдяки стабілізуючому впливу моря, а також відносно високими, як для цих широт, середніми значеннями температур, що спричинено впливом північних відгалужень Гольфстріму.

Середня температура на острові влітку становить +5 °C, максимальна зареєстрована +18 °C. Середня температура зими становить близько −5 °C, зрідка опускаючись нижче −20 °C.

Погода найчастіше хмарна, часті тумани, особливо восени та навесні; часто спостерігається сильний вітер змінних напрямків.

Топографія[ред.ред. код]

Острів Ян-Маєн — вулканічного походження, частково вкритий льодовиками, поділений на більшу північну частину (Nord-Jan) та меншу південну (Sør-Jan), які сполучаються перешийком шириною приблизно 2.5 км.

Час виникнення острова визначено приблизно як 700 тисяч років тому.

Рельєф острова гористий.

Найвищою точкою є вершина вулкану Біренберґ на північній частині (2277 м над рівнем моря).

На перешийку розташовані дві великі водойми: Південна лагуна (Sørlaguna) та Північна лагуна (Nordlaguna). Обидві вони мають змішану воду з двох витоків: солону, що просочується з моря та час від часу заноситься хвилями під час штормів, і прісну, що стікає під час танення снігу та льоду із схилів. При цьому солона вода накопичується на дні водойм, а прісна і цілком придатна для пиття — на поверхні. Третє, набагато менше озеро розташоване серед скель південної частини острова і називається Ullerenglaguna. З льодовиків острова п'ять спускаються безпосередньо в море — 2 на східному узбережжі, і 3 на північно-західному.

Геологія[ред.ред. код]

Посадка літака на острові. На задньому плані — конус вулкана Біренберґ. Знімок надав Vidar Teigen

Острів Ян-Маєн розташований за 170 км від стику Північно-Американської та Євразійської тектонічних платформ, чим зумовлена висока тектонічна активність в даному районі.

Вулкан Беренберг, що формує північну частину острова, є найпівнічнішим діючим вулканом на Землі (71°05' пн. ш.).[1] З 1732 до 1985 року зафіксовано 6 вивержень вулкана. Останні виверження відбулись у 1970, 1973 та 1985 роках; найсильніший зареєстрований землетрус становив 5 балів за шкалою Ріхтера. Під час виверження 1970 року завдяки стіканню лави в море площа острова збільшилась на 4 км².

Історія[ред.ред. код]

Середньовіччя[ред.ред. код]

Середньовічна історія острова є маловивченою. За деякими даними, ірландський чернець Брендан, відомий своїми одиночними плаваннями у північній Атлантиці та Льодовитому океані, проходив повз Ян-Маєн на початку 6 століття. Після повернення з одного із своїх плавань він відзвітував, що проходив біля чорного скелястого острова, з якого виривалось полум'я, і чув при цьому страшний гуркіт. Він вирішив що, можливо, знайшов вхід до пекла.

Також, за деякими даними, острів був відомий вікінгам, які плавали між Норвегією, Ісландією та Гренландією у ранньому середньовіччі.

Краєвид південної частини острова зі схилу вулкана Біренберґ. Видно дві внутрішні водойми, відокремлені від моря: Південну лагуну (ліворуч) та Північну лагуну (праворуч). Знімок надав Vidar Teigen

Новий час[ред.ред. код]

Вважають, що в 1607 році Генрі Гудзон відкрив цей острів та назвав своїм ім'ям; після цього в 1611 році англійські китобої вийшли до острова і назвали його островом Святої Трійці; в 1612 році французький капітан-китобій Жан Вролік назвав його островом Рішельє; а в 1614 році англійський капітан Джон Кларк назвав його островом Ізабелли.

Офіційно задокументованою датою відкриття острова є також 1614 рік, коли голландське судно під командуванням капітана Яна Якобса Мая ван Шеллінкота (Jan Jacobs May van Schellinkhout) натикнулося на нього, обстежуючи гренландські води. Його перший корабельний помічник зробив топозйомку деяких частин узбережжя і назвав острів Ян-Маєном на честь капітана.

Після цього голландські китобої заснували на острові кілька станцій для перетопки ворвані гренландських китів, що їх добували в навколишній акваторії. Для їх захисту китобої збудували кілька укріплень. На місці цих укріплень в 1990-х роках знайшли дві великі гармати.

Результатом активного китобійного промислу в навколишніх водах стало майже повне винищення гренландських китів, що призвело до згортання промислу в 16401650 роках; після 1650 року протягом 230 років острів не відвідували люди, за винятком кількох кораблів, які часом кидали якір у його водах, перечікуючи несприятливу погоду або поповнюючи запаси прісної води.

Перший міжнародний полярний рік[ред.ред. код]

Уламки німецького літака, що розбився на острові 7 серпня 1942 р. Знімок надав Vidar Teigen.

Протягом Першого міжнародного полярного року (18821883) австро-угорська експедиція вибрала Ян-Маєн за свою базу. Ця експедиція відбула на острові повний рік, під час якого, зокрема, здійснила картографування території острова; складену нею карту використовували аж до середини 1950-х років.

Промисел песців[ред.ред. код]

На початку 20 століття норвезькі мисливці почали регулярні зимівлі на Ян-Маєні. Їхньою основною здобиччю були білі та блакитні песці, інколи — білі ведмеді. Перевидобуток підірвав популяції песців та призвів до швидкого зниження прибутковості таких експедицій, що призвело до припинення полювання наприкінці 1920-х рр.

Приєднання до Норвегії[ред.ред. код]

Офіційна діяльність представників Норвегії на острові почалась з 1921 року, коли було встановлено першу метеостанцію.

1922 року Норвезький Метеорологічний Інститут заявив про приєднання острова до Норвегії.

Королівським декретом від 8 травня 1929 року було проголошено суверенітет Норвегії над Яном-Маєном, а законом від 27 лютого 1930 року острів проголосили частиною Королівства Норвегія.

Виверження вулкана Біренберґ в 1970 році. Знімок надав Vidar Teigen.

Друга Світова війна[ред.ред. код]

На відміну від основної території Норвегії, під час Другої Світової війни Ян-Маєн не було окуповано. В 1940 році, після окупації Норвегії Вермахтом, персонал метеостанції спалив станцію та покинув острів, евакуювавшись до Великобританії. Але вже 1941 року персонал станції повернувся разом з норвезькими солдатами. Вони відбудували станцію та підтримували її в робочому стані протягом усієї війни, незважаючи на числені повітряні атаки німецьких ВПС.

7 серпня 1942 року німецький літак Фокке-Вульф 200 С4 «Кондор», що ним командував капітан Альфонс Кляйншніттер, розбився на острові, зіткнувшись з гірським схилом; всі 9 військових, що знаходились на борту, загинули. Найвірогіднішою причиною катастрофи був густий туман, що стояв того дня над островом. З огляду на туман норвезький гарнізон острова не вів вогонь по літаку, позаяк не міг визначити його приналежність.

В 1950 році партія британських геологів наткнулась на місце катастрофи іншого німецького літака з 4 військовими на борту, що мав пошкодження від зенітного вогню. Але чи були ті пошкодження та катастрофа наслідком стрілянини гарнізону острова, невідомо.

1959 року рештки всіх 13 німецьких військових з обох екіпажів перевезли на материк та перепоховали на військовому цвинтарі в Нарвіку.

Перші повоєнні роки[ред.ред. код]

У 19451959 рр. на острові відбувались постійні метеорологічні спостереження, а також функціонувала радіостанція, що надавала відомості про погоду суднам в навколишній акваторії та прослухувала радіоефір на випадок сигналу SOS. Також функцією радіостанції була ретрансляція робочих повідомлень суден.

Олонкін — єдиний населений пункт острова. Знімок надав Vidar Teigen.

LORAN-C[ред.ред. код]

1959 року в штабі Північно-Атлантичного Альянсу (NATO) було прийняте рішення про побудову військової радіонавігаційної системи LORAN (абревіатура від Long Range Navigation). Місцем розташування однієї з 5 передаючих станцій системи було обрано острів Ян-Маєн.

Станція запрацювала в 1960 році, а в 1961 для її обслуговування збудували ґрунтову злітно-посадкову смугу довжиною 1,5 км. Ця смуга пристосована для приймання норвезьких військових літаків С130 («Геркулес») 335 ескадрильї, що здійснює рейси до Ян-Маєну 8 разів на рік з аеродрому Бодо. Окрім того, час від часу відбуваються нерегулярні рейси для евакуації поранених та хворих рибалок чи моряків з суден в районі острова або хворих співробітників станції.

На тепер постійне населення острова складається з 18 осіб: 14 обслуговують військову станцію LORAN-С, 4 — метеостанцію.

Все постійне населення острова мешкає в селищі Олонкін; селище розташоване навколо центру управління станції LORAN-C і є єдиним населеним пунктом острова.

Типова флора острова — мохові «подушки». Знімок надав Vidar Teigen.

Флора[ред.ред. код]

На острові немає справжніх дерев та кущів — судинні рослини представлені трав'янистою рослинністю та карликовими полярними вербами кількох видів; загалом судинних рослин налічується 76 видів, з них останній було відкрито в 2002 році. Серед судинних рослин, зокрема, налічується 5 видів кульбабок, три з яких є ендеміками острова і тому потребують особливого захисту.

Також у складі флори Ян-Маєна налічується 176 видів мохів (42 печінкових мохів, 134 — листових), близько 140 видів лишайників та 66 видів грибів.

Фауна[ред.ред. код]

На острові нараховано 98 видів птахів; з них 18 постійно гніздяться, гніздування ще 7 видів вірогідне, але не підтверджене. Із ссавців на острові час від часу спостерігаються білий та блакитний песець та білий ведмідь — вони заходять на острів при встановленні довготривалого льодового покриву або їх заносить на крижинах.

Гніздова колонія товстодзьобої кайри (Uria lomvia) на Ян-Маєні. Знімок надав Vidar Teigen.

У зв'язку з тим, що протягом останнього сторіччя відбулося помітне потепління вод навкого острова, кількість плаваючої криги та тривалість крижаного покриву зменшилась, і випадки потрапляння цих тварин на острів стали рідкісними. Зокрема, білого ведмедя востаннє спостерігали на острові в 1990 році.

Навколо острова регулярно спостерігають кілька видів китоподібних (гренландський кит, білуха тощо), а також у водах острова живе стала популяція гренландського тюленя (приблизно 280–290 тисяч голів).

В Північній лагуні мешкає популяція арктичної палії (Salvelinus alpinus), яка, згідно з оцінками іхтіологів, перебуває в ізоляції від океану вже 1500-4000 років. Більшість риб цієї популяції належать до карликової раси (вагою до 200 г), що харчується, переважно, планктоном. Але трапляються і великі екземпляри, вагою до 2,5-3 кг, які є канібалами. На березі цієї ж лагуни знаходиться постійне гніздов'я гаги, яке в різні роки налічує від 10 до 100 пар.

Різне[ред.ред. код]

Знімок надав Vidar Teigen.

1 липня 1957 року для відзначення Першого Геофізичного року (19571958) в Норвегії випустили в обіг поштову марку з зображенням острова Ян-Маєн.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Кравчук П. А. Книга рекордів природи. – Луцьк: ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. – 336 с. ISBN 978-966-361-642-1. , с. 190

Література[ред.ред. код]

Wienerroither R.M., Nedreaas K.H., Uiblein F., Christiansen J.S., Byrkjedal I., Karamushko O. // The marine fishes of Jan Mayen Island, NE Atlantic — past and present. Marine Biodiversity.-41.-(2011)(3):395-411.doi:10.1007/s12526-010-0055-y