Філіп III Сміливий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Філіп III Сміливий

Філіп III Сміливий (фр. Philippe III de France; 30 квітня 1245, Пуасі — 5 жовтня 1285, Перпіньян), король Франції з 1270 року до своєї смерті, десятий король із династії Капетингів.

Біографія[ред.ред. код]

Філіп був другим сином Людовика IX та Маргарити Прованської. Своє ім'я він отримав на честь свого прадіда Філіпа II Августа[1]. У 1260-му році, після смерті свого старшого брата Людовика він став спадкоємцем престолу. Разом із батьком брав участь у Восьмому хрестовому поході до Тунісу. Філіп був проголошений королем у 1270 році після смерті батька під час походу.

Правління[ред.ред. код]

Філіп брав участь разом з батьком в його останньому хрестовому поході і був проголошений королем в таборі на африканському березі. Негайно після повернення до Франції він упокорив декількох непокірних васалів і добився визнання своєї верховної влади архієпископом Ліонським.

Спочатку його царювання великим впливом на державні справи користувався Пьер де ла Брос, людина незнатного походження, що була камергером при дворі; але в 1278 р. він пав жертвою інтриг феодальної знаті, що діяла на Філіпа через королеву Марію Брабантську. Після смерті Броса піднеслися абат монастиря Сен-Дені Матье де Вансдом і сенешаль Етьєн Бомарше. Окрім них, на слабохарактерного Філіпа мав вплив його дядько Карл Анжуйський, що був у той час королем Обох Сицилій. Поступаючись його наполяганням, Філіп виставив свою кандидатуру на престол Німецької імперії, але невдало; через Карла він вплутався і в іспанські справи, в яких його чекали поразка і смерть.

Втім, у Філіпа були і власні інтереси в Іспанії. У 1275 р. він відстояв Наварру від домагань королів Кастилії і Арагона, але його заступництво за французьку принцесу, що була заміжній за сином Альфонса X Кастильського і позбавлену прав після смерті чоловіка (1276), не привело до бажаної мети. Більш невдалою була Арагонська експедиція, зроблена після Сицилійської вечерні, за наполяганням Карла Анжуйського. Папа Мартин IV, вірний Карлу і Філіпу, відлучив Педро Арагонського від церкви, оголосив його позбавленим влади і на його місце призначив одного з молодших синів Філіпа. Французьке військо і французький флот, споряджені для здійснення цих проектів, потерпіли повну невдачу: флот був двічі розбитий, а армія, затримана в своєму настанні фортецею Героною, стала жертвою хвороб. Філіп, який особисто командував своїм військом, також захворів і помер під час відступу.

У його царювання, як і в царювання більшості Капетингів, відбулося збільшення французької території. Він забрав виморочний лен графів тулузьких (тобто половину Південної Франції — Пуату, Сентонж, Тулон, Альбіжуа, Овернь, Керсі, Ажене, Руерг, Венсенн), частина якого він, втім, віддав як відступного Англії і Папі; шляхом браку спадкоємця престолу з Жанною Наваррською до Франції були приєднані Наварра, Шампань і Брі. Крім того, було підготовлено приєднання Ліона і Монпельє.

Сім'я і діти[ред.ред. код]

Miniature Philippe III Courronement.jpg
  • 1-а дружина: (з 1262) Ізабелла Арагонська (1247–1271), дочка Якова I Завойовника, короля Арагона. Мали 4 сини, двоє з яких померли в дитинстві:
    1. Філіп IV Красивий (1268–1314), король Франції з 1285 р., король Наварри по своїй дружині Жанні I Наваррської.
    2. Карл (1270–1325), граф Валуа. Граф Анжу, Мена і Перша по першій дружині Маргариті Анжуйської. Номінальний імператор Константинопольський по другій дружині Кетрін де Куртене. З 1285 р. по 1295 р. носив титул короля Арагона, після примирення з арагонськими родичами повинен був стати королем Сицилії, але там запанував його кузен Федеріго II. Двічі (у 1308 і 1313 р.) був кандидатом на імператорський трон. Мав винятковий вплив на політику Франції в царювання своїх племінників Людовика X і Карла IV. Його син Філіп став в 1328 р. королем Франції Філіпом VI і засновником династії Валуа.
  • 2-а дружина: (з 1274) Марія Брабантська (1256–1321), дочку Генріха III, герцога Брабантського. Мали 3-х дітей:
    1. Людовик д'Евре (1276–1319), граф д'Евре. Його син Філіп III (+1343 р.), оженившись на своїй кузині Жанні II (1311–1349), королеві Наваррської, став засновником наваррської королівської династії Евре (1328–1425).
    2. Бланка (1278–1306), дружина з 1300 Рудольфа III Габсбурга (1282–1307), герцога Австрії, потім короля Чехії (Рудольф I).
    3. Маргарита (1282–1318), 2-а дружина з 1272 Едуарда I (1239–1307), короля Англії.
Meuble héraldique Fleur de lys.svg Королі та імператори Франції 987—1870 Meuble héraldique Fleur de lys.svg
987 996 1031 1060 1108 1137 1180 1223 1226
   Гуго Капет Роберт II Генріх I Філіп I Людовик VI Людовик VII Філіп II Людовик VIII   
1226 1270 1285 1314 1316 1316 1322 1328 1350
   Людовик IX Філіп III Філіп IV Людовик X Іоанн I Філіп V Карл IV Філіп VI   
1350 1364 1380 1422 1461 1483 1498 1515 1547 1559
   Іоанн II Карл V Карл VI Карл VII Людовик XI Карл VIII Людовик XII Франциск І Генріх II   
1559 1560 1574 1589 1610 1643 1715 1774 1792
   Франциск ІІ Карл IX Генріх III Генріх IV Людовик XIII Людовик XIV Людовик XV Людовик XVI   
1792 1804 1814 1824 1830 1848 1852 1870
     -   Наполеон I Людовик XVIII Карл X Луї-Філіп I - Наполеон III   

Королі ФранціїФранціяКапетингиВалуаБурбониБонапарти


Примітки[ред.ред. код]

  1. Zotz T. Philipp III. der Kühne // Die französischen Könige des Mittelalters. Von Odo bis Karl VIII. — München: Verlag C.H. Beck, 2006, S. 177.