Чорні клобуки

Чорні клобуки, чорні шапки, каракалпаки — історична назва об'єднання тюркських кочових племен печенігів, торків, берендеїв, осілих у лісостеповій частині Київської Русі (переважно над Россю) в XI—XII століттях.

Це об'єднання було зумовлене потребою спільної оборони перед нападами половців. Чорні клобуки мали свою самоуправну організацію (віча старшин), яка підлягала київським князям. Як складова частина Київської Русі, чорні клобуки охороняли її південні кордони та брали участь у походах київських князів. Під впливом сусідів чорні клобуки поступово переходили від скотарства до осілого рільництва.

Після татарської навали у 1240 р. частина "чорних клобуків" асимілювалася з українським населенням, інші подалися у степи, і про них історичні документи більше не згадують.

Див. також

• Чорні запорожці

Література

• Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
• Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.