Імунізація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лікар робить щеплення черевного тифу у сільській школі. Округ Сан-Августин, штат Техас.
Дитина під час імунізації від поліомієліту.

Імунізація — штучно запущений процес, під час якого імунна система людини стає захищеною від агента (імуногена).

Коли ця система стикається з чужими для тіла молекулами, вона відповідає імунною реакцією. Також вона розвине здатність швидко реагувати на подальші такі випадки завдяки імунній пам'яті. Це є функцією набутого імунітету. Таким чином, шляхом контрольованого введення тварині імуногену, її організм може навчитись себе захищати: це називають активною імунізацією.

Найважливішими елементами імунітету, які виробляються внаслідок імунізації, є T-лімфоцити, B-лімфоцити та антитіла, вироблені останніми. B-комірки пам'яті та T-комірки пам'яті відповідають за негайну реакцію на наступну зустріч з чужорідною молекулою. Пасивною імунізацією є пряме вживлення цих елементів у тіло, на противагу самостійному виробленню тілом цих часток.

Імунізацію проводять різними методами, найчастіше — шляхом вакцинації. Вакцини від мікроорганізмів, що спричинюють захворювання, здатні підготувати імунітет тіла, й таким чином допомогти боротись, або запобігти інфекції. Той факт, що мутації можуть провокувати злоякісні клітини на вироблення білків чи інших знайомих тілу молекул, формує теоретичну базу для терапевтичних ракових вакцин. Інші молекули теж можуть використовуватись для імунізації, як, наприклад, експериментальні протинікотинові вакцини (NicVAX), чи гормон ґрелін в експериментах створення вакцини від ожиріння.

Побутує думка, що імунізація є менш ризикованим та простішим шляхом набуття імунітету до певної хвороби, аніж перенесення м'якшої форми самої хвороби. Вона є важливою і для дітей, і для дорослих, адже може захистити від багатьох захворювань. Імунізація не лише захищає дітей від смертельних захворювань, а й допомагає у розвитку імунної системи дитячого організму. Через широке застосування імунізації, певні інфекції та хвороби було майже повністю викорінена в певних регіонах та на планеті в цілому. Яскравим прикладом є захворювання на поліомієліт у США: внаслідок вчасної вакцинації дітей випадків цієї хвороби не було зафіксовано на території країни з 1979 року. Проте все ще існує ризик підхопити це захворювання в інших регіонах. Це стосується осіб, що ніколи не вакцинувались, або не отримали необхідної дози повністю, або тих, що подорожують на території, де поліомієліт все ще є поширеним.

Активну імунізацію/вакцинацію назвали одним з «Десяти видатних досягнень охорони здоров'я у XX столітті».

Історія[ред.ред. код]

До появи вакцин люди могли отримати імунітет до інфекційних захворювань лише шляхом підхоплення таких захворювань та одужання після них. Для запобігання натуральної віспи було застосовано щеплення патогенного матеріалу, які завдавали м'якшого ефекту, аніж природна хвороба. Методику щеплення у вигляді варіоляції (нашкірного введення через розрізи матеріалу від хворих, що містив живий вірус) з Туреччини до Великої Британії в 1721 році привезла леді Мері Вортлі Монтегю. У 1798 році англійський лікар Едвард Дженнер запровадив значно безпечнішу процедуру щеплення коров'ячою віспою. Ця процедура, яку назвали вакцинацією, поступово замінила небезпечну варіоляцію. До 1880 року терміни вакцини/вакцинації стосувались лише натуральної віспи, але Луї Пастер розробив методи імунізації від курячої холери та сибірки тварин, і людського сказу, та запропонував поширити ці терміни на загальне поняття процесу штучної імунізації.

Пасивна та активна імунізації[ред.ред. код]

Студент-медик бере участь у вакцинації в рамках кампанії проти поліомієліту в Мексиці.

Імунізації можна досягнути активним та пасивним шляхами: вакцинація є активним видом імунізації.

Активна імунізація[ред.ред. код]

Активна імунізація може відбуватись природно при контакті людини з, наприклад, мікробами. Імунна система з часом створить антитіла та інші захисні механізми проти цієї мікроби. Наступного разу реакція імунної системи на цю мікробу може бути дуже дієвою; цей механізм спрацьовує з багатьма дитячими інфекціями, які людина підхоплює лише одного разу, після чого стає стійкою до них.

При штучній активній імунізації мікробу, або її частину, вводять в організм людини до природної появи самої хвороби. У випадку використання цілих мікроб, їх підготовлюють попередньо.

Живі ослаблені вакцини мають знижену патогенність. Їх ефективність залежить від здатності імунної системи відтворювати та викликати реакції, схожі з природною інфекцією. Зазвичай ефективною є одноразова доза вакцини. До живих ослаблених вакцин належать вакцини проти кору, епідемічного паротиту, краснухи, жовтої гарячки, туберкульозу, бруцельозу, поліомієліту, ротавірусів, грипу тощо.

Пасивна імунізація[ред.ред. код]

Пасивною називають імунізацію, за якої завчасно синтезовані елементи імунної системи вводять в організм людини, щоб не було потреби у їх виробленні організмом самостійно. На даний час, антитіла можуть використовуватись для пасивної імунізації. Цей метод дуже швидко спрацьовує, проте недовго триває, тому, що антитіла швидко ламаються, і якщо немає B-лімфоцитів, які б їх виробляли, то вони зникають.

Пасивна імунізація відбувається на фізіологічному рівні, коли антитіла переходять від матері до плоду під час вагітності, щоби захистити його перед народженням та протягом короткого періоду після.

Штучну пасивну імунізацію зазвичай проводять з допомогою ін'єкцій. До неї вдаються в разі спалахів певних захворювань, або для невідкладного усунення токсичності, як, наприклад, у випадку правця. Антитіла можуть виробляти у тваринах (лікування сироваткою), хоча є високий ризик виникнення анафілактичного шоку внаслідок імунітету до тваринної сироватки. Тому натомість, за наявності, використовують гуманізовані антитіла, вироблені в пробірці культурою клітин.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]