Інзов Іван Микитович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Інзов
Иван Инзов
Inzov Ivan Nikitich.jpg
Народився 1768
Помер 27 травня 1845(1845-05-27)
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Звання IRA F8GenBranch 1917 h.png Генерал від інфантерії
Нагороди
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Георгіївська зброя

Іван Микитович Інзов (нар. 1768 — пом. 27 травня 1845, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія) — військовий діяч Російської імперії, генерал від інфантерії.

Життєпис[ред.ред. код]

До князя Ю. Н. Трубецького, що жив у своєму маєтку в Пензенській губернії, приїхав його старий друг — граф Я. А. Брюс і привіз з собою маленького хлопчика. Граф гаряче і наполегливо просив князя залишити дитину у себе і дати йому найкращу освіту і виховання, не турбуючись про витрати. Подальша доля хлопчика князя не повинна хвилювати, так як вона заздалегідь забезпечена. Я. А. Брюс не розказав, хто ця дитина, пояснивши, що зможе розкрити таємницю тільки перед смертю. У 1791 році граф помер, і князь Трубецькой так і не дізнався нічого про походження дитини, якого, виконуючи прохання старого друга, він виховував разом зі своїми дітьми, не роблячи будь-яких відмінностей.

Коли Інзова виповнилося 17 років, Катерина II дала розпорядження про виділення юнакові великої суми грошей і прийняття його на службу в Сумській легкокінний полк. Службу почав кадетом у 1785 році, брав участь в турецькому, польському та італійському походах; у 1805 році був черговим генералом армії Михайла Кутузова.

У Вітчизняній війні 1812 року командир 9-ї піхотної дивізії у складі 3-й обсерваційне армії Тормасова, брав участь у боях під Кобрином, Городечно, Борисовим, на р. Березина і в переслідуванні відступаючого ворога до Вільно. У 1813 р. за відміну при облозі і взятті фортеці Торна нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл. Брав участь у боях у Кенігсварте і при Бауцене. Пізніше став черговим генералом Польської армії Бенігсена, брав участь з нею в боях під Дрезденом та Лейпцигом, а також при облог Магдебурга і Гамбурга.

У 1818 році Інзов був призначений головним попечителем і головою піклувальної Комітету про іноземних колоністів Південної Росії, а з 1820 року був і повноважним намісником Бессарабської області. В якості піклувальника над колоністами в 1819 році. Інзов курирував виконання «Указу про устрій задунайських поселенців». Особливу увагу Інзов приділив болгарським і гагаузька біженцям, хлинули в російські межі на лівий берег Нижнього Дунаю в надії захисту від турків. Він домігся для них статусу колоністів нарівні з німецькими переселенцями. Інзов заявив себе справедливим, хоча і строгим до суворості начальником і бездоганно чесною людиною.

Мавзолей Інзова в Болграді

Під начальством Інзова був Пушкін під час заслання на південь Росії. За словами Я. К. Грота, Інзов зрозумів своє завдання зберегти Росії ввірений його піклуванню дорогоцінний талант: до юнацьких захоплень Пушкіна він ставився поблажливо; він же відпустив Пушкіна в подорож з Раєвськими на Кавказ і Крим, яка була настільки благотворна для поета.

Був похований на Першому Християнському цвинтарі.[1] 1937 року комуністичною владою цвинтар було зруйновано. На його місці був відкритий «Парк Ілліча» з розважальними атракціонами, а частина була передана місцевому зоопарку.[2]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Головань В. (2012-02-27). Старое кладбище в Одессе: здесь нашли пристанище многие из лучших сынов и дочерей Отечества. timer-odessa.net (ru). Процитовано 2016-06-01. 
  2. Шевчук А. Спасти мемориал — защитить честь города // Газета «Вечерняя Одесса». — 2010-08-14. — Вип. 118—119 (9249—9250). Архівовано з джерела 30 травня 2016. (рос.)