Історія геології

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Історія науки
PurehuggingRoseStar.png
По тематиці
Математика
Природничі науки
Астрономія
Біологія
Ботаніка
Географія
Геологія
Фізика
Хімія
Екологія
Суспільні науки
Історія
Лінгвістика
Психологія
Соціологія
Філософія
Економіка
Технологія
Обчислювальна техніка
Сільське господарство
Медицина
Навігація
Категорії

Істо́рія геоло́гії — самостійна наука, яка вивчає процес виникнення і розвитку геології та знань про Землю. Є розділом геології, який вивчає історію геологічних знань та гірничої справи. Історія геологічних наук входить до складу історії людської культури та історії природознавства[1].

Зародження геології[ред.ред. код]

Перші геологічні спостереження відносяться до динамічної геології — це інформація про землетруси, виверження вулканів, розмивання гір, переміщення берегових ліній. Подібні висловлювання зустрічаються в роботах таких вчених як Піфагор, Арістотель, Пліній Старший, Страбон. Вивчення фізичних матеріалів (мінералів) Землі бере свій початок принаймні зі Стародавньої Греції, коли Теофраст (372–287 до н. е.) написав роботу «Peri Lithon» («Про камені»). В римський період Пліній Старший детально описав численні мінерали та метали і їх практичне використання, а також правильно визначив походження бурштину.

Опис мінералів та спроби класифікації геологічних тіл зустрічаються у Аль-Біруні та Ібн Сіни (Авіцени) в X–XI століттях. В роботах Аль-Біруні міститься ранній опис геології Індії, він вважав, що індійський субконтинент колись був морем[2]. Авіцена запропонував детальне пояснення формування гір, походження землетрусів та інші теми, які є центральними в сучасній геології, і в якому міститься необхідний фундамент для подальшого розвитку науки[3][4]. Деякі сучасні вчені, такі як Філдінг Гарісон[en], вважають, що сучасна геологія з'явилася в середньовічному ісламському світі[5].

В Китаю енциклопедист Шень Куо (1031–1095) сформулював гіпотезу про процес формування Землі: на основі спостережень над викопними раковинами тварин в геологічному шарі в горах в сотнях кілометрів від океану він зробив висновок, що суша була сформована в результаті ерозії гір і осадження намулу[6].

В епоху Відродження геологічні дослідження проводили вчені Леонардо да Вінчі та Джіроламо Фракасторо[ru]. Вони вперше припустили, що викопні раковини є рештками вимерлих організмів, а також, що історія Землі довша від біблійських уявлень. Ніколас Стено дав аналіз геологічного розрізу в Тоскані, він пояснив послідовність геологічних подій. Йому приписують три основних принципи стратиграфії: принцип суперпозиції[en], принцип первинної горизонтальності шарів[en] і принцип послідовності утворення геологічних тіл[en]. Основи мінералогії заклав Георгій Агрікола.

Становлення геології[ред.ред. код]

В 1683 році Мартін Лістер[en] запропонував Лондонському королівському товариству позначати на картах ґрунти і мінерали. Це вважається моментом народження геологічної зйомки та геологічних карт[7].

В кінці XVII — початку XVIII століття з'явилася загальна теорія Землі, яка отримала назву дилювіанізму. На думку вчених того часу осадові породи і скам'янілості в них утворилися в результаті всесвітнього потопу. Ці переконання поділяли Роберт Гук (1688), Джон Рей (1692), Джон Вудворд[en] (1695), І. Я. Шьойкцер (1708) та інші.

Джеймс Гаттон — батько сучасної геології

В другій половині XVIII століття різко зросли потреби в корисних копалинах, що призвело до вивченню надр, зокрема накопиченню фактичного матеріалу, опису властивостей гірських порід і умов їх залягання, розробки прийомів спостереження. В 1785 році Джеймс Гаттон представив для Королівського товариства Едінбурга[en] документ під назвою «Теорія Землі». У цій статті він пояснив свою теорію про те, що Земля повинна бути набагато старшою, ніж це вважалося раніше, для того, щоб забезпечити достатній час для ерозії гір, і щоб седименти (відклади) утворили нові породи на дні моря, які, в свою чергу, були підняті щоб стати сушею (теорія глибокого часу[ru]). В 1795 Гаттон опублікував двотомну працю, яка описувала ці ідеї[8][9]. Джеймс Гаттон часто вважається першим сучасним геологом[10]. Послідовники Гаттона були відомі як плутоністи, через те що вони вважали, що деякі породи (базальти і граніти) були сформовані в результаті вулканічної діяльності і є результатом осаджування лави з вулкана.

Іншої точки зору дотримувались нептуністи, на чолі з Авраамом Вернером, який вважав, що всі породи осіли з великого океану, рівень якого з плином часу поступово знизився, а вулканічну діяльність пояснював підземним горінням кам'яного вугілля.

В той же час в Росії побачили світ геологічні праці Михайла Ломоносова «Слово про народження металів від струсів Землі» (1757) і «Про шари земні» (1763), в яких він визнавав вплив і зовнішніх, і внутрішніх сил на розвиток Землі.

Регіонально-геологічні дослідження[ред.ред. код]

Геологічна карта Англії, Уельса і південної Шотландії Вільяма Сміта 1815 р.

В 1815 році англійським геологом Вільямом Смітом вперше опублікована крупномастшабна карта, яка показувала геологічну будову цілого регіону — Геологічна карта Англії та Уельса. Його карта містить впорядковані гірські пласти, виділені за скам'янілостями, які містилися в них[11]. Сміт склав «шкалу осадових утворень Англії». Роботи по розділенню пластів продовжувались вченими Жоржем Кюв'є та О. Броньяром[ru].

В 1822 році була виділена кам'яновугільна і крейдова системи, що поклало початок стратиграфічної систематики. Основні підрозділи сучасної стратиграфічної шкали були прийняті офіційно в 1881 році в Болоньї на 2-му Міжнародному геологічному конгресі. Першими геологічними картами в Росії були роботи Д. Лебедєва та М. Іванова (карта Східного Забайкалля, 1789–1794), Миколи Івановича Кокшарова (Європейська Росія, 1840), Григорія Петровича Гельмерсена («Генеральна карта гірських формацій Європейської Росії», 1841). На картах Кокшарова вже були відмічені силурійська, девонська, нижньокарбонська, ліасова і третинна формації.

Разом з тим, методологічні основи такого поділу ще уточнювались в рамках декількох теорій. Ж. Кюв'є розробив теорію катастроф, яка стверджувала, що особливості Землі формуються в одній, катастрофічній події та залишаються незмінними надалі. Л. Бух пояснював рухи земної кори вулканізмом (теорія «кратерів підняття»), Л. Елі де Бомон[ru] пов'язував дислокацію шарів зі стисненням земної кори при остиганні центрального ядра. В 1830 році Чарльз Лаєль вперше опублікував свою знамениту книгу «Основи геології»[12]. Книга, яка вплинула на ідеї Чарльза Дарвіна, успішно сприяла поширенню актуалізму. Ця теорія стверджує, що повільні геологічні процеси відбувалися на протягом історії Землі і все ще відбуваються сьогодні. Хоча Гаттон і довіряв ідеї актуалізму, вона не була широко прийнята в той час.

Більшу частину XIX століття геологія намагалась дати відповідь на питання про точний вік Землі. Оцінки варіювалися від 100 000 до кількох мільярдів років.[13] На початку XX століття радіометричне датування дозволило визначити вік Землі, оцінка склала два мільярди років. Усвідомлення цього величезного проміжку часу відкрило двері для нових теорій про процеси, які сформували планету. Найбільш значним досягненням геології в XX столітті був розвиток теорії тектоніки плит в 1960 році та уточнення віку планети. Теорія тектоніки плит виникла з двох окремих геологічних спостережень: спрединг морського дна і континентального дрейфу. Ця теорія революціонувала науки про Землю. На даний час відомо, що вік Землі складає близько 4,5 мільярдів років.[14]

Сучасна геологія[ред.ред. код]

В кінці XIX століття економічні потреби країн у відношенні надр призвели до зміни статусу науки. З'явилися численні геологічні служби, зокрема геологічна служба США (1879) і геологічний комітет Росії (1882). Було введено підготовку спеціалістів-геологів.

З метою викликати інтерес до геології Організацією Об'єднаних Націй 2008 рік проголошений «Міжнародним роком планети Земля[ru]».

Наукові товариства[ред.ред. код]

Для розвитку геології і її історії дуже важлива діяльність наукових товариств. Найстаріші з них (за датою заснування):

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • История геологической картографии. М.: Наука, 1982. 279 с. (Очерки по истории геологических знаний; Вып. 21).(рос.)
  • История геологии. М.: Наука, 1973. 388 с.(рос.)
  • История геологии. Ереван: Изд-во АН Арм. ССР, 1970. 363 c.(рос.)
  • Шатский Н. С. Избранные труды: В 4 т.: Т. 4. История и методология геологической науки. М.: Наука, 1965. 398 с.(рос.)
  • Тихомиров В. В., Хаин В. Е. Краткий очерк истории геологии. М.: Госгеолтехиздат, 1956. 260 с. ; То же. на китайск. яз. Пекин, 1959 ; Рец.: В. А. Обручев // Изв. АН СССР. Сер. геол. 1957. № 6. С. 110—111; В. И. Попов // Там же. С. 111—113; Ответ: О некоторых вопросах истории геологических наук (по поводу рецензий на «Краткий очерк истории геологии») // Там же. С. 113—116.(рос.)

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гордеев Д. И. История геологии как самостоятельная нака // История геологических наук: Часть 1 (от древности до конца 19 в.). М.: Изд-во МГУ, 1967. С. 6-8.
  2. Asimov, M. S.; Bosworth, Clifford Edmund (ред.). The Age of Achievement: A.D. 750 to the End of the Fifteenth Century : The Achievements. History of civilizations of Central Asia. с. 211–214. ISBN 978-92-3-102719-2. 
  3. Toulmin, S. and Goodfield, J. (1965), ’The Ancestry of science: The Discovery of Time’, Hutchinson & Co., London, p. 64
  4. Munin M. Al-Rawi (November 2002). The Contribution of Ibn Sina (Avicenna) to the development of Earth Sciences (pdf). Manchester, UK: Foundation for Science Technology and Civilisation. Publication 4039. Архів оригіналу за 2013-01-19. Процитовано April 2012. 
  5. «The Saracens themselves were the originators not only of algebra, chemistry, and geology, but of many of the so-called improvements or refinements of civilization, such as street lamps, window-panes, fireworks, stringed instruments, cultivated fruits, perfumes, spices, etc.» (Fielding H. Garrison, An introduction to the history of medicine, W.B. Saunders, 1921, p. 116)
  6. Needham, Joseph (1986). Science and Civilization in China: Volume 3, Mathematics and the Sciences of the Heavens and the Earth. Taipei: Caves Books, Ltd. с. 603–604. 
  7. Борисяк А. А. Курс исторической геологии. М.,Л.: ГНТИ. 1931. 440 с.
  8. «Теорія Землі», т. 1
  9. «Теорія Землі», т. 2
  10. James Hutton: The Founder of Modern Geology, American Museum of Natural History
  11. Simon Winchester ; (2002). The map that changed the world: William Smith and the birth of modern geology. New York, NY: Perennial. ISBN 0-06-093180-9. 
  12. Charles Lyell. (1991). Principles of geology. Chicago: University of Chicago Press. ISBN 978-0-226-49797-6. 
  13. England, Philip; Molnar, Peter; Richter, Frank (2007). John Perry's neglected critique of Kelvin's age for the Earth: A missed opportunity in geodynamics. GSA Today 17. с. 4. doi:10.1130/GSAT01701A.1. 
  14. Dalrymple, G.B. (1991). The Age of the Earth. California: Stanford University Press. ISBN 0-8047-1569-6. 

Посилання[ред.ред. код]