Алессандро Маньяско

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Алессандро Маньяско
Alessandro Magnasco
Alessandro Magnasco - Entombment of a Soldier - WGA13858.jpg
«Швидке поховання убитого солдата», Павія,музей Цивіко
Ім'я при народженні Алессандро Маньяско
Дата народження 4 лютого 1667(1667-02-04)
Місце народження Генуя
Дата смерті 19 березня 1749(1749-03-19) (82 роки)
Місце смерті Генуя
Національність італієць
Громадянство Італія
Напрямок бароко
Твори релігійні композиції

Алессандро Маньяско (італ. Magnasco, Alessandro), на прізвисько Lissandrino, 4 лютого 1667, Генуя — 19 березня 1749, Генуя) — представник генуезької школи живопису, живописець доби бароко. В його творчому надбанні вбачають попередника різних майстрів різних країн (від Франческо Гварді (Італія) до Ван Гога), хоча він має свою художню вартість. Малював пейзажі, релігійні композиції, твори жанрової тематики.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в Генуї. Вважають, що перші художні враженння отримав від картин Джованні Бенедетто Кастільоне. Але талановитий Кастільоне не передав Маньяско а ні свого колористичного дару, а ні радісного світосприйняття. Це не позначилося погано на творчості Маньяско, скарби творчості якого існують без зв'язку з проблемою колоризму, як це і у Франсуа Мілле (1814–1875), Креспі (1665–1747), Жеріко(1791–1824).

Навчався в Мілані у Філіппо Абіаті. Але це технічні навички і опанування майстерності. Пригнічена атмосфера Мілану, завойованого іноземцями, інквізиція, доноси, атмосфера ворожості і щоденної небезпеки вплинули настільки сильно на майстра, що у нього годі й шукати картин з веселими темами. Він як артист одного амплуа, що може талановито грати тільки трагедії. Тільки трагедійні події і приваблювали Маньяско. Навіть зовнішньо спокійні сюжети Маньяско подає схвильовано, драматично, неспокійно.

У 1723–1737 рр. він придворний художник герцога Джан Галеаццо Медічі у Флоренції.

Останні роки життя працював в Генуї, де і помер.

Несмішні жарти Маньяско[ред.ред. код]

«Там -дресирована сорока !» Метрополітен-музей.

У роки 17031711 Маньяско познайомився з італійським театром дель'арте. Досить примітивний, брутально-грубий репертуар театру зумовив появу в картинах майстра акторів і акробатів (арлекінів, коломбін, пульчинел, паяців). Тоді ж з'явилося декілька картин з навчанням, дресурою тварин. Паяц навчає ворону, сороку чи мавпу. Зовні смішна ситуація, коли навчання не йде успішно, подається неспокійно, тривожно. Художник наче наперед знає, що все скінчиться песимістично. Це несмішні жарти Маньяско або спроби пожартувати.

Релігійні і побутові композиції[ред.ред. код]

Худ. Маньяско, «Христос воскрешає померлого Лазаря», Риксмузей, Амстердам.

В його творчому доробку багато картин релігійних або з життя монастирів і ченців. Він один з небагатьох майстрів Італії, якого ніби ніяк не приваблює індивідуальне обличчя людини. Це майстер натовпу, при чому його натовп неприємний, намальований без приязні.

В картині «Христос воскрешає померлого Лазаря» нібито приємна подія, диво, адже до життя повертають померлого. Жінки впали на коліна і голосять. Чоловіки тягнуть на простирадлах ще неслухняне тіло з підземелля. Але зовні радісна подія нікого не тішить, диво, явлене Христом, залишається драмою без полегшення і не обіцяє свята нікому.

Звичайно ж, він не відчував ворожості до ченчів. Хоча присмак абсурду і марноти неодмінно присутній в кожній картині з монастирського життя («Ченці за їжею», «Чорниці за працею», «Похорон ченця»). Полегшення не відчувається навіть в картині «Ченці в бібліотеці монастиря». Це марнування часу і нездатність роз'язати драматичні загадки існування.

Сучасного глядача полонить драматизм картини . Але розчаровує неприємний натовп, де неможливо відшукати жодної привабливої постаті. До того ж персонажі ніби на одне обличчя, наче близнюки. Індивідуальність стерлась або назавжди загубилась. Героєм став натовп, позбавлений привабливих особ і індивідуальностей, що так відрізняє твори Маньяско від картин попередників — італійців (Тиціан, Караваджо, Матіаса Стомера, Гверчіно, де теж є натовп) чи сучасників (Тьєполо, Креспі).

Вітторе Гісланді довго і вимушено малював портрети пересічних, непривабливих зовні, незначних людей. Та навіть незначні у Гісланді — індивідуальні. Товсту і зовні неприємну Бертраму де Вальсечі не роблять привабливою ні мереживо, ні бруствер намистин на тройному підборідді. Але яка індивідуальність, нехай і зовнішня (Академія Каррара, Бергамо). Розкішне вбрання кавалеру ордену Костянтина не додало привабливості особі, що дивиться з презирством і цинізмом. Але індивідуальність вражає, втрачене ім'я (аби встановили його наново) нічого б нового у характерний, пихатий образ не додало(музей Польді Пеццолі, Мілан). І нічого індивідуально-подібного — не знайти у Маньяско.

Пейзажі[ред.ред. код]

« Рибалки біля розбурханого моря», Гонолулу
Худ. Маньяско «Вакханалія», Ермітаж.

Пейзаж, якщо не зображує бурю, досить спокійна тема: «Венера» Джорджоне заснула на тлі спокійного сільського пейзажу(Дрезден), «Мисливці на снігу» у Пітера Брейгеля Старшого не стривожили світ, що живе своїм життям, нехай і відокремленим від небезпечних людей. А панорамний пейзаж важливіший за мисливців на снігу і не втрачає величі і могутньості.

Тривога і неспокій присутні в кожному пейзажі Маньяско. Наскільки радісні вакханалії Тиціана, настільки неприємна, гротескна «Вакханалія» Маньяско (Москва). Танцюристи немов хворі, а їх рухи позбавлені краси, грації, такої привабливої для італійців. Не відчувають поваги до руїн і ті, що не танцюють (античність для знедолених вакхантів-маргіналів не варта турбот і збереження). Для всіх присутніх історичне каміння, античні руїни як ліс, де все можна зламати, а потім відкочувати на нове місце без сорому за скоєне зло.

Ще один твір. Руїни давьоримського храму. Небо ясне. Натовп метушиться зі своїми дріб'язкими турботами (грають у карти, готують їжу, голяться тощо). Але тривога присутня й у ясному пейзажі. А пізня назва лише точно фіксує неспокійний настрій твору, бо який же спокій в таборі бандитів? (" Табір бандитів ", Ермітаж, Петербург).

Твори Маньяско в Україні[ред.ред. код]

В збірках України є декілька творів Маньяско. В місті Одеса варіант композиції «Виголення тонзури в монастирі», що носить назву «Ченчі, що голять тонзури». В неохайному інтер'єрі ченці зайняті голінням. Фігури роз'єднані, нікому нема діла ні до песика, ні до рослин в горщіках на вікні, ні до заходу сонця. Все тане в сутінках і в пессимізмі автора.

Повна безвихідь присутня і в полотні " Похорон ченця " з Музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків в Києві. Обряд виконують буденно, один читає заупокойну молитву, другий нетерпляче чекає закінчення молитви. Трійця ченців тягне тіло, що спустять у яму без труни. Могилу щойно викопали. А молодий чернець з подивом слідкує за перебігом подій, не відкладаючи лопати. Сумує лише один чернець на колінах з горщіком. Але швидко все скінчиться і на цвинтарі стане на одну могилу більше. Однакові хрестики давніх поховань нічого не міняють в тривожному і неприємно застиглому світі монастиря, та не тільки й монастиря.

Вибрані твори[ред.ред. код]

« В монастирі францисканів»


  • «Там -дресирована сорока !», Метрополітен-музей
  • « Чорниці в трапезній», Москва
  • «Вакханалія» (різні варіанти)
  • «Христос воскрешає померлого Лазаря», Ріксмузей, Амстердам
  • « Пейзаж з фігурами»
  • « Дессура сороки»
  • «Розп'яття» (різні варіанти)
  • « Гранд Канал в Венеції»
  • " Похорон ченця ", Київ
  • « Виголення тонзури в чоловічому монастирі», Одеса
  • « Рибалки біля розбурханого моря», Гонолулу
  • « Гра в карти», Страсбур
  • " Гірський пейзаж " Ермітаж
  • " Морське узбережжя "
  • « В монастирі францисканів»
  • " Ченці в бібліотеці монастиря "
  • « Пейзаж з аскетом»
  • « Екстаз Св. Франциска Асізького»
  • " Табір бандитів ", Ермітаж

Країни, де зберігають твори Маньяско[ред.ред. код]

«Катування в тюрмі», 1710, Музей історії мистецтв, Відень
  • Австрія
  • Бельгія
  • Голландія
  • Німеччина
  • Італія
  • Росія
  • Румунія
  • США
  • Угорщина
  • Україна
  • Франція

Джерела[ред.ред. код]

  • Большая советская энциклопедия, т 15, М,1977 (рос)
  • Краткая художественная энциклопедия. Искусство стран и народов мира, т 2,М. 1965 (рос)
  • Памятники культуры. Новые открытия, М, «Наука», 1975 (рос)
  • Західно-європейський живопис 14-18 століть, Київ, «Мистецтво», 1986.

Посилання[ред.ред. код]


Див. також[ред.ред. код]