Андрусов Микола Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрусов Микола Іванович
Андрусов, Николай Иванович.jpg
Народився 7 (19) грудня 1861[1] або 1861
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія[2][1]
Помер 27 квітня 1924(1924-04-27)[2][3]
Прага, Чехословаччина[2]
Поховання Ольшанський цвинтар
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Russia.svg Російська республіка
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1918–1925).svg Російська СФРР
Flag of Crimea 1918.png Кримський крайовий уряд
Другий Кримський крайовий уряд
Flag of Russia.svg Південь Росії
Flag of the Czech Republic.svg Перша Чехословацька Республіка
Діяльність мандрівник-дослідник, палеонтолог, викладач університету, геолог
Alma mater Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Галузь геологія
Заклад КНУ імені Тараса Шевченка і Карлів університет
Ступінь Доктор природничих наук
Членство НАН України, Російська академія наук і Петербурзька академія наук
Діти Андрусов Дмитро Миколайович
Нагороди
Автограф AndrusovN-signature.png

CMNS: Андрусов Микола Іванович у Вікісховищі

Мико́ла Іва́нович Андру́сов (нар. 7 (19) грудня 1861(18611219), Одеса, Україна, Російська імперія — пом. 27 квітня 1924, Прага (Чехія)) — геолог, знавець неогенових відкладів, палеоеколог. Дослідник Чорноморського басейну. Професор Юр'ївського і Київського (з 1905) університетів, академік.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в Одесі. Навчався в Новоросійському університеті (сьогодні — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) (Одеса).

Наукові інтереси майбутнього вченого сформувалися, зокрема, під впливом лекцій Іллі Мечникова. Після навчання М. Андрусова направили на дворічне наукове стажування в Європу (Німеччину, Францію, Італію). Повернувшись на батьківщину, вчений захистив дисертацію в Санкт-Петербурзькому університеті. З 1889 — в Одесі. Брав участь у розробці та здійсненні наукової експедиції, що відкрила дослідникам багато особливостей Чорноморського басейну.

Важливою віхою одеського періоду діяльності Андрусова стали підготовка та участь у Чорноморській глибоководній експедиції, яка відбулась у 1880 р. У своїй книжці 100 видатних імен України [Архівовано 31 березня 2018 у Wayback Machine.] Ігор Шаров зазначає, що експедиція одержала важливі наукові результати, зокрема, зробила два відкриття: на дні моря знайдені залишки післятретинної фауни каспійського типу і зараженість глибини сірководнем, що одразу пояснювало багато особливостей Чорноморського басейну. Праці Андрусова ще за його життя здобули всесвітнє визнання. У наступні десятиріччя ХХ століття його дослідження в галузі стратиграфії неогенових відкладень стали винятково актуальними, зокрема вони були базовими для пошуків нафти на Кавказі та у Причорномор'ї, лягли в основу подальшого вивчення морського седиментогенезу. Його праці, що були опубліковані у чотирьох томах, широко використовують сучасні спеціалісти різного профілю.

1889 одружився з донькою видатного археолога Генріха Шлімана (першовідкривача античної Трої) — Надією. Смерть тестя примусила знову покинути батьківщину. Андрусов відвідав Сорбонну, Загребський університет, взяв участь у З'їзді британських натуралістів.

Вчений викладав у Петербурзькому, Юр'євському (Тартуському) університетах. Його докторська дисертація була удостоєна Ломоносівської премії Російської Академії наук.

З 1905 Андрусов — професор Київського університету. З 1912 працював у Санкт-Петербурзькому Геологічному комітеті. 1914 — обраний дійсним членом Російської академії наук. 1918 — професор Таврійського університету.

Поштовхом до еміграції вченого стала трагічна смерть його сина — молодого вченого, учасника біологічної експедиції на Кольський півострів. 1920 — Андрусов разом з родиною жив у Парижі. З 1924 — у Празі.

Інший син вченого — Дмитро Андрусов (дійсний член Словацької Академії Наук) після смерті батька опублікував його працю «Післятретинна тирранська тераса в області Чорного моря».

Основні біографічні віки[ред. | ред. код]

  • 1896—1905 рр. — професор Юр'євського Університету
  • 1905—1912 рр. — професор Київського Університету
  • 1912—1914 рр. — професор Вищих жіночих курсів у Петербурзі і співробітник Геологічного комітету
  • 1914—1918 рр. — директор Геологічного музею Петроградської АН
  • 1918—1920 рр. — професор Таврійського Університету
  • 3 1921 р. працював у лабораторіях Сорбонського (в Парижі) і Карлового (у Празі) університетів.

Праці[ред. | ред. код]

Автор великої кількості праць з стратиграфії і палеонтології неогену і антропогену Кримсько-Кавказької та Закаспійської областей. Дані фауни і палеогеографії Андрусов використав при розробці детальної стратиграфічної схеми неогену Понтокаспійської області. Склав палеогеографічні карти Чорноморського басейну неогенового та антропогенового періодів.

Праці Андрусова складають епоху в стратиграфії, палеонтології, палеографії, палеоекології, океанології. Вони дали змогу розробити детальну стратиграфію неогенових відкладень Понто-Каспійської області, яка й досі є неперевершеним зразком щодо чіткості та точності підрозділів. Подальші роботи лише деталізували закладену в цих схемах раціональну основу. Плідність спадщини Андрусова вплинула і на практику відкриття родовищ нафти на нових територіях. Досліджував природу Причорномор'я. Склав перший геологічний опис Керченського півострова. 1890 року взяв участь в експедиції у Чорне море. Її результати стосувалися фізичної географії океану — температури, густини, солоності води тощо. Тоді було відкрито зараженість глибинних вод Чорного моря сірководнем. Читав лекції в різних університетах країни.

На честь Миколи Івановича названа Андрусова сопка на Керченському півострові.

Меморіальна дошка на честь Миколи Івановича Андрусова поруч з аудиторією, де він працював (в червоному корпусі університету імені Тараса Шевченка, вул. Володимирській, 60 у Києві)

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]