Антоновича, 23

Антоновича, 23
	50°26′12″ пн. ш. 30°30′51″ сх. д. / 50.43666666669444254° пн. ш. 30.51416666669444666° сх. д.Координати: 50°26′12″ пн. ш. 30°30′51″ сх. д. / 50.43666666669444254° пн. ш. 30.51416666669444666° сх. д.
Статус	пам'ятка архітектури та містобудування (охоронний номер 125)
Країна	Україна
Розташування	Київ
Архітектурний стиль	неоренесанс
Архітектор	Володимир Ніколаєв
Будівництво	1899 — 1900
Відомі мешканці	Рейнгольд Глієр
Адреса	вулиця Антоновича, 23
	Антоновича, 23 (Київ)
	Антоновича, 23 у Вікісховищі

Сади́ба Ку́чера розташована на вулиці Антоновича, 23. Складається з головного будинку на червоній лінії (№ 23) і флігелів у глибині подвір'я (№ 23-б і 23-в). Будівля № 23 — характерний зразок прибуткових будинків кінця XIX сторіччя. Ренесансний фасад відзначається пишністю.

Рішенням виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів № 49 від 21 січня 1986 року і наказом Головного управління охорони культурної спадщини № 53 від 25 вересня 2006 року внесена до обліку пам'яток архітектури та історії^[1].

Будівництво і використання будівлі[ред. | ред. код]

Станом на 1882 рік ділянкою володів Станіслав Козловський. Близько 1899 року новим власником став київський купець першої гільдії, підрядник Лейба Файвелевич Кучер (Лев Кучеров)^[2]. Тоді ж він почав зводити будинки за проектом архітектора Володимира Ніколаєва. Кучер прагнув перевершити своїх конкурентів, серед яких найуспішнішими були київські купці першої гільдії і підрядники Лейба Гінзбург (1858 —- близько 1926), Лазар Павлович Чернояров (1837—1909) і будівельний підрядник Іван Васильович Єрохін^[3]. Однак Будинок Гінзбурга виявився пишнішим, до того ж, ще й найвищим у Києві^[4].

У 1914—1916 роках у будинку № 23 мешкав композитор, диригент Рейнгольд Глієр.

1922 року садиба націоналізована більшовиками.

Архітектура[ред. | ред. код]

Головний чотириповерховий будинок зведено у 1899—1900 роках на червоній лінії забудови вулиці. Чоловий фасад оформлений у стилі неоренесанс із надзвичайною пишністю.

Цегляна, тинькована споруда має підвал. У плані Т-подібна, односекційна.

Композиція чолового фасаду симетрична. Її підкреслено центральною і фланговими розкріповками. Розкріповки акцентовано корінфськими колонами на рівні другого і третього поверхів. Первісно будівлю вінчали дві бокових вежки і центральна з флюгером на шпилі, які не збереглись. Площини стіни прорізано прямокутними, а на четвертому поверсі — напівциркульними вікнами. Перший поверх і центральний ризаліт декорований рустом.

Фасад оздоблений різноманітним декором і скульптурами. Дві каріатиди містяться на четвертому поверсі, дві герми — на третьому, маскарони — на фризі й базах колон, а також ліпний рослинний орнамент по всій площині.

Над парадним входом розміщений картуш із літерою «К» — ініціалом Кучера.^[5]

Тильний фасад декоровано скромно, за допомогою цегляного мурування.

Флігелі зведені у цегляному стилі.^[5]

Будинок № 23-б має чотири поверхи, напівпідвал, одну секцію. Композиція — симетрична, підкреслена розкріповками. Цеглою оформлені чарунковий карниз, лізени між вікнами, поребрик. Сходову клітку перекрито скляним ліхтарем. Напівпідвал частково виділили приямками.

Триповерховий будинок № 23-в розташований на тильній межі садиби. Фасад фланкований ризалітами. З флангів розташовані парадні кам'яні та чорні дерев'яні сходи. Декорований цеглою.