Вулиця Антоновича (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вулиця Антоновича
Київ
Вулиця Горького Київ Голосіївський 2011 01.JPG
Місцевість Нова Забудова
Район Голосіївський
Назва на честь Володимира Антоновича
Історичні відомості: колишні назви
Кузнечна, Набережно-Либідська, Пролетарська, Горького
Загальні відомості
Протяжність 3,45 км
Координати початку 50°26′23″ пн. ш. 30°30′49″ сх. д. / 50.439806° пн. ш. 30.513639° сх. д. / 50.439806; 30.513639Координати: 50°26′23″ пн. ш. 30°30′49″ сх. д. / 50.439806° пн. ш. 30.513639° сх. д. / 50.439806; 30.513639
Координати кінця 50°24′39″ пн. ш. 30°31′33″ сх. д. / 50.411056° пн. ш. 30.525944° сх. д. / 50.411056; 30.525944
Поштові індекси 03150, 01004, 01033
Транспорт
Найближчі станції метро Kiev Metro Second Line logo.svg «Либідська»,
Kiev Metro Second Line logo.svg «Палац „Україна“»,
Kiev Metro Second Line logo.svg «Олімпійська»,
Kiev Metro Second Line logo.svg «Площа Льва Толстого»
Автобуси А 5
Тролейбуси Тр 12, 40, 40к
Маршрутні таксі Мт 209, 412, 412к, 450, 507, 519, 539, 726, 739, 825
Зупинки громадського транспорту «Жилянська вулиця», «Вулиця Ділова», «Вулиця Івана Федорова», «Лабораторна вулиця», «Володимирський ринок», «Вулиця Панаса Любченка», «Станція метро „Либідська“»
Рух двосторонній (від вулиці Льва Толстого до вулиці Саксаганського), односторонній
Покриття асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Навчальні заклади ЗОШ № 37, № 87
зовнішні посилання
Код у реєстрі 10366
У проекті OpenStreetMap r421765
commons:Вулиця Антоновича у Вікісховищі

Ву́лиця Антоно́вича — вулиця в Голосіївському районі міста Києва, місцевість Нова Забудова. Пролягає від вулиці Льва Толстого до Либідської площі.

Прилучаються вулиці Саксаганського, Жилянська, Фізкультури, Ділова, Івана Федорова, провулок Горького, вулиці Лабораторна, Володимиро-Либідська, Німецька, Тверська, Ковпака, Загородня, провулок Руслана Лужевського та бульвар Дружби Народів.

Історія[ред.ред. код]

Вулиця виникла в 30-ті роки XIX століття і складалася з двох вулиць: Кузне́чної (від ковальських майстерень, колись розташованих уздовж неї; проходила між теперішніми вулицями Льва Толстого та Івана Федорова) і На́бережно-Ли́бідської (від річки Либідь, що протікає паралельно вулиці Антоновича). У 1909 році обидві вулиці об'єднані під назвою Кузне́чна. У 1913 році на її початку на ділянці між нинішніми вулицями Льва Толстого і Саксаганського було облаштовано бульвар.

У березні 1919 році вулиця отримала назву Пролетарська[1][2].

1936 року перейменована на вулицю Горького (назву підтверджено 1944 року[3]), на честь російського письменника Максима Горького.

23 вересня 2005 року комісія з найменувань та пам'ятних знаків виконавчого органу Київської міської ради прийняла рішення про підтримання пропозиції про перейменування вулиці Горького на вулицю Антоновича — на честь українського історика, археолога, етнографа Володимира Антоновича, котрий мешкав на цій вулиці в будинку № 40. Однак рішення Київради про перейменування не було прийнято, тобто фактично перейменування не відбулося[4]. Хоча на початку непарної сторони вулиці на окремих будинках з'явилися покажчики з новою назвою (чим внесли додаткову плутанину, бо на парній стороні старі таблички), а Київрада у власних рішеннях вживала як стару назву вулиці, так і нову (або ж обидві одразу).

Сучасна назва на честь українського історика, археолога, етнографа Володимира Антоновича — з 2014 року[5][6].

Пам'ятники історії та архітектури[ред.ред. код]

  • буд. № 3, 3-А — прибутковий будинок із флігелем 1911 року. Зведений у стилі модерн архітектором Абрамом Трахтенбергом.
  • буд. № 4-6 — житловий будинок у стилі конструктивізм (1930-ті роки). Архітектор Ф. Лєскова.
  • буд. № 8 — житловий будинок початку 1910-х років у стилі неоампір. Належав родині Терещенків. Архітектором, який збудував будинок, ймовірно, є Павло Голландський.
  • буд. № 9 — прибутковий будинок початку 1910-х років. Належав домовласнику Фрідріхові Міхельсону.
  • буд. № 14 і 14-Б — садиба початку XX століття. Побудована архітектором Андрієм Крауссом у стилі модерн.
  • буд. № 17 — прибутковий будинок у стилі модерн (початок XX століття)
  • буд. № 20, 20-Б, 20-В, 20-Г — садиба 1911 року, у стилі модерн. Побудована за проектом, ймовірно, Ф. М. Олтаржевського.
  • буд. № 23, 23-Б, 23-В — садиба 18991900 років, зведена за проектом архітектора Володимира Ніколаєва. Головний будинок зведений у стилі ренесанс, флігелі — у цегляному стилі. Садиба належала будівнику-підряднику Льву Кучерову (справжнє ім'я — Лейба Кучер).
  • буд. № 24 — прибутковий будинок початку XX століття. Належав власнику будівельної контори Лейзеру Гугелю.
  • буд. № 26/26 — житловий будинок у стилі модерн (1911).
  • буд. № 32 — житловий будинок, зведений архітектором Андрієм Крауссом у 1877 році в стилі ренесанс.
  • буд. № 38-А — житловий будинок у еклектичному стилі (початок XX століття).
  • буд. № 44 — прибутковий будинок 19091910 років. Зведений архітектором Абрамом Трахтенбергом у стилі модерн. Північну частину будинку займало жіноче училище Л. Володкевич. З 1990-х років будівля стояла занедбаною і поступово руйнувалася. У 2013 році будівлю було виключено з реєстру для зносу[7]. Але ще в жовтні 2012 року будинок було зруйновано під зведення готельного комплексу «Асторія»[8].
  • буд. № 48 — прибутковий будинок кінця XIX століття в еклектичному стилі з елементами ренесансу.
  • буд. № 64/16 — житловий будинок 1910 року у стилі пізній модерн. Архітектор Валеріяном Риков. Реконструйовано в 2010-х роках.
  • буд. № 69 — будинок єврейського училища. Зведений у 19031904 роках архітектором Адольфом Мінкусом у стилі історизм. Фінансували будівництво цукрозаводчики Бродські. У 1944 році будинок передано Інститутові електрозварювання.

Пам'ятники та меморіальні дошки[ред.ред. код]

Також на фасаді корпусу Київського заводу металивих виробів (№ 50) було встановлено меморіальну дошку на місці загибелі в 1918 році Захара Письменного (1896–1918), металоткача, робітника заводу. Мармурову дошку було відкрито 1965 року, 1983 року її замінили на бронзову, роботи архітектора О. І. Герасименка. Ймовірно, після закриття заводу і відкриття на його місці торговельно-розважального комплексу, дошку було втрачено. Також на фасаді корпусу висіла меморіальна дошка на честь нагородження заводу Почесною грамотою Президіуму Верховної Ради УРСР. Відкрита у 1965 році, втрачена.

На території інституту ім. Є. О. Патона встановлено пам'ятний знак на честь співробітників інституту, які в роки Великої Вітчизняної війни, перебуваючи в евакуації в місті Нижній Тагіл, працювали на танковому заводі.

Зображення[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

У будинку № 3 в 1910-х роках містилося училище М. Хорошилової, де навчався майбутній письменник Віктор Некрасов і працював вчений Володимир Щербина. Також у цьому будинку проживав фізик-теоретик, академік АН УРСР Олександр Давидов (19641988).

У будинку № 4-6 у 19411942 роках містилася конспіративна квартира групи Івана Кудрі, до початку 1940-х років тут проживав художник Федір Кричевський, у 19451950 роках — геолог і палеонтолог, академік АН УРСР Борис Чернишов, у 1950-х роках у рідних зупинявся кінорежисер Олександр Довженко.

У будинку № 14 проживали акушер-гінеколог, професор Вищих жіночих курсів Георгій Брюно (1910-ті роки), філософ, правознавець, сенатор і академік УАН Богдан Кістяковський (19171919 роки), у 1900-х роках — професор-фармаколог Юлій Лауденбах і хірург Павло Морозов[ru].

У садибі під № 20 у 1910-х роках проживали лікар та громадський діяч Лев Войтоловський[ru] і ректор Київського університету Євген Спекторський.

У будинку № 23 у 19141916 роках мешкав композитор Рейнгольд Глієр, у будинку № 26 — історик, академік АН УРСР Арнольд Шлепаков (19671999), у будинку № 38-А — письменник Віктор Некрасов (19441950). У будинку № 44[9] містилося жіноче училище Людмили Володкевич, де викладав літературознавець і громадський діяч Григорій Александровський.

У Єврейськом училищі (вул. Антоновича, 69) навчався художник Зіновій Толкачов. Після передачі будівлі Інституту електрозварювання, в ній працювали засновник інституту Євген Патон, член-кореспондент АН УРСР Борис Касаткін, член-кореспондент АН УРСР Арсеній Макара, член-кореспондент АН УРСР Костянтин Хрєнов. У будинку розташований робочий кабінет-музей Є. О. Патона.

У квартирі № 19 будинку № 107 у 19171923 роках жив поет Павло Тичина. У будинках № 64/16 та 97 у різні роки мешкав поет Олександр Олесь (Олександр Кандиба).

Установи та заклади[ред.ред. код]

  • Комітет з державних премій України в галузі науки і техніки (буд. № 51)
  • Музична школа № 1 ім. К. Стеценка (буд. № 19-б)
  • Загальноосвітня школа № 37 (буд. № 130/17)
  • Загальноосвітня школа № 87 ім. О. Довженка (буд. № 4/6)
  • Бібліотека Голосіївського району ім. В. Симоненка (буд. № 25)
  • Державна науково-технічна бібліотека України (буд. № 180)
  • Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (буд. № 174)
  • Український інститут науково-технічної та економічної інформації МОН України (буд. № 180)
  • ВАТ «Укрексімбанк», головний офіс (буд. № 127)

Вулиця у мистецтві[ред.ред. код]

У поета Павли Тичини є цикл віршів «Вулиця Кузнечна», названий на честь вулиці, на якій поет проживав до 1923 року. Неодноразово вулиця згадується у творах Віктора Некрасова.

Цікаві факти[ред.ред. код]

У Поліцейському сквері, біля перехрестя з вулицею Івана Федорова, зберігся один з чотирьох так званих малих фонтанів Термена.

Примітки[ред.ред. код]

  1. От Киевского Исполкома. Приказ коллегии городского хозяйства // Вісти / Известия. — 1919. — № 29. — 23 марта. — С. 4. (рос.) Архівовано з першоджерела 3 серпня 2014.
  2. Переименование улиц // Известия / Вісти. — 1920. — № 13. — 4 января. — С. 4. (рос.) Архівовано з першоджерела 3 серпня 2014.
  3. Постанова виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва». Дод. № 1. Дод. № 2. // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 4, спр. 38, арк. 65–102. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.
  4. Лист Головного управління з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю Київської міської державної адміністрації від 17 серпня 2011 року щодо офіційних назв деяких вулиць та площ міста.
  5. Рішення Київської міської ради від 13 листопада 2014 року № 373/373 «Про повернення історичних назв та перейменування вулиць, площ, провулків у місті Києві» // Хрещатик. — 2014. — № 177 (4577). — 2 грудня. — С. 6. Архівовано з першоджерела 2 грудня 2014.
  6. Рішення Київської міської ради від 11 червня 2015 року № 617/1481 «Про внесення змін у додатки до рішення Київської міської ради від 13 листопада 2014 року № 373/373 „Про повернення історичних назв та перейменування вулиць, площ, провулків у місті Києві“» // Хрещатик. — 2015. — № 114 (4710). — 7 серпня. — С. 2. Архівовано з першоджерела 17 червня 2016.
  7. Киев теряет лицо(рос.)
  8. Степанець К., Михайлик О. Втрачені споруди Києва (1992–2016), видання друге. — К., 2016. — С. 130–131.
  9. Будинок знесено в 2010-х роках.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


Київ Це незавершена стаття про Київ.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.