Цегляний стиль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Цегляни́й стиль» — умовне позначення архітектури непотинькованих будівель доби історизму на зламі XIX — XX століття. Для «цегляного стилю» характерна заміна ліпних прикрас і тиньку декором з непотинькованої цегли.

Термін[ред. | ред. код]

Термін застосовується для опису будівель, зведених із цегли у стилях раціонального модерну, неокласицизму, еклектизму тощо. У більшості публікацій під «цегляним стилем» розуміється раціоналістична течія в архітектурі історизму. При відмові від тинькування декоративне значення набувала сама цегляна кладка: фасади викладалися з поліхромної цегли, глазурованої керамічної плитки, кахлів, теракотових вставок, нерідко використовувався природний камінь.

Історія[ред. | ред. код]

Будівлі з непотинькованими фасадами зустрічалися вже на зламі XVIII — ХІХ століть. Це були переважно виробничі і складські споруди, казарми, паркові павільйони.

Проте оформлення архітектурного напрямку відносять до другої половини ХІХ сторіччі, коли цеглу почали використовувати не тільки як будівельний матеріал, а і як декор. На Заході у цьому стилі працювала низка архітекторів, зокрема нідерландський архітектор Гендрік Петрюс Берлаге (1856-1934). На його творчість вплинули неоромантична цегляна архітектура[en] Генрі Річардсона[en] та модерністська архітектура Луїса Доменека-і-Монтанера.

У ХІХ сторіччі цегляний стиль поширився в Україні. З 1870-х років міста забудовуються багатоповерховими спорудами по периметру кварталів. Наприкінці ХІХ сторіччя архітектура житла стала головним містоформуючим чинником. Її розвиток на зламі ХІХ–ХХ століть проходив бурхливо. З'явилися нові архітектурні течії — історичні стилі (неоренесанс, необароко, неоготика) та їхнє поєднання (еклектика). Значного поширення набули раціоналістичні течії — стиль модерну і цегляний стиль, що пізніше трансформувався у функціоналізм[1].

У 1870-х роках у Києві зводять будинки без тиньку із чистим цегляним фасадом, одним із першим з яких став готель «Національ» на Бессарабці, побудований архітектором Володимиром Ніколаєвим у 1870 році (не зберігся). Тоді ж збудували залізничний вокзал, міський водогін 1870—1872 років, корпус № 10 (словолитня) Києво-Печерської лаври. Однією з найяскравіших будівель, зведених у цегляному стилі у 1870-х — 1880-х роках, став «Замок Фроммета». Надзвичайно просте планування поєднується із неймовірно виразним виглядом веж «англійської готики»[2][1].

Радянська доба[ред. | ред. код]

Цегляний орнамент водонапірної вежі. ДВРЗ (Київ), 1954

Фасади з червоної цегли без штукатурки будувалися у 1920-ті — 1930-ті роки. Споруди в масовій архітектурі житлових будинків вирішувалися спочатку в стилі спрощеного конструктивізму, а згодом у стилі «рядових» сталінських будинків, в першу чергу довоєнних. Після виходу постанови про боротьбу з «архітектурними надмірностями» в 1955 році до «надмірностей» була віднесена і штукатурка. Багато сталінських новобудов позбулися її. З цього моменту і до розвалу Радянського Союзу всі цегляні житлові будинки (хрущовки, брежневки тощо) і більшість інших споруд будувалися без штукатурки, представляючи собою типові функціональні «коробки» з наймасовішої білої силікатної цегли. У ряді випадків для прикраси фасадів з білої цегли поєднували кольорову, насамперед червону, викладаючи з неї окремі частини фасаду або настінні візерунки.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]