Платина
Пла́тина (Pt) — хімічний елемент з атомним номером 78, проста речовина якого — блискучий сірувато-білий пластичний метал. Платина належить до 10-ї групи періодичної таблиці. Хімічно малоактивна. Трапляється у самородному вигляді. Часто має домішки іридію, осмію, рутенію, паладію, родію, що отримали назву метали платинової групи, або платиноїди.
Зміст
Історія[ред. | ред. код]
Найдавнішим відомим виробом з платини є оздоблення шкатулки з міста Фіви (Єгипет), що була виготовлена близько 700 року до нашої ери[1]. Індіанці Еквадору активно використовували платину і сплави платини з золотом для виготовлення ювелірних прикрас. Проте у Європі платина не була відома.
У 1557 році італійський вчений і поет Джозеф Скалігер описав схожий на платину метал, що був отриманий на шахтах Гондурасу, проте є сумніви, що він описав саме її, бо платина не зустрічається у цьому регіоні, хоча й могла була вивезена туди людьми[1]. Перший достовірний опис платини був зроблений Антоніо де Ульоа у 1736 році, під час експедиції до Південної Америки, на території сучасної Колумбії.[2].
Назва походить від ісп. platino (зменшувальне від plata — срібло)[3]. Конкістадори називали новий метал platina del Pinto, що можна перекласти як «срібельце з Пінто», через те, що його знаходили у цьому містечку. Зовні платина була схожа на срібло, але відрізнялася тугоплавкістю, тому обробляти її було набагато важче. Внаслідок цього вона коштувала вдвічі дешевше, тому й отримала таку зневажливу назву (невеличке срібло, срібельце). Іншими назвами були «oro blanco» (біле золото), «juan blanco» і «восьмий метал» (остання назва з'явилася вже в Європі, і була пов'язана з тим, що до того часу були відомі тільки сім металів)[1].
У Європу платина вперше потрапила у 1741 році завдяки ямайському металургу Вуду, що привіз його до Англії[4].
У 1750 році Уотсон і Браунрігг описали платину у журналі «Philosophical Transactions of the Royal Society»[5].
Тривалий час платина не знаходила застосування. У середині XVIII сторіччя фальшивомонетники виявили, що платина досить легко сплавляється із золотом і сплав майже не відрізняється від золота за густиною. Іспанський уряд заборонив спочатку ввезення платини до країни, а потім і її видобуток в іспанських колоніях Південної Америки: відділений від золота та срібла метал належало топити у глибоких місцях річки.
Наприкінці XVIII сторіччя з'явилися перші технічні та ювелірні вироби з платини. З'ясувалися унікальні хімічні властивості платини, зокрема хімічна стійкість. 1803 року англійський вчений Вільям Волластон у складі південноамериканської платини виявив інші платиноїди: паладій і родій. 1804 року також англійський хімік Смітсон Теннант виявив у складі залишку після розчинення неочищеної платини нові елементи — іридій та осмій.
У 1819 році платина була знайдена на Уралі, що на довгий час став найбільшим світовим постачальником платини[5]. До цього моменту Нова Гранада була практично єдиним джерелом платини[6].
Поширення[ред. | ред. код]
Платина — дуже рідкісний елемент. ЇЇ вміст у земній корі 5×10−7—1×10−6 %. Платина зустрічається у вигляді самородного металу та його сплавів, а також у вигляді мінералів сульфідів, найважливіші з яких — поліксен, платина паладіїста, фероплатина, спериліт, куперит (PtS). Зустрічається в родовищах, пов'язаних з ультраосновними й основними породами, разом з хромшпінелідами і основними породами разом з сульфідами. Відома також у розсипах.
Отримання[ред. | ред. код]
Виробництво платини у вигляді порошку почалося 1805 року англійським вченим Вільямом Волластоном із південноамериканської руди. Сьогодні платину отримують з концентрату платинових металів. Концентрат розчиняють в царські воді, після чого додають етанол та цукровий сироп для видалення надлишку HNO3. При цьому іридій і паладій відновлюються до Ir3+ та Pd2+. Подальшим додаванням хлориду амонію виділяють (NH4)2PtCl6. Висушений осад прожарюють при температурі 800—1000 °C: (NH4)2PtCl6=N2 + 6HCl + Pt + H2. Отриману таким чином губчату платину піддають подальшому очищенню повторним розчиненням у царській воді, осадженням (NH4)2PtCl6 і прожарюванням залишку. Потім очищену губчату платину переплавляють на зливки. При відновленні платинових розчинів хімічним або електрохімічним способом отримують дрібнодисперсну платину — платинову чернь.
Застосування[ред. | ред. код]
Каталізатори[ред. | ред. код]
Виробництво автомобільних каталізаторів — галузь, що використовує найбільшу кількість платини (46 % світового споживання у 2016 році[7]). Платина має здатність каталізувати реакції перетворення монооксиду вуглецю на діоксид, а також окислення вуглеводнів до вуглекислого газу і води[8].
Також платина має здатність каталізувати величезну кількість інших реакцій, що використовується у відповідних індустріях: розкладання пероксиду водню, окислення діоксиду сірки, спиртів, етерів, водню, а також багато інших реакцій окиснення і гідрогенізації. На таких реакціях побудоване промислове отримування нітратної кислоти (яка в свою чергу необхідна для виробництва сучасних добрив), сульфатної кислоти, отримання водню з природного газу, аміаку, тощо[9]. У нафтопереробленні платинові каталізатори застосовуються для отримання високооктанових бензинів[10]. Загалом, платина була одним з перших відкритих металевих каталізаторів, і отримала широке розповсюдження ще в першій половині 19 століття.
Ювелірна справа[ред. | ред. код]
Ювелірні прикраси — друга, за кількістю спожитої платини, галузь. Хоча платина вже дві тисячі років тому використовувалася для виготовлення прикрас у Латинській Америці, європейські майстри почали її використовувати лише у 18 століття при дворі Людовіка XVI, а масове її використання почалося лише на початку 20 століття. Під час другої світової війни у США були обмежене застосування платини для невійськових цілей, проте у 1960-х вона знов почала активно використовуватись ювелірами. Платина цінується через свою рідкісність і міцність. Багато всесвітньо відомих діамантів, таких як алмаз Хоупа, Джонкер і Кохінур обрамлені саме в платину.[11]
Інше[ред. | ред. код]
Застосовується для виготовлення хімічного посуду, в електротехніці. 1799 року було виготовлено еталон метра у вигляді платинової лінійки шириною близько 25 мм, товщиною близько 4 мм і довжиною, що відповідала одній сорокамільйонній частині Паризького меридіана. У 1889 році було виготовлено точніший міжнародний еталон метра. Цей еталон виготовили зі сплаву 90 % платини і 10 % іридію[12]. Цей еталон проіснував до жовтня 1960 року. Міжнародний прототип кілограму виготовлений 1879 року з того ж платино-іридієвого сплаву.
Біологічна роль[ред. | ред. код]
Платина не має біологічної ролі через свою рідкісність. При потраплянні в організм деякі сполуки платини мають бактерицидну, бактеріостатичну і імунодепресивну дію. У робітників, що постійно зазнають дії солей платини, розвивається специфічне астмоподібне захворювання, що отримало назву платиноз[13].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Livingstone, 2017, с. 1163
- ↑ 300th Birthday: Antonio de Ulloa(англ.)
- ↑ D.Ulloa, 1778.
- ↑ Livingstone, 2017, с. 1164
- ↑ а б Historical Reading List: Platinum from the Ural Mountains in Russia(англ.)
- ↑ Livingstone, 2017, с. 1165
- ↑ Platinum-Group Metals(англ.)
- ↑ Конструкция катализаторов(рос.)
- ↑ КАТАЛІЗАТОРИ ТА СОРБЕНТИ
- ↑ ТЕРМОКАТАЛИТИЧЕСКИЕ ПРОЦЕССЫ(рос.)
- ↑ Platinum in Jewelry(англ.)
- ↑ ПЛАТИНА / «Кругосвет» (рос.)
- ↑ Interactions of platinum metals and their complexes in biological systems(англ.)
Література[ред. | ред. код]
- Глосарій термінів з хімії // Й. Опейда, О. Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Донецьк : Вебер, 2008. — 758 с. — ISBN 978-966-335-206-0
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.
- Stanley E. Livingstone. The Chemistry of Ruthenium, Rhodium, Palladium, Osmium, Iridium and Platinum. — Pergamon press, 2017. — 224 с. — ISBN 9781483158402.
