Очікує на перевірку

Троїцький Артемій Ківович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Артемій Троїцький)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Троїцький.
Троїцький Артемій Ківович
Ім'я при народженнірос. Артемий Кивович Майданик
Народився16 червня 1955(1955-06-16)[1] (69 років)
Ярославль, РРФСР, СРСР
Країна СРСР
 Росія
Діяльністьжурналіст, музичний критик, ведучий, прозаїк, телеведучий, радіоведучий, музичний журналіст
Alma materМосковський державний університет економіки, статистики та інформатикиd (1977)
Знання мовросійська і англійська
ЗакладМДУ і RFE/RL's Russian Serviced
Magnum opusBack in the USSRd
БатькоKiva Maydanikd
Нагороди
IMDbID 1115455

Артемій Ківович Троїцький (16 червня 1955, Ярославль, РРФСР) — радянський і російський рок-журналіст та музичний критик, культурний діяч, концертний промоутер, власник музичних лейблів, автор та ведучий теле- і радіопрограм, дисидент, письменник, педагог, актор. Один з перших і головних пропагандистів рок-музики в СРСР, інді і електронної музики в Росії. Викладав заняття з музичної журналістики в МДУ. Член журі і організатор численних концертів і фестивалів, ведучий цих концертів. Співпрацював з безліччю видань. Автор статей, книг про молодіжну музику, рок.[2] Один з провідних фахівців з сучасної музики в Росії. В середині 2000-х організував кілька музичних лейблів — «Прибій», «Zenith», «Zakat», під якими випускається маловідома в Росії музика. Засновник незалежної музичної премії «Степовий вовк» (2008-2014). Залишається ведучим ряду премій в області незалежного мистецтва. Освіта вища. Вільно володіє англійською мовою.

У 1988 році він був описаний в New York Times як "провідний радянський рок-критик".[3]

У 1986 році був одним з організаторів «Номер рахунку 904» — рок-концерту, за зразком Live Aid, щоб зібрати кошти для жертв Чорнобильської катастрофи, — перший такий концерт в Радянському Союзі.[4]

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 16 червня 1955 року в Ярославлі, в родині політолога і історика-латиноамериканіста Ківи Львовича Майданика (радянський, потім російський латиноамериканіст і фахівець з країн Піренейського півострова, історик і політолог, неортодоксальний марксист). Мати — Руфіна Миколаївна Троїцька, історик. Дитинство провів у Празі, де його батьки працювали співробітниками журналу «Проблеми миру і соціалізму».

В 70-ті вів дискотеки МГУ. Писав про рок-музику статті у журналі «Ровесник» у той час, коли рок-музика була в немилості у влади СРСР.[5] Першою такою знаковою публікацією стала стаття про гурт Deep Purple «П'ятірка темно-лілових» у 1975 році у журналі Ровесник, та рос. «Взлет и падение "тяжелого рока"», що була надрукована в 1978 році в журналі рос. «Клуб и художественная самодеятельность».[5][6] З середини 1970-х років у цьому журналі публікуються статті музичного критика Артемія Троїцького про Led Zeppelin, Deep Purple, Queen та Eagles[7] з доволі детальним аналізом їхньої творчості. У 1977 році закінчив Московський економіко-статистичний інститут за спеціальністю «математик-економіст». З 1978 по 1983 рік працював молодшим науковим співробітником в Інституті історії мистецтв. Захистити кандидатську дисертацію не встиг, був звільнений.

В кінці 1970-х — початку 1980-х років організовував підпільні концерти та фестивалі радянських рок-груп і виконавців, серед яких були рос. «Машина времени», рос. «Динамик», «Аквариум», Майк, рос. «Автоматические удовлетворители», рос. «Кино».[8] Був організатором і членом журі фестивалю «Весняні ритми. Тбілісі-1980»,[9] завдяки якому групи «Машина часу», «Магнетик бенд», «Аквариум» і «Автограф» здобули широку популярність. У 1980 році Артемій Ківович розпочав перебудову суспільної свідомості і повів потужну атаку на «вищі» верстви суспільства — на Прес-центр ТАСС, на Союз журналістів, на радіо, на телебачення і тд.[10] У 1980-х роках був одним із найбільш затребуваних рок-журналістів.[6] Був одним з перших, хто помітив талант Василя Шумова і групи «Центр», а пізніше — Олександра Башлачьова, яким в подальшому всіляко допомагав і опікав. У 1981 увійшов до редакції самвидав-журналу «Дзеркало», який вважався забороненим до 1985 року. У 1987 році вийшов перший номер журналу «СДВИГ», назва якого розшифровується російською мовою як «Свидетельство Длительной Выдержки и Героизма» єдине у той період спеціалізоване рок-видання в СРСР.[6] Відкривали «СДВИГ» цікаві статті О. Липницького (басист групи «ЗВУКИ МУ») й А. Троїцького, присвячені розвитку вітчизняної рок-музики. Наприкінці 1980-х ініціював концертні виступи за межами СРСР таких гуртів, як «АВІА», «Звуки Му», «Ігри», «Телевізор», «Браво».

У 1989 році брав участь у створенні телепередачі «Програма «А»», в якій вів рубрику «Авангард».

З 1991 до початку 1994 року працював в ТО «Артіль» Російського телебачення, очолював відділ музичних програм на РТР. Був задіяний в таких телепрограмах, як «Рок-кафе», «Джаз Тайм», «Тиша номер 9», «Музика в стилі Пепсі», «Світове село», «Екзотика», «Програма «А»», «Росмузімпорт». Пізніше перейшов на НТВ, де став вести програму «Кафе Обломов». В середині 90-х був директором музичного мовлення НТВ.

У 1992 композитором О. Морозовим, Н. Соловйовою, рок-критиком, журналістом та письменником А. Троїцьким була створена російська фірма грамзапису «GENERAL RECORDS».[2]

У 1994 році разом з британським промоутером Ніком Хоббсом організував чотириденний фестиваль сучасної британської електроніки в Москві під назвою Britronica. На фестивалі вперше в Росії виступили такі зірки техно і ембієнту як Aphex Twin, Алекс Патерсон із The Orb, Autechre, Banco de Gaia, Ultramarine, Transglobal Underground, Bark Psychosis, діджей Пол Окенфолд і Брюс Гілберт з Wire. Разом з музикантами на фестиваль приїхав журналіст NME Руперт Хоу, який написав за результатами подорожі великий репортаж до свого видання.

У різні роки вів на телеканалі «Культура» програми «Культтовари» (1999) і «Королі пісні» (2010-2011). Був постійним музичним експертом в телешоу «Земля — Повітря» на телеканалах ТВ-6 і ТВС (2001-2003).

В кінці 1990-х — початку 2000-х разом з Іриною Щербаковою заснував букінг-агентство Caviar Lounge, яке протягом багатьох років організовує російські концерти зарубіжних артистів — Suicide, Sonic Youth, Blondie, Massive Attack, Morcheeba, Stereo Total, Mouse On Mars, De-Phazz, Fantastic Plastic Machine, Scissor Sisters, Les Hurlements d'Léo, Panic! At the Disco, Two Door Cinema Club, Джулі Круз і інших.

У 1995 році став першим головним редактором російської версії журналу Playboy.[2]

З 1996 по 2013 роки на хвилях чотирьох FM радіостанції Росії виходив в ефір найдовший радіо проект Троїцького «FM Достоєвський».

З 2001 року читає лекції з предметів «Історія індустрії розваг» та «Музична преса» на факультеті «Продюсування і менеджмент в музичному шоу-бізнесі» Державного університету управління.

З 2001 року по 2014 рік вів майстер-клас по музичній журналістиці на факультеті журналістики Московського державного університету імені М. В. Ломоносова.[11][12]

У 2003-2004 рр. був головою журі Міжнародного фестивалю етнічної музики «Саянське кільце» в Шушенському (з 2012 року фестиваль називається «Світ Сибіру»).

21 червня 2002 організував в спортивно-концертному комплексі «Петербурзький» концерт-триб'ют гурту «Кино» «День народження Віктора Цоя», присвячений 40-річчю від дня народження Віктора Цоя. Також він виступив ведучим цього концерту, а Moroz Records випустила музичний альбом з його записом.

У 2004 році робив для REN-TV передачу «Ознаки життя» (рос. «Признаки жизни»). В кінці 2000-х на «Style TV» вів передачу «Професор Троїцький і товариш Артем».

У 2010-2013 роках вів телепрограму «Досвід року: рік за роком» на інтернет-телебаченні TVJam (випуски про 1955-1988 роки, кожному року присвячувалися по дві передачі). У 2013-2016 роках нові випуски проекту (про 1989-1997 роки) знімалися на гроші, зібрані за допомогою краудфандингової платформи «Planeta.ru», і публікувалися на відеохостингу «Vimeo».

У 2011 році журналіст зазнав сплеску судових переслідувань за свої публічні висловлювання. Став фігурантом семи позовів. Позивачами двох кримінальних позовів виступили колишній поліцейський і музикант Вадим Самойлов.[13] Останнього журналіст мав необережність їдко розкритикувати за дружбу з чиновником Владиславом Сурковим.[13] На підтримку журналіста був організований концерт солідарності, який пройшов в московському клубі «Hleb» в червні 2011 року. У вересні також вийшов альбом «Для Троїцького» з 23 треками від 23 музикантів і груп.

З середини вересня 2014 року після того як виступив проти політики Кремля щодо України, постійно живе з сім'єю в Естонії, в Талліні, де займається викладацькою діяльністю.[13] Також викладає в Фінляндії і Лондоні.

У 2015 році почав вести відеоблог «Різнобарвні новини» на естонському російськомовному телеканалі ARU TV, де коментував суспільно-політичні новини з Росії. Зараз програма носить назву «Хатина дядька Тема». На початок 2019 року Артемій Троїцький є найпопулярнішим колумністом ARU TV.

У 2018 році на кінофестивалі Beat у Москві відбулася прем'єра двогодинного документального фільму «Критик» режисера Андрія Айрапетова про легендарного музичного критика та журналіста Артемія Троїцького.[14] Фільм присвячений раннім рокам Троїцького та його діяльності в рок-спільноті у 1980-х роках.

Громадська позиція

[ред. | ред. код]

Знаходиться в опозиції до діючої в Росії влади.[13] Неодноразово був підписантом листів пов'язаних з політичними вимогами, був учасником великих акцій московської опозиції.

  • Брав участь в мітингах «За чесні вибори»: 24 грудня 2011 року — на проспекті Сахарова, а також 4 лютого 2012 року — на Болотній площі в м Москві.
  • 3 квітня 2014 року, в світлі розвитку подій щодо анексії Криму, в інтерв'ю програмі «Особлива думка» на радіо «Ехо Москви» Троїцький піддав різкій критиці Росію і особисто президента В.В. Путіна за зовнішню політику по відношенню до України, зокрема, «російську військову інтервенцію »на Україну в березні 2014 року і проведений 16 березня 2014 кримський референдум».[15]
  • 2 листопада 2015 року в інтерв'ю Єврорадіо на питання «Якою вам бачиться Росія сьогодні?» Заявив: «Це країна тупикова, безперспективна, противна, малопристосована для життя і повністю позбавлена ​​елементарних прав і зручностей сучасної цивілізації», а також: «Кажуть, що країна буде провалюватися все глибше в кризу, зависне у якогось дна на скільки-то років, а потім поступово почне виходити. Для мене гіршої картини, ніж ця, бути не може. Я б хотів, щоб Росія розпалася, щоб на вулицях з'явилися дикі звірі. З тієї простої причини, що це означає ті самі зміни, про які колись співав Віктор Цой».[16]
  • В інтерв'ю у грудні 2015 року охарактеризував Путіна як «злодія та прагматика».[17]
  • У лютому 2022 виступив проти вторгнення Росії в Україну.[18]

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Медаль «Захиснику вільної Росії» (1994)[19]
  • 22 жовтня 2011 року Троїцький був нагороджений премією Tampere Music Award за «ключову роль, яку він відіграв у розвитку російського альтернативного року в 1980-і роки».[20]

Перелік деяких книг

[ред. | ред. код]
Артемій Троїцький підписує книгу "Back in the USSR", 2008 рік

Артемій Троїцький є автором дванадцяти книг, які виходили в СРСР, Росії, Естонії, Японії, Великій Британії, Голландії, Італії, Німеччині, Фінляндії та США.[13]

  • У 1987 році Артемій Троїцький випустив в Англії (потім в Америці, Японії та країнах Європи) книгу «Назад в СРСР» про історію радянської рок-музики, яка вийшла в СРСР під назвою «Рок в Союзі: 60-е, 70-е, 80-е ... » тільки в 1991 році: Троицкий А.К. Рок в Союзе: 60-е, 70-е, 80-е… — М.: Искусство, 1991. 207 с., ил. ISBN 5-210-02476-8
  • У 1990 році в Італії, Англії та Голландії вийшла книга «Тусовка. Що сталося з радянським андеграундом», не опублікована в Росії.
  • У 2009 році вийшов двотомник — збірник з шістдесяти статей культового музичного критика Артемія Троїцького, написаних в період з 1974 по 1991 рік. Перше видання без цензурних купюр, багато статей публікуються вперше. (не продається в Росії)
(рос.) Троицкий Артемий Кивович. Гремучие скелеты в шкафу. В 2 томах. Том 1. Запад гниет (1974-1985)/ — Издательство: Амфора, 2008 г. ISBN 978-5-367-00679-7, 978-5-367-00678-0
(рос.) Троицкий Артемий Кивович. Гремучие скелеты в шкафу. Том 2. Восток алеет / Редактор: Решетина Марина/ — Издательство: Амфора, 2008 г. ISBN 978-5-367-00703-9
  • У 2009 році у Видавничому Домі СОЮЗ вийшла аудіокнига «Назад в СРСР. Справжня історія рока в Росії» у прочитанні А. Троїцького і А. Клюквина.
  • (рос.) Троицкий А. Субкультура. История сопротивления российской молодежи 1815-2018 (из серии «О яростных и непохожих») — Белое яблоко, 2019. ISBN 978-5-6042405-2-6

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Артемій Ківович знімався в десяти фільмах:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Discogs — 2000.
  2. ↑ а б в Популярна музика: енцикл. словник / автор-уклад. В.Откидач. — Х.: Лідер, 2018. — 896 с. ISBN 978-966-2732-97-9
  3. ↑ Bill Keller, About the Arts: Moscow. Rock, Born in the U.S.S.R., in The New York Times, Oct. 9, 1988.
  4. ↑ "Soviet Stars Give Concert for Chernobyl", Rock Hill Herald[en] 29 May 1986, p. 4b
  5. ↑ а б Куделя В.Є. Як написати про рок для комсомольців: дискурсивні стратегії радянських журналістів (за матеріалами «Ровесника», 1964-1986 рр.) // НаУКМА (2021)
  6. ↑ а б в Синєокий О.В. Розвиток рок-журналістики в СРСР. Науково-виробничий журнал «Держава та регіони. Серія: Соціальні комунікації», 2013 р., № 3–4 (15–16) ISSN 2219-8741
  7. ↑ Троицкий А. Пятерка «темно-лиловых». Ровесник. 1975. №. 3. С. 24-25; Троицкий А. Куда летит «цеппелин». Ровесник. 1976. №. 4. С. 24-25, Троицкий А. Queen. Ровесник. 1978. №. 1. С. 23-24; Троицкий А. Орлы, чисто калифорнийская разновидность. Ровесник. 1979. №. 9. С.30.
  8. ↑ Констянтин Нікітенко. Менеджмент митців у СРСР: між творчою промоцією і кримінальним переслідуванням (на прикладі рокандеґраунду 1960-1980-х рр.) // ВІСНИК Львівської національної академії мистецтв. Вип. 32. (2017). Доступ
  9. ↑ 100 знаменитых символов советской эпохи / А. Ю. Хорошевский. — Харьков: Фолио, 2006. — 510 с. — (Серия "100 знаменитых"). — ISBN 966-03-3385-4
  10. ↑ Цой: Иллюстрированная история жизни и творчества Виктора Цоя и группы «Кино». — М.: Изд-во АНТАО, 2005. — 400 с. ISBN 978-5-94037-066-6 (стор.: 47)
  11. ↑ Биография на сайт онлайн-магазина ozon.ru
  12. ↑ Биография на сайте «Известные персоны России»
  13. ↑ а б в г д «Скучновато и предсказуемо». Артемий Троицкий о музыке коронавируса, политике и своем предвидении | Николай Нелюбин | 8 мая 2020 | newprospect.ru
  14. ↑ "Критик". Beat Film Festival
  15. ↑ Программа «Особое мнение» от 03.04.2014. Ведущий — Александр Плющев, гость — Артемий Троицкий. Эхо Москвы (3 апреля 2014).
  16. ↑ Артемий Троицкий: "Россия — страна тотально несчастная. Плохо всем". Еврорадио (2 ноября 2015).
  17. ↑ Артемий Троицкий: «Русские люди в глубине души абсолютно безнадёжны» // Портал новостей LB.ua. Архів оригіналу за 19 серпня 2016. Процитовано 11 липня 2016.
  18. ↑ «Это наш позор». Российские писатели, журналисты и режиссеры призвали остановить войну с Украиной. Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 16 серпня 2022.
  19. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 5 августа 1994 г. № 1612 «О награждении медалью „Защитнику свободной России“ активных защитников конституционного строя»
  20. ↑ Артемия Троицкого наградили в Финляндии. OpenSpace.ru. 20.10.2011. Архів оригіналу за 3 березня 2012. Процитовано 21 жовтня 2011.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Троїцький_Артемій_Ківович&oldid=43616742