Бензопила

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бензопили
Електропилка

Бензопилка (як різновид мотопилки) — ручний інструмент, оснащений двигуном внутрішнього згоряння і призначений для розрізання (розпилювання) дерева (деревини) при роботах з догляду за лісами, садами і парками, при заготовці дров, на будівництві, в боротьбі з лісовими пожежами тощо. Спеціалізовані бензопилки призначені для різання бетону чи каменю. Іноді бензопилки використовуються для різання льоду чи спресованого снігу.

Мотопилка — узагальнена назва моторизованих пилок, в яких, на відміну від ручних пилок, де рух забезпечується силою м'язів, в якості силового приводу використовується двигун певного типу: бензиновий, дизельний, електричний, пневматичний чи гідравлічний.

Історія створення[ред. | ред. код]

Бензопила в роботі
Ланцюг пилки
Пилка по бетону, шланг забезпечує підведення води

Ключові конструктивні елементи бензопили (ланцюгова пилка, шина, двигун внутрішнього згоряння) були створені в кінці 19-го століття. Практичне застосування «пильної гарнітури» йде з початку 20-го століття, при цьому використовувалися інші типи приводів: пневматичний, паровий, механічний і пр.

Достовірної інформації про першого виробника бензопил немає. Найбільш підтвердженим фактом є початок виробництва ручних ланцюгових пилок з бензиновим приводом Андреаса Штіля (Торгова марка Stihl) наприкінці 1920-х років. Всі ланцюгові пили того часу, що створювалися для валки лісу, представляли собою великогабаритні незграбні машини, якими керували як мінімум дві людини. Безліч разів проводилися спроби створення потужної ланцюгової пилки для вирубки дерев і в 1926 році німецький інженер-механік Андреас Штіль створив і запатентував першу ручну ланцюгову пилу з електромотором. Його ім'ям і був названий інструмент — Stihl. У 1927 році німецький підприємець Еміл Лерп представив світу свою нову розробку — Dolmar[1], модель А. Інструмент оснащувався двигуном об'ємом 245 см3 потужністю 8 к.с. і важив 58 кг. Це була перша в світі ланцюгова пила з бензиновим двигуном. Через два роки Андреас Штіль, продовжуючи розробки інструменту для валки дерев, випускає свою ланцюгову пилу з бензиновим двигуном.

Перші радянські електропилки були виготовлені в 1946 році на Іжевському мотозаводі. Розробником конструкції виступив ЦНДІ з механізації та енергетиці лісової промисловості. Вага такої електропилки становила 21 кг, вона мала безконсольну шину з ланцюгом пили та вимагала для обслуговування 2 працівників. В 1947 році НДІ створив конструкцію з двигуном підвищеної частоти (200 Гц), вагою 9,5 кг, потужністю електродвигуна 1,3 кВт. Вона мала консольну шину, що дозволяло спилювати дерева діаметром до 93 см. Обслуговував таку елетропилку 1 працівник. Випуск такої моделі був розпочатий в 1950 році на Іжевському машинобудівному заводі під кодом ЭПК-5. Застосування ЭПК-5 дозволило підвищити рівень механізації при вирубці лісу з 3,5 % в 1940 році до 38 % в 1950 році. Для живлення електропилки використовувались рухомі електростанції та перетворювачі частоти струму. В 1958 році на тому ж підприємстві було розпочато виробництво ЭПК-6 потужністю 1,7 кВт. Вона випускалась 12 років. На 1970 рік НДІ за участі заводських спеціалістів створив конструкцію високочастотної (400 Гц) електропилки, вагою 9,7 кг при потужності двигуна 3 кВт. Ця електропилка кодувалась ЭПЧ-3. З невеликими удосконаленнями вона випускалась протягом 23 років в об'ємі 30-35 тисяч штук за рік. За час серійного виробництва (1950-1993 роки) завод виготовив 1763294 штуки. З 1993 року у зв'язку з різким падінням попиту на обладнання випуск електропилок на підприємстві припинився.

Для роботи на присадибних ділянках замість бензопилок часто використовують електропилки, в яких бензиновий двигун замінений електричним. Такі пилки звичайно мають меншу вагу і створюють менший шум.

Будова[ред. | ред. код]

Бензопилка складається з ріжучого ланцюга, що рухається по направляючий шині, приводного бензинового двигуна (переважно двотактного), а також органів керування та вбудованих і навісних елементів систем, що забезпечують нормальне функціонування бензопилки та безпечну і зручну роботу оператора, таких як паливна система, система запалювання. антивібраційна система, система змащування ланцюга тощо.

Види бензопил[ред. | ред. код]

Побутові — бензопили для домашніх потреб, заготівлі дров на зиму, очищення саду, будівництва, та іншого. Вони будуть еффективною для жильців приватного сектору та дачників.

Напівпрофесійні — Розраховані на не великі об'єми праці. При цьому передбачається тривале або навіть щоденне її використання.

Професійні — ці бензопили розроблені для багатозмінної, безперервної роботи протягом декількох днів. В основному це роботи, пов'язані з лісозаготівлею, з проведенням рятувальних робіт, тощо.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Удмуртская республика: Энциклопедия / Гл. ред. В. В. Туганаев. — Ижевск: Удмуртия, 2000. — 800 с. — 20000 экз. — ISBN 5-7659-0732-6

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Dolmar — назва гори в Тюрингії, де пройшло перше випробування бензопили