Беретті Вікентій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вікентій Іванович Беретті
Вінченцо-Савеліо-Йосиф-Антоніо Беретті (Беретія)
Kbaretti v.jpg
Вікентій Беретті
Народження 14 червня 1781(1781-06-14)Дамазо-де-Урбе, Рим, Папська область
Смерть 18 (30) серпня 1842 (61 рік)Київ, Російська імперія
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Навчання Петербурзька академія мистецтв
Діяльність архітектор, викладач університету
Праця в містах Санкт-Петербург, Київ, Севастополь
Архітектурний стиль класицизм
Найважливіші споруди Червоний корпус КНУ, Астрономічна обсерваторія КНУ, Київський інститут шляхетних дівчат, 1-ша чоловіча гімназія м. Києва, монумент в Севастополі на місці хрещення київського князя Володимира
Містобудівні проекти Співавтор генерального плану забудови Києва (1837), Володимирської вулиці, Університетського бульвару
Реставрація пам'яток Золоті ворота в Києві
Наукові праці Трактат з історії архітектури
Заклад Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Нагороди
Орден Святого Володимира 4 ступеня
4-й ст.
Орден Святої Анни 3 ступеня
3-го ст.
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
3-го ст.
Діти ·Беретті Олександр Вікентійович

Джерела:
Велика радянська енциклопедія, 1926—1947[d], Російський біографічний словник і Енциклопедія історії України
CMNS: Беретті Вікентій Іванович на Вікісховищі

Бере́тті Віке́нтій (Вінче́нцо-Саве́ліо-Йо́сиф-Анто́ніо) Іва́нович (14 червня 1781(17810614), Дамазо-де-Урбе, Рим, Папська область — 18 (30) серпня 1842)[1] — російський та український архітектор італійського походження, академік Петербурзької Академії мистецтв1809), професор архітектури (1831). Батько архітектора Олександра Беретті.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1781 року в заможній родині. Походив від «уродженців італійської науки»; син професора-механіка[2].

1804 рік — закінчив із золотою медаллю Петербурзьку академію мистецтв, де навчався в класі зодчого А. Захарова. Невдовзі призначено міським архітектором Петербурга. Працював у Петербурзі під керівництвом архітектора Тома де Томона на споруджені Біржі.

1809 рік — обрано до почесних членів Академії мистецтв (за проект кадетського корпусу), згодом присвоєно звання академіка.

1825 рік — створення монумента на місці хрещення київського князя Володимира в Херсонесі.

1830 рік — стає одним із членів комітету зі спорудження Ісаакіївського собору

1831 рік — стає професором архітектури.

1833 рік — В. І. Беретті призначено членом комітету будівель та гідравлічних робіт.

18341835 роки — бере участь у конкурсі на створення проекту для Київського університету, в якому брали участь провідні архітектори — О. Брюллов, А. Мельников, К. Тон.

1835 рік — перемога на конкурсі проекту Київського університету (Червоний корпус), у квітні цього ж року відбуває до Києва разом зі своїм учнем П. Спарро для виконання підготовчих робіт.

11 березня 1837 року — імператором Миколою І звільнений з усіх посад у Санкт-Петербурзі та направлений до Києва «для постійного заняття» в ролі архітектора і члена будівельного комітету.

Починаючи з 1837 року і до самої смерті працює у Києві, 1840 року викладає в Київському університеті.

Роботи[ред. | ред. код]

Більшість робіт В. І. Беретті виконані у стилі класицизму. За безпосередньої участі архітектора розроблено проекти таких університетських установ: Астрономічної обсерваторії (1840), Ботанічного саду, при розташуванні якого і побудові в ньому оранжерей спеціально цікавився думкою видатного українського вченого-природознавця Михайла Максимовича[джерело?]. Спланував прилеглі до Головного корпусу університету території та нові міські магістралі — Володимирську вулицю, Університетський бульвар (нині — бульвар Тараса Шевченка). 1839 зведення за проектом Беретті Інституту шляхетних дівчат (нині — Міжнародний центр культури і мистецтв). Займався також завершенням спорудження католицького костелу (1837—1839)[джерело?], проектуванням 1-ї чоловічої гімназії, укріпленням залишків Золотих воріт. Співавтор генерального плану забудови Києва (затверджено 1837).

Нагороди[ред. | ред. код]

Беретті був кавалером орденів Святого Володимира 4-го ступеня, Святої Анни 3-го ступеня і Святого Станіслава 3-го ступеня, а такоже мав знак відзнаки «За XXX років бездоганної служби»[1].

Родина[ред. | ред. код]

Мав вісім дітей[3]. Старший син, Олександр, також був відомим архітектором.

Ушанування пам’яті[ред. | ред. код]

На честь Вікентія Беретті названо вулицю в Києві (житловий масив Вигурівщина-Троєщина)

15 жовтня 2009 р. відбулась церемонія урочистого відкриття на фасаді Червоного корпусу меморіальної дошки видатному архітектору, будівничому Червоного корпусу Київського університету — Вінченцо Беретті (1781—1842) — з написом «від вдячних українського та італійського народів»[4]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]