Бутник-Сіверський Борис Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бутник-Сіверський Борис Степанович
Народився 3 (16) березня 1901[1]
Чернігів, Російська імперія
Помер 5 листопада 1983(1983-11-05)[1] (82 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Країна  СРСР
Діяльність мистецтвознавець, історик, етнограф
Заклад Всеукраїнська академія наук
Санкт-Петербурзький державний університет
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України
Російська національна бібліотека[1]
Науковий ступінь кандидат історичних наук (1946)
Відомі учні Соломченко Олексій Григорович
Афанасьєв Василь Андрійович
Членство Національна спілка художників України
Батько Бутник Степан Данилович
Нагороди
Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР

Борис Степанович Бу́тник-Сі́верський (нар.16 березня 1901, Чернігів — пом. 5 листопада 1983, Київ) — український радянський мистецтвознавець, історик, етнограф; кандидат історичних наук з 1946 року; член Спілки радянських художників України. Син художника Степана Бутника, батько економіста Олександра Бутника-Сіверського.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 3 [16] березня 1901(19010316) року у місті Чернігові (нині Україна). 1917 року закінчив Чернігівське реальне училище[2]. Працював у Чернігівському губернському, згодом у Всеукраїнському комітетах охорони пам'яток старовини і мистецтва, у Київському центральному архіві, а також у музеях і архівах Вінниці та Полтави, результатом чого стала створена у 1920 році монографія «Новгород-Сіверський». Упродовж 19211922 років працював в дитячому санаторії в Пущі-Водицї, де розпочав науково-дослідницьку роботу з дитячого мистецтва. У 1922 році став працювати в Кабінеті мистецтва Всекраїнської академії наук, де у 1924 році організував і очолив Кабінет з дослідження дитячої графічної творчості. У 1926 році закінчив Київський археологічний інститут.

У 1929 році опублікував видання про принципи ілюстрування дитячих книг і статтю про дитячий малюнок; цього ж року в протоколах Президії Всекраїнської академії наук розміщував звіти про роботу зі збору дитячих малюнків в Кабінеті з досліджень дитячої творчості. З 1930 року — науковий співробітник[en], у 19311933 роках — старший науковий співробітник Всекраїнської академії наук. З 1931 року керував Кабінетом масового революційного мистецтва; одночасно викладав курс художнього виховання у вишах та вів редакторську роботу в дитячому видавництві[2].

У 19331939 роках за направленням працював у Баку, обіймав посаду ученого секретаря Інституту історії, археології і етнографії АН Азербайджанської РСР. Протягом 19391940 років працював у Ленінграді художнім керівником Музею етнографії АН СРСР. Був асистентом і помічником декана економічного факультету Ленінградського університету та головним бібліографом публічної бібліотеки.

В червні 1944 року повернувся до Києва і до 1970 року працював в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР19441955 роках — старший науковий співробітник, завідувач відділу образотворчого мистецтва). У 1968 році нанороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

Жив у Києві в будинку на вулиці Саперному Полі, № 28, квартира 35. Помер у Києві 5 листопада 1983 року.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Працював в галузі історії українського образотворчого мистецтва, народного декоративного мистецтва (вивчав петриківський розпис), плаката, художньої критики, дитячої творчості. Склав бібліографічний покажчик із художнього виховання дитини. Серед робіт:

  • «Принципи ілюстрування дитячої книжки» (Київ, 1929);
  • «Дитячий малюнок» // Записки історико-філологічного відділу. Київ, 1929. Книги 21–22;
  • «Діяльність Кабінету дослідження дитячої творчости при ВУАН» // Вісті ВУАН. 1929. № 3–4;
  • «Кабінет революційно-масового мистецтва» // Вісті ВУАН. 1930. № 6;
  • «Малороссийский словарь» і «Грамматика» П. Білецького-Носенка // Наукові записки Інституту мовознавства АН УРСР. 1946. Томи 2–3;
  • «Архітектор В. І. Беретті у Києві» (Київ; Ленінград, 1947);
  • «Винниченко про Петлюру» (Київ, 1956);
  • «Григорій Петрович Світлицький: Нарис про життя і творчість» (Київ, 1958);
  • «Советский плакат зпохи гражданской войньї 1918—1920» (Москва, 1960) (рос.);
  • «Традиции и новаторство в украинском советском народном искусстве» (Москва, 1964) (рос.);
  • «Выставки советского изобразительного искусства», Томи 1–4. (Москва, 1965; 1967–1968; у співавторстві) (рос.);
  • «Українське радянське народне мистецтво» (Київ, 1965, 1967);
  • «Український народний живопис: Альбом» (Київ, 1967; у співавторстві);
  • довідник «Выставки советского изобразительного искусства», томи 1—4 (Москва, 1967) (рос.).
  • «Українське радянське народне мистецтво. 1941–1967» (Київ, 1970);
  • «Народные украинские рисунки» (Москва, 1971) (рос.);
  • «Український радянський сувенір» (Київ, 1972).

Упорядник, автор передмови і коментарів видання «Репин и Украина. Письма деятелей украинской культуры и искусства к Репину. 1896–1927» (Київ, 1962). Упорядкував також альбоми творчих робіт Михайла Біласа (Київ, 1972) та Марфи Тимченко (Київ, 1974).

Брав активну участь у підготовці видання «Історія українського мистецтва» (том 6, Київ, 1968)..

Шевченкознавство[ред. | ред. код]

Автор досліджень, присвячених Тарасові Шевченкові:

  • «Мистецькі твори Тараса Шевченка років заслання» (1954);
  • «Роль Петербурзької Академії Мистецтв у розвитку освіти на Україні у першій половині 19 століття» (1958);
  • «До історії деяких малюнків Тараса Шевченка» (1959);
  • «Волзькі краєвиди. Мандрівка в творчу лабораторію Тараса Шевченка» (1962);
  • «Три знахідки» (1963);
  • «Шевченко-художник в уяві народу» (1965).

Один з упорядників зібрання творів Тараса Шевченка у 10-ти томах (Київ, 1963) і колективної праці «Мистецька спадщина Тараса Шевченка» (томи 1—4, Київ, 1961—1964).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Сотрудники Российской национальной библиотеки
  2. а б Бутник-Сіверський Борис Степанович / Національна бібліотека України для дітей. Архів оригіналу за 2 січня 2022. Процитовано 2 січня 2022.

Література[ред. | ред. код]