Бехтерєв Володимир Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бехтерєв Володимир Михайлович
рос. Владимир Михайлович Бехтерев
Bexterev1912.jpg
В. М. Бехтерєв у 1912 р. серед слухачів Імператорської військово-медичної академії
Народився 1 лютого 1857(1857-02-01)
Соралі
Помер 24 грудня 1927(1927-12-24) (70 років)
Москва
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Національність росіянин
Alma mater Петербузька військово-медична академія
Галузь наукових інтересів психіатрія, неврологія, фізіологія
Заклад Казанський університет
Вчене звання професор, академік
Науковий ступінь доктор медичних наук
Батько Михайло Бехтерєв
Примітки православний християнин

Володи́мир Миха́йлович Бе́хтерєв (рос. Влади́мир Миха́йлович Бе́хтерев, нар. 1 лютого 1857 р., с. Соралі  — пом.24 грудня 1927 р., м. Москва) — видатний російський невролог, психіатр[1] і психолог, морфолог і фізіолог нервової системи. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка[1].


Біографія[ред.ред. код]

В. М. Бехтерєв народився в сім’ї рядового державного службовця у селі Саралі Єлабужського району Татарстану приблизно 20 січня 1857 року. Був представником древнього в’ятицького роду Бехтерєвих. Рано втратив батька, мати ледве знайшла гроші на освіту для Володимира. Початкову освіту отримав у в’ятській гімназії (1873), а медичну – у Санкт-Петербурзькій медико-хірургічній академії. 

Весною та влітку 1877 року брав участь у військових операціях на території Болгарії (під час російсько-турецької війни 1877-1878 років). Повернувшись, продовжив навчання в академії. Після завершення навчання (1878) Бехтерєв почав детально вивчати нервові та психічні розлади і з цією метою працював при клініці професора Івана Павловича Мержеєвського

На початку 1979 року Бехтерєв прийнятий в дійсні члени Петербурзької спільноти психіатрів. У 1881 році успішно захистив докторську дисертацію та затверджений приват-доцентом Петербурзької медико-хірургічної академії, а в 1884 році відправлений у відрядження закордон, де співпрацював з Генріхом Дюбуа-Реймоном (Берлін), Вільгельмом Вундтом (Лейпциг), Теодором Мейнертом (Відень), Жан-Мартеном Шарко (Париж) та іншими.

Казанський період діяльності Бехтерєва[ред.ред. код]

24 липня 1885 був призначений екстраординарним професором та головою психіатричної клініки Казанської лікарні. Також брав участь у становленні цієї лікарні – ввів до курсу лікування корисну та цікаву роботу, заборонив будь-які форми насилля над хворими. Ці нововведення стали еталоном психіатрії у Росії.

Лекції Бехтерєва були настільки цікавими, що їх відвідували не тільки студенти. Одним із слухачів був робітник пекарні Олексій Пєшков – майбутній письменник Максим Горький.

Володимир Михайлович погодився очолити кафедру нервових і психічних розладів Медико-хірургічної академії за умови створення при ній науково-дослідницької лабораторії. Для її створення Міністерство освіти надало 1000 рублів і річний бюджет у 300 рублів. Так з'явилася перша у Росії психофізіологічна лабораторія.

Предметом дослідження стало влаштування головного мозку та нервової тканини. У 1885 році Бехтерєв описав найважливішу частину вестибулярного апарату – скупчення війчастих клітин внутрішнього вуха.

У роботах з 1887 до 1892 року відкрив та описав нові провідні шляхи спинного та головного мозку, виявив зв'язок між окремими ділянками кори великих півкуль та певними внутрішніми органами і тканинами – саме ця робота принесла йому всесвітнє визнання.

Бехтерєв одним з перших використав науковий підхід до виховання дітей раннього віку: на базі вивчення рухів немовлят він доказав, що формування особистості відбувається ще у перші місяці життя.

Петербурзький (Ленінградський) період життя Бехтерєва[ред.ред. код]

Осінню 1893 року Бехтерєв перебрався до Петербурга, де очолив кафедру нервових і психічних хвороб у Військово-медичній академії. Він почав викладати невропатологію та психіатрію в академії та заново відкритому Жіночому медичному інституті. В цій академії він також створив одне з найперших у світі нейрохірургічне відділення.

Бехтерєв організував у Петербурзі Спільноту психоневрологів і Спільноту нормальної та експериментальної психології та наукової організації праці. Редагував журнали «Обозрение психиатрии, неврологии и экспериментальной психологии», «Изучение и воспитание личности», «Вопросы изучения труда» та інші.

У листопаді 1900 року Російська академія наук висунула двотомну працю Бехтерєва «Проводящие пути спинного и головного мозга» на премію імені академіка К. М. Бера. Того ж року В. Бехтерєв обраний головою Руської спільноти нормальної і патологічної психології.

 Бехтерєв мав дружні стосунки з ученими України. В 1905 році на другому з'їзді психіатрів у Києві він виступив з доповіддю. За радянської влади присвятив одну з своїх праць Київському інституту народної освіти.

Після завершення роботи над сімома томами «Основы учения о функциях мозга» особливу увагу Бехтерєва як ученого привернули увагу проблеми психології. Виходячи з того, що психічна діяльність виникає внаслідок роботи мозку, він вважав за можливе спиратися певним чином на досягнення фізіології, та, насамперед, на вчення про умовні рефлекси. У 1907-1910-х роках Бехтерєв опублікував три томи книги «Объективная психология», де вчений стверджував, що всі психічні процеси супроводжуються рефлекторними руховими та вегетативними реакціями, що підлягають спостереженню та реєстрації.

Був членом редакційного комітету багатотомного французького видання «Traite international de psychologie pathologique» («Інтернаціональний трактат з патологічної психології»), для якого персонально ним написано декілька розділів.

У 1908 році в Петербурзі розпочинає свою діяльність заснований Бехтерєвим Психоневрологічний інститут. При ньому відкрили педагогічний, юридичний і медичний факультети. У 1916 році ці факультети перетворили у приватний Петроградський університет при Психоневрологічному інституті. Сам Володимир Михайлович брав активну участь у роботі інституту й університету та очолював господарський комітет останнього.

У 1913 році за вислугою років Бехтерєв мав піти з академії. Тодішній міністр освіти Л. А. Кассо не затвердив його на роль голови кафедри психіатрії Жіночого медичного інституту та на пост керівника Психоневрологічного інституту. На цю посаду затвердили професора В. А. Вагнера, проте Бехтерєв все ще залишався фактичним керівником інституту.

У травні 1918 року Бехтерєв подав клопотання до СовНарКому про організацію Інституту вивчення мозку та психічної діяльності. Незабаром Інститут відкрився, його директором до самої смерті був Володимир Михайлович Бехтерєв. Тоді ж він заявив про створення нової науки — рефлексології.

Згідно з рефлексологією, у людській особі не існує «духовного» безмозкового процесу, а мозковий процес і духовне разом є проявом психічної енергії — одного з видів єдиної світової енергії. Витоками цієї енергії Бехтерєв вважав їжу, зір, смак, скелетну мускулатуру, мову, жести, міміку.

Засновник рефлексології ствержував, що на основі закону про збереження енергії психічна енергія людини не може зникнути безслідно. З цього випливає так зване «безсмертя душі», що має стати предметом наукових досліджень. З такими висновками Бехтерєв прийшовся «не до смаку» радянській владі, проте все ж у 1927 році йому надали звання заслуженого діяча науки РРФСР.

Смерть великого вченого стала страшним і неочікуваним ударом для його оточення. Вона сталася 24 грудня 1927 року під час Першого Всесоюзного з'їзду невропатологів і психіатрів. Згідно з офіційною версією, він «отруївся консервами». Проте існує доволі вірогідна версія, що смерть Бехтерєва пов'язана з діагнозом, що незадовго до цього він поставив Леніну (нейросифіліс). Урна з його прахом похоронена на цвинтарі «Літераторські мостки», а мозок зберігається в Інституті мозку.

Вклад Бехтерєва в науку та медицину[ред.ред. код]

Перу Бехтерєва належать понад 600 наукових праць. Окрім його найвідомішої праці "Дослідження провідних шляхів головного та спинного мозку", Бехтерєв зробив немало відкриттів в анатомії та фізіології:

  • Помітив та описав мінливість синапсів
  • Описав групу клітин в задньому розі головного мозку (що потім отримала його ім'я)
  • Встановив зв'язок черв'яка мозочка з рецепторами суглобів, м'язів, сухожиль
  • Вперше наглядно показав (за допомогою ЕЕГ), що біоелектричні явища виникають не тільки в корі великих півкуль, а й в інших ділянках мозку

Наприкінці 1890-х років почав роботу в галузі, що була названа «об'єктивна психологія». Він намагався пояснити психічні явища умовними рефлексами, тим самим інтегруючи теорії І. П. Павлова в клінічну практику. В останнє десятиріччя свого життя еволюціонував від «об'єктивної психології» до «рефлексології». Намагаючись звести складні закони психіки і суспільного життя до фізико-механічних законів, впадав у механіцизм. Однак результати його конкретних досліджень рефлекторної діяльності мають велику наукову цінність.

Також увів в загальну медичну практику патологічний стопний згинальний рефлекс, або рефлекс Бехтерєва-Менделя – патологічний рефлекс, що проявляється у згинанні пальців стопи при ударі неврологічним молоточком по підошовній поверхні стопи біля основи пальців. Як невропатолог, Бехтерєв описав низку хвороб, одну з яких (анкілозуючий спондилоартрит) нині називають хворобою Бехтерєва.

Вивчав і лікував низку психічних розладів та синдромів: страх почервоніти, страх запізнитися, нав'язливі ревнощі, нав'язливу посмішку, страш чужого погляду, страх статевого безсилля, рептилофренію (одержимість гадами) тощо.

Понад 40 років Бехтерєв займався вивченням і лікувальним застосуванням гіпнозу, розробляючи при цьому теорію навіювання.

Він цікавився проблемами телепатії, проте після серії експериментів на собаках (разом з кінологом В. Л. Дуровим) зробив висновки, що відомі на той час випадки телепатії є не більше ніж «фокуси», а сама можливість зчитування та навіювання думок на відстані потребує подальшого вивчення.

Праці Бехтерєва[ред.ред. код]

  • «Основы учения о функциях мозга», СПБ, 1903-1907 г. (рос.)
  • «Объективная психология», г. СПБ, 1907-1910 г. (рос.)
  • «Психика и жизнь», 2-е изд., г. СПБ, 1904 г. (рос.)
  • «Внушение и его роль в общественной жизни», г. СПб, изд. К. Л. Риккера, 1908 г. (рос.)
  • Bechterew, W. M. «La suggestion et son rôle dans la vie sociale»; trad. et adapté du russe par le Dr P. Kéraval. Paris: Boulangé, 1910. (фр.)
  • «Общая диагностика болезней нервной системы», ч. 1-2, г. СПБ,1911-1915 г.(рос.)
  • «Коллективная рефлексология», Петроград, 1921 г. (рос.)
  • «Общие основы рефлексологии человека», Москва-Петроград,1923 г. (рос.)
  • «Проводящие пути спинного и головного мозга», Москва-Ленинград, 1926 г. (рос.)
  • «Мозг и деятельность», Москва-Ленинград, 1928 г.: Избранные произведения, г. Москва, 1954 г. (рос.)

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Бєхтєрєв Володимир // «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк, Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. — Т.1, С.122 — ISBN 5-7707-4049-3

Джерела[ред.ред. код]