Бехтерєв Володимир Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бехтерєв Володимир Михайлович
рос. Владимир Михайлович Бехтерев
Bexterev1912.jpg
В. М. Бехтерєв у 1912 р. серед слухачів Імператорської військово-медичної академії
Народився 1 лютого 1857(1857-02-01)
Соралі
Помер 24 грудня 1927(1927-12-24) (70 років)
Москва
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Національність росіянин
Alma mater Петербузька військово-медична академія
Галузь наукових інтересів психіатрія, неврологія, фізіологія
Заклад Казанський університет
Вчене звання професор, академік
Науковий ступінь доктор медичних наук
Батько Михайло Бехтерєв
Примітки православний християнин

Володи́мир Миха́йлович Бе́хтерєв (рос. Влади́мир Миха́йлович Бе́хтерев, нар. 1 лютого 1857 р., с. Соралі  — 24 грудня 1927 р., м. Москва) — видатний російський невролог, психіатр[1] і психолог, морфолог і фізіолог нервової системи. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка[1].


Біографія[ред.ред. код]

В.М. Бехтерєв народився в сім’ї рядового державного службовця у селі Саралі, Єлабужського району, Татарстан, приблизно 20 січня 1857 року. Був представників древнього в’ятицького роду Бехтерєвих. Рано втратив батька, мати ледве знайшла гроші на освіту для Володимира. Початкову освіту отримав у в’ятській гімназії (1873), а медичну – у Санкт-Петербурзькій медико-хірургічній академії. 

Весною та влітку 1877 року брав участь у військових операціях на території Болгарії(під час російсько-турецької війни 1877-1878 років). Повернувшись, продовжив навчання у академії та завершенню навчання (1878) Бехтерєв почав детально вивчати нервові та психічні розлади і з цією метою працював при клініці професора Івана Павловича Мержеєвського. 

На початку 1979 року Бехтерєв був прийнятий в дійсні члени Петербурзької спільноти психіатрів. У 1881 році успішно захистив докторську дисертацію та був затверджений приват-доцентом Петербурзької медико-хірургічної академії, а в 1884 році був відправлений у відрядження закордон, де співпрацював з Генріхом Дюбуа-Реймоном (Берлін), Вільгельмом Вундтом (Лейпциг), Теодором Мейнертом (Вена), Жан-Мартеном Шарко (Париж) та іншими.

Казанський період діяльності Бехтерєва[ред.ред. код]

24 липня 1885 був призначений екстраординарним професором та головою психіатричної клініки Казанської лікарні. Також брав участь у становленні цієї лікарні – ввів до курсу лікування корисну та цікаву роботу, заборонив будь-які форми насилля над хворими. Ці нововведення стали еталоном психіатрії у Росії.

Лекції Бехтерєва були настільки цікавими, що їх відвідували не тільки студенти. Одним зі слухачів був робітник пекарні Олексій Пешков – майбутній письменник Максим Горький.

Володимир Михайлович погодився очолити кафедру нервових та психічних розладів Медико-хірургічної академії за умовою створення при ній науково-дослідницької лабораторії. Задля її утворення Міністерство освіти надало 1000 рублів та річний бюджет у 300 рублів. Так з'явилася перша у Росії психофізіологічна лабораторія.

Предметом дослідження стало влаштування головного мозку та нервової тканини. У 1885 році він описав найважливішу частину вестибулярного апарату – скупчення війчастих клітин внутрішнього вуха.

У роботах з 1887 по 1892 рік відкрив та описав нові провідні шляхи спинного та головного мозку, виявив зв'язок між окремими ділянками кори великих півкуль та певними внутрішніми органами та тканинами – саме ця робота принесла йому всесвітню популярність.

Він – один з перших хто використав науковий підхід до виховання дітей раннього віку: на базі вивчення рухів немовлят він показав, що формування персоналії відбувається ще у перші місяці життя.

Петербурзький (Ленінградський) період життя Бехтерєва[ред.ред. код]

Осінню 1893 року Бехтерєв перебрався до Петербургу, де очолив кафедру нервових та психічних хвороб у Військово-медицинській академії. Він почав викладати невропатологію та психіатрію в академії та заново відкритому Жіночому медичному інституті. В цій академії він також створив одне з найперших в світі нейрохірургічних відділень.

Бехтерєв організував у Петербурзі Спільноту психоневрологів та та Спільноту нормальної та експериментальної психології та наукової організації праці. Редагував журнали «Обозрение психиатрии, неврологии и экспериментальной психологии», «Изучение и воспитание личности», «Вопросы изучения труда» та інші.

В листопаді 1900 року двухтомний твір Бехтерєва «Проводящие пути спинного и головного мозга» був висунутий Російською академією наук на премію імені академіка К.М. Бера. Того ж року він був обраний головою Руської спільноти нормальної та патологічної психології.

 Бехтерєв мав дружні стосунки з вченими України. В 1905 році на другому з'їзді психіатрів у Києві він виступив з доповіддю. За радянської влади присвятив одну з своїх праць Київському інституту народної освіти.

Після завершення роботи над сімома томами «Основы учения о функциях мозга», особливу увагу Бехтерєва як ученого привернули увагу проблеми психології. Виходячи з того, що психічна діяльність виникає внаслідок роботи мозку, він вважав за можливе спиратися певним чином на досягнення фізіології, та, перш за все, на вчення про умовні рефлекси. У 1907-1910х роках Бехтерєв опублікував три томи книги «Объективная психология», де вчений стверджував, що всі психічні процеси супроводжуються рефлекторними руховими та вегетативними реакціями, що підлягають спостереженню та реєстрації.

Був членом редакційного комітету багатотомного французького видання «Traite international de psychologie pathologique» («Інтернаціональний трактат з патологічної психології»), для якого персонально ним написано декілька розділів.

У 1908 році в Петербурзі розпочинає свою діяльність заснований Бехтерєвим Психоневрологічний інститут. При ньому було відкрито педагогічний, юридичний та медичний факультети. У 1916 році ці факультети були перетворені у приватний Петроградський університет при Психоневрологічному інституті. Сам Володимир Михайлович брав активну участь у роботі інституту та університету та очолював господарський комітет останнього.

У 1913 році за вислугою років Бехтерєв мав піти з академії. Тоді міністр освіти Л.А. Кассо не затвердив його на роль голови кафедри психіатрії Жіночого медичного інституту та на пост керівника Психоневрологічного інституту. На цю посаду був затверджений професор В.А. Вагнер, проте Бехтерєв все ще залишався фактичним керівником інституту.

У травні 1918 року Бехтерєв подав клопотання до СовНарКому про організацію Інституту вивчення мозку та психічної діяльності. Незабаром Інститут відкрився, та його директором до самої смерті був Володимир Михайлович Бехтерєв. Тоді ж він заявив про створення нової науки – рефлексології.

Згідно рефлексології у людській персоні не існує «духовного» безмозкого процесу, а мозковий процес та духовне являють собою разом прояв психічної енергії – одного з видів єдиної світової енергії. Витоками цієї енергії Бехтерєв вважав їжу, зір, смак, скелетну мускулатуру, мову, жести, міміку.

На основі закону про збереження енергії психічна енергія людини не може зникнути безслідно, як стверджував засновник рефлексології. З цього випливає так зване «безсмертя душі», що має стати предметом наукових досліджень. З такими висновками Бехтерєв прийшовся «не до смаку» радянській владі, проте все ж у 1927 році йому було надано звання заслуженого діяча науки РРФСР.

Смерть великого вченого стала страшним та неочікуваним ударом для його оточення. Вона сталася 24 грудня 1927 року під час Першого Всесоюзного з'їзду невропатологів та психіатрів. Згідно з офіційною версією він «отруївся консервами». Проте існує досить очевидна версія, що смерть Бехтерєва пов'язана з діагнозом, що незадовго до цього він поставив Леніну незадовго до цього (нейросифіліс). Урна з його прахом похоронена на цвинтарі «Літераторські мостки», а мозок зберігається в Інституті мозку.

Вклад Бехтерєва в науку та медицину[ред.ред. код]

Перу Бехтерєва належать понад 600 наукових праць. Окрім його найвідомішої праці – дослідження провідних шляхів головного та спинного мозку – Бехтерєв зробив немало відкриттів в галузях анатомії та фізіології:

  • Помітив та описав мінливість синапсів
  • Описав групу клітин в задньому розі головного мозку (що потім отримала його ім'я)
  • Встановив зв'язок черв'яка мозочка з рецепторами суглобів, м'язів, сухожилків
  • Вперше наглядно показав(за допомогою ЕЕГ) що біоелектричні явища виникають не тільки в корі великих півкуль, а й в інших ділянках мозку

Наприкінці 1890х років почав роботу в галузі, що була названа «об'єктивна психологія». Він намагався пояснити психічні явища умовними рефлексами, та цим самим інтегрував теорії І.П. Павлова в клінічну практику. В останнє десятиріччя свого життя еволюціонував від «об'єктивної психології» до «рефлексології». Намагаючись звести складні закони психіки і суспільного життя до фізико-механічних законів, впадав у механіцизм. Проте результати його конкретних досліджень рефлекторної діяльності мають велику наукову цінність.

Також ввів в загальну медичну практику патологічний стопний згинальний рефлекс, або рефлекс Бехтерєва-Менделя – патологічний рефлекс, що проявляється у згинанні пальців стопи при ударі неврологічним молоточком по підошовній поверхні стопи біля основи пальців. Як невропатолог, Бехтерєв описав цілий ряд хвороб, одна з яких(анкілозуючий спондилоартрит) нині зветься Хвороба Бехтерєва.

Вивчав та лікував низку психічних розладів та синдромів: страх почервоніти, страх запізнитися, нав'язливі ревнощі, нав'язливу посмішку, страш чужого погляду, страх статевого безсилля, рептилофренію (одержимість гадами), тощо.

Більше 40 років Бехтерєв займався вивченням та лікувальним застосуванням гіпнозу, розроблюючи при цьому теорію навіювання.

Він цікавився проблемами телепатії, проте після серії експериментів на собаках (разом з кінологом В.Л. Дуровим) зробив висновки, що відомі на той час випадки телепатії є не більше ніж «фокуси», а сама можливість зчитування та навіювання думок на відстані потребує подальшого вивчення.

Праці Бехтерєва[ред.ред. код]

  • «Основы учения о функциях мозга», СПБ, 1903-1907 г. (рос.)
  • «Объективная психология», г. СПБ, 1907-1910 г. (рос.)
  • «Психика и жизнь», 2-е изд., г. СПБ, 1904 г. (рос.)
  • «Внушение и его роль в общественной жизни», г. СПб, изд. К. Л. Риккера, 1908 г. (рос.)
  • Bechterew, W. M. «La suggestion et son rôle dans la vie sociale»; trad. et adapté du russe par le Dr P. Kéraval. Paris: Boulangé, 1910. (фр.)
  • «Общая диагностика болезней нервной системы», ч. 1-2, г. СПБ,1911-1915 г.(рос.)
  • «Коллективная рефлексология», Петроград, 1921 г. (рос.)
  • «Общие основы рефлексологии человека», Москва-Петроград,1923 г. (рос.)
  • «Проводящие пути спинного и головного мозга», Москва-Ленинград, 1926 г. (рос.)
  • «Мозг и деятельность», Москва-Ленинград, 1928 г.: Избранные произведения, г. Москва, 1954 г. (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б Бєхтєрєв Володимир // «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк, Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. — Т.1, С.122 — ISBN 5-7707-4049-3