Болячів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Болячів
Болячів. Братська могила радянських воїнів на фоні Петропавлівської дерев'яної церкви, збудованої на рубежі 19-20 ст..jpg
Петропавлівська церква кінця 19 — початку 20 ст. та могила радянських воїнів
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Житомирський район
Громада Брусилівська селищна громада
Код КАТОТТГ UA18040050030085453
Облікова картка с. Болячів 
Основні дані
Перша згадка 1581
Населення 169
Площа 17,339 км²
Густота населення 9,75 осіб/км²
Поштовий індекс 12626[1]
Географічні дані
Географічні координати 50°12′29″ пн. ш. 29°21′57″ сх. д. / 50.20806° пн. ш. 29.36583° сх. д. / 50.20806; 29.36583Координати: 50°12′29″ пн. ш. 29°21′57″ сх. д. / 50.20806° пн. ш. 29.36583° сх. д. / 50.20806; 29.36583
Середня висота
над рівнем моря
181 м
Водойми р. Здвиж
Найближча залізнична станція Скочище
Відстань до
залізничної станції
22 км
Місцева влада
Адреса ради вул. Митрополита Іларіона, 50, смт Брусилів, Житомирський р-н, Житомирська обл., 12601
Карта
Болячів. Карта розташування: Україна
Болячів
Болячів
Болячів. Карта розташування: Житомирська область
Болячів
Болячів
Мапа

CMNS: Болячів у Вікісховищі

Бо́лячів — село в Україні, у Брусилівській селищній територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Кількість населення становить 169 осіб.

Географія[ред. | ред. код]

Розташоване за 14 км на південний захід від центру громади, за 22 км від залізничної станції Скочище й за 24 км від автошляху М06 (Київ — Чоп). Площа населеного пункту — 105 га[2]. Через село протікає річка Здвиж[3].

Населення[ред. | ред. код]

В середині 19 століття в селі проживало 423 православних та 8 римських католиків[3], за іншими даними, 437 осіб, всі православні[4]; станом на 1885 рік мешкало 317 осіб, налічувалося 64 дворових господарства[5].

Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців села становила 757 осіб, з них: православних — 680, чоловіків — 374, жінок — 383[6].

В кінці 19 століття — 775 осіб, з них 386 чоловіків та 389 жінок[7], за іншими даними, 117 дворів та 602 мешканці[8].

Відповідно до перепису населення СРСР, станом на 17 грудня 1926 року, чисельність населення становила 1 020 осіб, з них, за статтю: чоловіків — 493, жінок — 527; етнічний склад: українців — 984, росіян — 1, поляків — 30, інші — 5. Кількість господарств — 232, з них, неселянського типу — 6[9].

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 252 особи. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 169 осіб[10].

Історія[ред. | ред. код]

За переказами, село засноване колишніми мешканцями міста Романова після його зруйнування. У печальних спогадах про родючість ґрунтів на попередньому місці, в порівнянні з нинішньою болотистою місцевістю, назвали поселення Болячів[3].

У 1618 році належало до маєтку Тиша-Биковських[3], 1628 року Адам та Єремія Тиша-Биковські вносили з 4 димів та 5 городів[8]. 1736 року в селі збудовано церкву Собору пресвятої Богородиці. У 1737 році — власність смоленського скарбника Якова Єрлича. Після Єрлича село входило до Брусилівського маєтку Чацьких[3]. Згадується в люстрації 1754 року, як село, що належало Нітославському та Дідковському, до замку сплачувало 3 злотих 4 гроші, до скарбниці — 12 злотих 16 грошів[11]. На початку 19 століття граф Тадей Чацький продав маєток своєму комісарові Карбовському, котрий продав його Рильському. З 1820 року маєток перейшов у власність Стефана Димінського[3]. Його син, Кароль, продав 1 481 десятину Вержбицькій та 243 десятини Сидорацькій[8].

В середині 19 століття — село (рос. Болячев, пол. Bolaczów) Брусилівської волості Радомисльського повіту, на річці Здвиж, за 14 верст від Брусилова, 17 — від Коростишева, де розміщувалося поліційне управління, та 6 — від Водотия. Землі, 2 344 десятини другорядного чорнозему, належали Карлу Стефановичу Димінському, латинського віросповідання. Тодішню церкву, Різдва Христового, збудовано 1794 року. Церкві належало 35 десятин землі, до парафії входило с. Покришів, що лежала за 5 верст, ближче до Брусилова[3][4].

Станом на 1885 рік — колишнє власницьке село Водотийської волості Радомисльського повіту Київської губернії, біля р. Здвиж. В селі була парафіяльна церква, церковно-парафіяльна школа, заїзд, водяний млин[5].

В кінці 19 століття — власницьке село Водотийської волості Радомисльського повіту Київської губернії, над річкою Здвиж. Відстань до повітового міста Радомисль — 35 верст, до центру волості, с. Водотиї — 6 верст, до найближчої залізничної станції (Фастів) — 40 верст, до найближчих поштово-телеграфної та поштової земської станцій, що розміщувалися в Брусилові — 10 верст. Основним заняттям мешканців було рільництво. Землі — 1 983 десятини, з котрих поміщикам належало 1 329 десятин, селянам — 619 дес., 35 дес. — церкві. Землі належали Філімону Михайловичу Білоцькому (1 000 дес.), Петрунелі Йосипівні Шиманській, Юзефі Вержбицькій (472 дес.), Сидорацькій (78 дес.), Лащенко (80 дес.) та Череванській (70 дес.), котрі господарювали самі, застосовували, як і селяни, трипільну сівозміну. В селі були церква, церковно-парафіяльна школа, водяний млин, чотири вітряки та 2 кузні. Пожежний обоз складався з 2 бочок та 2 багрів[7][8].

У 1923 році увійшло до складу новоствореної Болячівської сільської ради, котра, від 7 березня 1923 року, стала частиною новоутвореного Брусилівського району Білоцерківської округи; адміністративний центр ради. 11 серпня 1954 року, відповідно до указу Президії Верховної ради Української РСР «Про укрупнення сільських рад по Житомирській області», Болячівську сільську раду ліквідовано, с. Болячів передане до складу Водотиївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області. 30 грудня 1962 року, в складі сільської ради, передане до Коростишівського району. 4 травня 1990 року повернуте до складу відновленого Брусилівського району Житомирської області[12].

28 липня 2016 року село увійшло до складу новоствореної Брусилівської селищної територіальної громади Брусилівського району Житомирської області[13]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Житомирського району Житомирської області[14].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Поштові індекси та відділення поштового зв’язку України. Архів оригіналу за 18 листопада 2019. Процитовано 23 лютого 2020. 
  2. Брусилівський район. Болячів
  3. а б в г д е ж Л. Похилевич. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся (російська). Київ: Типографія Печерської Лаври, 1864. с. 171, 728, 731. Архів оригіналу за 20 грудня 2020. Процитовано 27 червня 2022. 
  4. а б Bolaczów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 296. (пол.)
  5. а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 167. (рос. дореф.)
  6. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий, по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. (російська). Санкт-Петербург: типография «Общественная польза»: паровая типо-литография Н.Л. Ныркина, 1905. с. 79. Процитовано 7 серпня 2022. 
  7. а б Список населенных мест Киевской губернии. Інститут історії України НАН України (російська). Видання Київського губернського статистичного комітету. Київ: типографія Іванової, 1900. с. 1022. Архів оригіналу за 28 серпня 2017. Процитовано 27 червня 2022. 
  8. а б в г Bolaczów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 190. (пол.)
  9. Населені місця Київщини. Попередні підсумки перепису 17 грудня 1926 року. Інститут історії України НАН України (українська). Київське округове статистичне бюро. 1927. с. 26. Архів оригіналу за 25 вересня 2015. Процитовано 28 червня 2022. 
  10. Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021 року. Процитовано 28 червня 2022. 
  11. К. Жеменецький. Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (українська). Біла Церква: Олександр Пшонківський, 2015. с. 59. Процитовано 26 червня 2022. 
  12. Упоряд. Р.А. Кондратюк, Д.Я. Самолюк, Б.Ш. Табачник. Довідник: офіційне видання. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795-2006 роки.. Інститут історії України НАН України (українська). Житомир: «Волинь», 2007. с. 207, 549. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 28 червня 2022. 
  13. Картка постанови. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 25 грудня 2021. Процитовано 28 червня 2022. 
  14. Про утворення та ліквідацію районів. Голос України. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 28 червня 2023. 

Посилання[ред. | ред. код]