Борис Грінссон
| Борис Грінссон | ||||
|---|---|---|---|---|
| фр. Boris Grinsson | ||||
| При народженні | Борис Соломонович Грінсон | |||
| Народження |
15 грудня 1907 Псков, Російська імперія[1] | |||
| Смерть | 12 лютого 1999 (91 рік) | |||
| Фонтенбло[1] | ||||
| Країна |
 Франція | |||
| Жанр | кіноафіши | |||
| Діяльність | художник-плакатист, рисувальник | |||
|
| ||||
Борис Грінссон (фр. Boris Grinsson[2], повне ім'я Борис Соломонович Грінсон[3]; 15 грудня[4] 1907, Псков, Російська імперія — 12 лютого 1999, Фонтенбло, Франція[5]) — французький художник-ілюстратор російського походження, автор понад 2000 кіноафіш.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився у 1907 році у Пскові у Російській імперії, у сім'ї Соломона (Шоломи) Айзіковича Грінсона (1875-?) та Мери Янкель-Рувінівни Грінсон (у дівочості Лерман, 1887-?), уклали шлюб у Вільні 4 лютого того ж року[6]. Сім'я матері жила у Шадуві, родина батька була з Ковно, дід — гонтових справ майстер, купець першої гільдії Айзік Шлемович (Шлеймович)[7] Грінсон (1847—?), — був власником лісопильного та цегельного заводів у Виповзовій слободі, садиба на розі Великолуцької та Плоської вулиць у Пскові[8][9][10]. Після революції 1917 року його сім'я емігрувала з країни до незалежної Естонії, де жили молодші брати батька — лікарі, випускники Юріївського університету Гірш Айзікович й Ельяш-Лейб Айзікович Грінсони. В Естонії навчався у Юр'євській приватній російській гімназії[3], закінчив школу образотворчих мистецтв у місті Тарту, у 1926—1929 роках навчався на економічному відділенні юридичного факультету Тартуського університету[11][12].
У 1929 році переїхав до Берліна з метою продовження художнього навчання та попутно влаштувався працювати на кіностудію УФА, для якої малював афіші для фільмів. У 1930 році там же потрапив із сестрою під машину (його двадцятирічна сестра Женя загинула)[12]. Під час виборів у Рейхстаг 1932 року намалював для одного з видань карикатуру на Адольфа Гітлера в образі смерті з косою у формі свастики. Після приходу Гітлера до влади у 1933 році був змушений покинути Німеччину та переїхати до Франції[13][14].
У Франції Грінссон продовжив малювати афіші до фільмів. У період німецької окупації Франції переховувався[15] у Шатору, де заробляв на життя портретами, декорацією танцмайданчиків і ресторанів[16].
За свою кар'єру, яка тривала до 1973 року, Борис Грінссон створив близько 2000 кіноафіш до фільмів виробництва переважно французьких й американських кінокомпаній, як-от Pathé, Gaumont, Paramount Universal, Metro-Goldwyn-Mayer, Columbia, RKO, Warner Bros[13][14].
За тодішньою традицією прокату кінофільмів художник зазвичай не мав можливості подивитися фільм до створення афіші. Зазвичай кінокомпанія лише надавала йому фотографії акторів та давала загальний опис сюжету. Проте у більшості випадків художнику вдавалося вловлювати загальний дух картини, і сьогодні багато кінофільмів, що стали класичними, невіддільні від афіш Грінссона[13]. Серед акторів, яких Борис Грінссон зобразив на своїх афішах, були Мерілін Монро, Бріжіт Бардо, Елізабет Тейлор, Ріта Гейворт, Вероніка Лейк й інші. Афіші Бориса Грінссона стали предметом продажу на художніх аукціонах — наприклад, афіша до мультфільму «Аліса у Країні Чудес» 1951 року була продана на аукціоні «Сотбі» за 8 000 доларів США, а плакат до фільму про Джеймса Бонда «З Росії з любов'ю» — за 8000 фунтів стерлінгів[14].
У 1973 році Борис Грінссон припинив займатися створенням афіш — він оселився в невеликому будиночку в комуні Вене-ле-Саблон (нині входить до складу комуни Море-Луен-е-Орванн), недалеко від Фонтенбло, де займався живописом. У нього відбулося декілька персональних виставок[13].
Борис Грінссон помер у Фонтенбло 12 лютого 1999 року[5].
Афіші[ред. | ред. код]
Борис Грінссон — автор близько 2000 афіш до французьких версій кінофільмів, зокрема[17]:
- «Франкенштейн», режисер Джеймс Вейл, США, 1931.
- «Ребекка», режисер Альфред Гічкок, США, 1940.
- «По кому подзвін», режисер Сем Вуд, США, 1942.
- «Одержимість», режисер Лукіно Вісконті, Італія, 1943.
- «Гільда», режисер Чарльз Відор, США, 1946.
- «Листоноша завжди дзвонить двічі», режисер Тей Гарнетт, США, 1946.
- «Леді з Шанхаю», режисер Орсон Веллс, США, 1947.
- «Забуті», режисер Луїс Бунюель, Мексика, 1950.
- «Сусана», режисер Луїс Бунюель, Мексика, 1951.
- «Джентльмени віддають перевагу білявкам», режисер Говард Гоукс, США, 1953.
- «Табір для військовополонених № 17», режисер Біллі Вайлдер, США, 1953.
- «Подорож до Італії», режисер Роберто Росселліні, Італія, 1954.
- «Шелест», режисер Августо Дженіна, Італія, 1955.
- «Жорстока субота», режисер Ричард Флейшер, США, 1955.
- «Спіймати злодія», режисер Альфред Гічкок, США, 1955.
- «Сверблячка сьомого року», режисер Біллі Вайлдер, США, 1955.
- «Людина, яка знала надто багато», Альфред Гічкок, США, 1956.
- «Час кохати та час помирати», режисер Дуглас Сірк, США, 1958
- «Запаморочення», режисер Альфред Гічкок, США, 1958.
- «Дотик зла», режисер Орсон Веллс, США, 1958.
- «У джазі тільки дівчата», режисер Біллі Вайлдер, США, 1959.
- «Чотириста ударів», режисер Франсуа Трюффо, Франція, 1959.
- «Хіросіма, любов моя», режисер Ален Рене, Франція — Японія, 1959.
- «Чудова сімка», режисер Джон Стерджес, США, 1960.
- «Найдовший день», США, 1962.
- «З Росії з любов'ю», режисер Теренс Янг, США, 1963.
- «Птахи», режисер Альфред Гічкок, 1963.
- «Казка на ніч», режисер Ральф Леві, США, 1964.
- «Лялечки», режисер Мауро Болоньїні, Італія, 1964.
- «Ґамбіт», режисер Рональд Нім, США, 1966.
- «Загнаних коней пристрілюють, чи не так?», режисер Сідні Поллак, США, 1969.
- «Втеча з планети мавп», режисер Дон Тейлор, США, 1970.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б https://deces.matchid.io/id/GbUd9vIo9oH9
- ↑ До войны подписывал афиши «GrinSSon», после войны — «Grinsson».
- ↑ а б Письма Бориса Вильде к матери. Вступительная статья и публикация Бориса Плюханова. Комментарии Любови Киселёвой. Архів оригіналу за 18 жовтня 2022. Процитовано 18 жовтня 2022.
- ↑ В студенческих материалах указана дата рождения 14 декабря 1907 года.
- ↑ а б Grinson Boris. Fichier des décès (фр.). Архів оригіналу за 18 жовтня 2022. Процитовано 18 жовтня 2022.
- ↑ Метрические данные семьи Гринсон доступны на сайте еврейской генеалогии JewishGen.org.
- ↑ Другие варианты отчества в различных источниках: Соломонович, Шлиомович.
- ↑ Псковская Губерния — Кирпичи: клейма и коллекция. Архів оригіналу за 18 жовтня 2022. Процитовано 18 жовтня 2022.
- ↑ Евреи в губернском Пскове. Архів оригіналу за 19 жовтня 2022. Процитовано 21 грудня 2022.
- ↑ Археология Псковиана. Архів оригіналу за 18 жовтня 2022. Процитовано 18 жовтня 2022.
- ↑ Selected Records from the National Archives of Estonia in Tartu Related to History of the Jewish Communities of Estonia (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 жовтня 2022. Процитовано 18 жовтня 2022.
- ↑ а б Письма Бориса Вильде к матери. Часть I. Архів оригіналу за 18 жовтня 2022. Процитовано 18 жовтня 2022.
- ↑ а б в г Jean Segura (25 серпня 1998). Grinsson, une vie couverte d'affiches. Libération (фр.). Архів оригіналу за 18 жовтня 2022. Процитовано 18 жовтня 2022.
- ↑ а б в Константин Котельников (18 жовтня 2022). Французский русский художник. Дилетант. Архів оригіналу за 18 жовтня 2022. Процитовано 18 жовтня 2022.
- ↑ Grinsson, une vie couverte d'affiches. Архів оригіналу за 18 жовтня 2022. Процитовано 18 жовтня 2022.
- ↑ Charlotte Sicard. Le fonds d’affiches de la Maison de Jules Verne à Amiens. Архів оригіналу за 24 листопада 2022. Процитовано 24 листопада 2022.
- ↑ Boris Grinsson. Gallerie des Affichistes (фр.). Архів оригіналу за 18 жовтня 2022. Процитовано 18 жовтня 2022.
Посилання[ред. | ред. код]
|
