Координати: 47°25′47″ пн. ш. 32°0′2″ сх. д. / 47.42972° пн. ш. 32.00056° сх. д. / 47.42972; 32.00056
Очікує на перевірку

Бузьке (Миколаївський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Бузьке (Новоодеський район))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Бузьке
Країна Україна Україна
Область Миколаївська область
Район Миколаївський район
Тер. громада Сухоєланецька сільська громада
Код КАТОТТГ UA48060330030070435
Основні дані
Засноване 1870
Населення 1 529
Площа 1,114 км²
Густота населення 1372,53 осіб/км²
Поштовий індекс 56636
Телефонний код +380 5167
Географічні дані
Географічні координати 47°25′47″ пн. ш. 32°0′2″ сх. д. / 47.42972° пн. ш. 32.00056° сх. д. / 47.42972; 32.00056
Середня висота
над рівнем моря 		90 м[1]
Відстань до
районного центру 		30 км
Найближча залізнична станція Баловне
Відстань до
залізничної станції 		60 км
Місцева влада
Адреса ради 56640, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с. Сухий Єланець, вул. Каганова, 37
Карта
Бузьке. Карта розташування: Україна
Бузьке
Бузьке
Бузьке. Карта розташування: Миколаївська область
Бузьке
Бузьке
Мапа
Мапа

CMNS: Бузьке у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші географічні об’єкти з назвою Бузьке.

Бу́зьке (до 1946 року — хутір Боброва) — село в Україні, у Сухоєланецькій сільській громаді Миколаївського району Миколаївської області. Населення становить 1529 осіб.

Розташоване за 30 км на північний схід від міста Нова Одеса і за 60 км від залізничної станції Баловне.

Історія

[ред. | ред. код]

Село засноване в кінці XIX століття. В січні 1918 року встановлена радянська влада. У 1921 році були створені партійний і комсомольський осередки. У 1931 році утворений радгосп «Бузький».

286 місцевих жителів воювали на фронтах німецько-радянської війни, 62 з них загинули, 257 — удостоєні орденів і медалей.

Повоєнний період

[ред. | ред. код]

Станом на 1970 рік в селі мешкало 1 741 чоловік. Тут була розміщена центральна садиба радгоспу «Бузький», за яким було закріплено 10 526 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 9 392 га орних земель, 1 087 га були під пасовиськами, 150 га займали сади і виноградники. Господарство спеціалізувалося на виробництві свинини, вирощувало зернові і технічні культури (провідними з них були соняшник і рицина). Працювала пилорама.

За успіхи, досягнуті в сільськогосподаському виробництві, багато передовиків були удостоєні урядових нагород, у тому числі орденів Леніна та Трудового Червоного Прапора — доярка В. А. Ткаченко, ордена Леніна — механізатори М. М. Пісковець та І. Ф. Свінцицький, керуючий відділенням радгоспу І. І. Гриневич, кукурудзівник О. С. Осадченко, трьох орденів Трудового Червоного Прапора і ордена «Знак Пошани» — директор радгоспу А. М. Тютюнник, ордена Жовтневої Революції — бригадир рільничої бригади В. М. Лазюта.

На той час в селі діяла середня школа, де працюювали 32 вчителі, що навчали 300 учнів. Діяли дільнична лікарня на 35 ліжок з фізіотерапевтичним, стоматологічним та пологовим відділеннями (14 медпрацівників, у тому числі 3 лікаря), дитячий садок на 90 місць, будинок культури із залом на 400 місць, дві бібліотеки з книжковим фондом 18,1 тисяч екземплярів. У побутовій сфері працювали торговий комплекс з двома торговими залами, кафе, будинок побуту, готель, відділення зв'язку, АТС на 100 номерів, ощадна каса. Вже тоді село було газифіковане, був проведений водопровід протяжністю 28 км. З 1968 року в селі видавалася багатотиражна газета «Радгоспні вісті».

Населення

[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1676 осіб, з яких 779 чоловіків та 897 жінок.[2]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1506 осіб.[3]

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]

Мова Відсоток
українська 91,82 %
російська 5,49 %
молдовська 1,96 %
білоруська 0,26 %
інші 0,47 %

Археологічні знахідки

[ред. | ред. код]

Поблизу села знайдено кам'яне знаряддя праці доби бронзи (II тисячоліття до н. е.).

Пам'ятники

[ред. | ред. код]
  • у 1957 році в сільському парку встановлено пам'ятник В. І. Леніну. Повалений за часів незалежності.
  • У 1965 році в селі відкрито пам'ятник 24 радянським воїнам, що загинули при відвоюванні села.

Люди

[ред. | ред. код]

В селі довгий час мешкав повний кавалер ордена Слави Петро Федорович Воїн.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Погода в селі Бузькому
  2. ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Миколаївська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  3. ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Миколаївська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  4. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Миколаївська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

Література

[ред. | ред. код]


{{{alt}}} Це незавершена стаття з географії Миколаївської області.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бузьке_(Миколаївський_район)&oldid=43569300