Нова Одеса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нова Одеса
Nova odesa gerb.png Nova odesa prapor.png
Герб Нової Одеси Прапор Нової Одеси
Nova Odesa-2013-6.JPG
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Миколаївська область
Район Миколаївський район
Код КОАТУУ: 4824810100
Засноване 1776 р.
Колишня назва Олексіївське
Федорівка
Статус міста з 1976 року
Населення 11 726 (01.01.2020)[1]
Площа 20,65 км²
Густота населення 568 осіб/км²
Поштові індекси 56600—608
Телефонний код +380-5167
Координати 47°17′38″ пн. ш. 31°47′20″ сх. д. / 47.29389° пн. ш. 31.78889° сх. д. / 47.29389; 31.78889Координати: 47°17′38″ пн. ш. 31°47′20″ сх. д. / 47.29389° пн. ш. 31.78889° сх. д. / 47.29389; 31.78889
Висота над рівнем моря 15 м
Водойма р. Південний Буг, Гнилий Єланець, Нірша
День міста остання неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Баловне
До станції 25 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 26 км
 - автошляхами 41,1 км
До Києва
 - автошляхами 440 км
Міська влада
Адреса 56600, Миколаївська область, м. Нова Одеса, вул. Центральна, 208
Вебсторінка Новоодеська міська рада
Міський голова Поляков Олександр Петрович

Commons-logo.svg Нова Одеса у Вікісховищі

Карта
Нова Одеса. Карта розташування: Україна
Нова Одеса
Нова Одеса
Нова Одеса. Карта розташування: Миколаївська область
Нова Одеса
Нова Одеса

Нова́ Оде́са — місто у Миколаївської області України, колишній адміністративний центр Новоодеського району.

Нова Одеса розташована над річками Південним Бугом та його притоках Гнилим Єланцем і Ніршею. Відстань до обласного центру автошляхом Н24 становить 33 км.

Історія[ред. | ред. код]

Пам'ятний знак на честь заснування міста Нова Одеса

До 1776 року[ред. | ред. код]

Поблизу Нової Одеси і Криворіжжя виявлено залишки мезолітичної стоянки і поселень доби бронзи та перших століть н. е. Біля селища розкопано також кургани скіфських часів, на одному з яких знайдено кам’яну бабу кочівників XI— XIII століть [1].

За однією з версій, ще до 1739 року тут вже існувало село, яке називалося Олексіївське. Тут селилися старовіри, які втікали від утисків в Російській імперії. Фельдмаршал Мініх залишив опис села, під час свого походу на Османську імперію у 1737 році. Російські війська зупинилися табором на місці сучасного села Троїцьке (навпроти села Андріївка, позначеного на картах і планах Мініха), а на місці сучасної Нової Одеси на карті Мініха було позначено досить велике село старовірів, у якому вже існувало дві церкви. Тоді основним заняттям жителів цього краю було землеробство, розведення коней, великої рогатої худоби та овець, рибалка у річках, полювання на бобрів й степових тварин.[джерело?] Дана інформація є в книзі "Бугогардівська паланка" О.Ф. Корольової, як і згадка про заснування козацького зимівника Олексіївске ще у XVII столітті, одразу після Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, коли землі, де зараз існує й Нова Одеса, відійшли до Війська Запорозького.

На мапі Річчі Заноні 1767 року на місці впадіння Гнилого Єланця в Південний Буг позначено житлові квартали поселення з підписом італійською Jelan-Our., та турецькою мовою, тобто в той час, ще до офіційної дати заснування, поселення на цьому місці вже існувало.

Вважається, що в середині XVIII ст. на місці сучасної Нової Одеси були зимівники запорізьких козаків, які входили до Бугогардівської паланки.

1776-1917[ред. | ред. код]

Після російсько-турецької війни 1768—1774 рр. царський уряд подарував козацькій старшині ці Землі. Для захисту від нападу кримських татар і турків 1776 року понад Південним Бугом був розміщений Вербований козацький полк, сформований із запорізьких козаків, які того ж року з дозволу цариці заснували ряд слобід, часто на місці існуючих зимівників та поселень, у тому числі і Федорівку. Назва слободи пішла від імені осавула Вербованого козацького полку Федора Семеновича Тарана. В літературі часто помилково його називають Федір Осадчий. Ім'я Федора Тарана згадується в реєстрі Війська запорозького Низового близько 20 разів, тож з'ясувати його приналежність до якогось із куренів неможливо. Осадчими на той час називали представників козацької старшини, які бралися власним коштом навербувати селян для поселення в слободах та футорах (хуторах) над Бугом. До таких людей і належав осавул Вербованого (згодом - 1-го Бузького) козацького полку Федір Семенович Таран, який розбудував козацький зимівник до рівня слободи Федорівки. Нащадки, які досі живуть в Новій Одесі: Любов Михайлівна Любар, Валерій Валерійович Любар, Михайло Михайлович Осадченко.[джерело?]

Адміністративним центром Вербованого козацького полку стало містечко Новопетровське (нині - однойменне село поблизу міста Нова Одеса). Населення слобід та футорів, в тому числі Федорівки, поділялося на військових, державних та власницьких поселян. Перша категорія звільнялася від будь-яких податків, а обидві останні сплачували не подушний, а поземельний податок.

Основу господарської діяльності вербованих козаків становило орне землеробство із волами та плугом, велику роль відігравали рибальство і мисливство, а також суміжні із ними ремесла, такі як плетіння із рогози кошиків чи рибальських сапетів, виготовлення із ракушняка жорен для обробки зерна, катків-гарманів, надгробних хрестів. Останні часом являють собою справжні витвори народного монументального мистецтва (в межах нинішньої Нової Одеси такі хрести збереглися в некрополях Федорівки та Кашперівки). Спочатку козаки та їхні сусіди - арнаути жили в землянках, але згодом почали будувати хати-мазанки.[2][перевірити]

У 1785 році організується Бузький єгерський корпус, командувачем якого було призначено Михайла Кутузова, у складі якого був і козацький Бузький полк.

Близько 1786 року в Федорівці з'являється каплиця. На землях, виділених Вербованому козацькому полку, залишалося багато зимівників. Російська адміністрація всіляко намагалася заохочувати запорожців переселятися до державних слобід, що мало б полегшити контроль над ними, а також вступати до новостворених військових формувань. Головним аргументом тут виступала наявність в слободах церков. При храмах вели сповідальні розписи, копії яких необхідно було надсилати до єпархіальних канцелярій. Зокрема зберігся такий розпис бузької козацької станиці Федорівка за 1790 рік, який є надзвичайно цікавим джерелом для вивчення історії міста Нова Одеса, адже містить поіменні дані про самих козаків, статево-віковий склад їх сімей тощо.[2][перевірити]

Частина відставних пікінерів, зокрема Херсонського пікінерського полку, згодом влилася до Бузького козацького війська і приєдналися до мешканців вже існуючих козацьких слобід та поселень, зокрема Федорівки та Кашперівки.

Згідно з архівними документами, на кінець XVIII ст. Бузьке козацьке військо комплектувалося здебільшого українцями, а саме "бывшие Запорожцы" та "выходящие из полской Украины малороссийской породы люди".[3] Це суперечить російським історикам, які, починаючи від Є.П. Зябловського, наголошують, що Бузьке козацьке військо було сформоване виключно з молдаван, сербів, волохів, болгар та інших іноземних вихідців.

1786 року Бузький козацький полк було поділено на два. 1-й Бузький полк (колишній Нововербований козацький) продовжував очолювати підполковник Василь Петрович Касперов (на його честь називано станицю Кашперівка, нині історичний район міста Нова Одеса).[2][перевірити]

На 1787 рік у селах Вербованого козацького полку нараховувалося населення чоловічої статі: ... у Федорівці - 166, у Касперівці - 98... Варто зауважити, що в селах Вербованого полку, крім власне козаків, яких сповідальні розписи класифікують як "військових", мешкали також "поселяни". Статус останніх, вочевидь, відповідав "іногороднім" у станицях Війська Донського. Проте на Бузі, враховуючи прикордонне положення, перехід поселян у козаки був значно легшим, ніж на Дону.[2][перевірити]

Адміністративним центром Бузького козацького війська стало містечко Новопетрівське.

У складі єгерського корпусу під командуванням М. І. Кутузова федорівці брали участь у російсько-турецькій війні 1787—1791 рр., зокрема в обороні Кінбурна, у штурмі Очакова тощо. Бузькі козацькі полки належали до іррегулярної легкої кінноти, яка традиційно атакувала ворога лавою. Утім бужці практикували і піший бій.[2][перевірити] У 1797 році Бузьке військо було ліквідоване, а козаків переведено на становище державних селян.[4] З 1803 року, коли було відновлено Бузьке козацтво у складі 3 полків по 500 чоловік, Федорівка стає козацькою станицею. 1817 року (після закінчення Вітчизняної війни 1812 року, в якій козаки брали активну участь) жителів селища перетворено на військових поселенців. Запровадження військових поселень викликало хвилю народного гніву. Того ж року федорівці підтримали повстання бузьких козаків, яке сталося у Соколах. Та воно було жорстоко придушене через 3 місяці. До військово-польового суду віддано 93 найактивніших учасників, 64 з них засуджено до страти. У травні 1818 року, коли військові поселення мав оглянути цар, тут знову вибухає повстання.

1803 року Бузьке козацтво поновлюється.

У 1805-1812 роках в Федорівці будується величний новий храм Святого Георгія Побідоносця у стилі рафінованого класицизму.

У 1812 році Бузькі полки, серед яких мешканці Федорівки та Касперівки, приймали активну участь у війні з Французькою Імперією.

14 липня 1817 року понад 500 бужців почали повстання проти реорганізації Бузького козацького війська. Генерал-майор Вітт, заручившись 16 липня в Одесі підтримкою 4 морського полку та артилерії 13 піхотної дивізії, спочатку оточив Вознесенськ, а після того направив карателів в інші станиці Бузького козацького війська, де спалахували збройні сутички. У вересні 1817 року з повстанням було покінчено, після чого козацький стан ліквідовується і вводиться стан військового поселення, що був одним з найгіркіших періодів Федорівки. Село Федорівка разом з селами Троїцьке, Кашперівка, Новопетрівське, Себине, Гур'ївка, Баловне та Матвіївка входили до складу Другого Бузького уланського полку. 1829 року полкам Бузької уланської дивізії було надані назви: Ольвіопольський, Вознесенський, Одеський та Бузький. Але й після придушення повстання козаки не припинили опору.

Козаки уже в якості уланських полків прийняли участь у російсько-турецькій війні 1828-1829 років, придушенні повстань в Польщі 1830-1831 років, в Угорщині та Трансильванії 1848 року та Кримській війні 1853-1856 років. Саме улани Одеського полку, а точніше - його резервного ескадрону в складі Зведено-резервного уланського полку знищили в бою під Балаклавою легку бригаду Британської кавалерії, відігравши таким чином вирішальну роль в єдиному переможному для російської армії бою на Кримському театрі воєнних дій.

У 1832 році полк Бузької уланської дивізії, що розмістився у Федорівці, став називатися Одеським, а село — Новою Одесою. 1857 року, після ліквідації військових поселень, Нова Одеса стає центром третього округу т. зв. Херсонського південного поселення. Бона увійшла до Херсонського повіту Херсонської губернії. 1859 року тут жило 2190 чоловік, на ревізьку душу припадало по 4 десятини землі. У 1860 році Нова Одеса дістала статус містечка. Всі поселенці були наділені землею по 2 десятини на душу.

Після 1867 року надільна земля, яку жителі Нової Одеси одержали ще після ліквідації військових поселень, перейшла у власність сільської общини. В той час тут налічувалося 806 ревізьких душ, на кожну з яких припадало 6 десятин землі. Селянські ділянки солончакової землі були розкидані понад річкою Гнилим Сланцем та у степу. Сінокісних угідь селяни не мали. Крім викупних платежів, вони сплачували ще й подушне 1,6—1,7 крб. Становище основної маси селянства рік у рік погіршувалося. Опріч феодального гноблення, воно зазнавало стихійних лих. Особливо постраждали селяни після неврожайного 1873 року. 847 з 3125 жителів містечка не мали хліба та інших продуктів харчування. Протягом 1880—1904 рр. неврожаї повторювалися через кожні 2—3 роки. Низька культура землеробства, нестача тягла були причиною низьких урожаїв навіть за сприятливих погодних умов. З 1890 по 1900 рр. селяни збирали в середньому по 20,8 пуда зерна з десятини. Багато жителів містечка плели кошики з рогози та лози, які 1890 року навіть експонувалися на виставці у Херсоні. Значного розвитку набуло ремісництво. В цей час у Новій Одесі було 10 ковальських, 6 шевських, 15 чоботарських і 5 шорних майстерень, працювало 20 вітряків. Раз у півроку відбувалися ярмарки, двічі на тиждень — базари. Зростало населення. У 1897 році тут жило 5504 чоловіка.

Тільки 1860 року в містечку відкрилася волосна школа, де навчалося 25—30 хлопчиків. Вчителювали в ній випадкові люди. Так, у 1860—1864 рр. дітей виховували відставні унтер-офіцер, штабс-капітан, чиновники і семінарист. Міністерську та церковнопарафіяльну школи, що почали працювати з 1880 року, відвідували переважно діти заможних міщан. 80 проц. населення Нової Одеси не знало грамоти, зокрема, серед жінок 90 проц. були неписьменними. Наразі вулиця, де знаходилась перша школа міста, носить назву Шкільна.

1874 року у Новій Одесі відкрита медична дільниця, яка обслуговувала 36 тис. чоловік з 59 населених пунктів. Через два роки тут почала працювати лікарня на 12 ліжок, що розміщувалася у тісній темній хаті. Лише у 1909 році збудовано приміщення лікарні на 16 ліжок з пологовим, інфекційним, хірургічним відділеннями, амбулаторією та аптекою. Штат лікарні складався з лікаря, трьох фельдшерів і акушерки. Багато корисного у справі розвитку охорони здоров’я зробили земський лікар О. П. Сеславінський і його помічник фельдшер І. О. Абрамов. З ініціативи Сеславінського було зведено нову лікарню, в 1910 році створено лабораторію, налагоджено боротьбу з інфекційними хворобами і трахомою. Проте смертність залишалася високою і серед дорослих щорічно становила в середньому 25 чоловік на 1 тис. населення, серед дітей — 304 на тисячу новонароджених. В знак поваги дотлікаря на честь О.П. Сеславінського названо одну з вулиць міста.

В кінці XIX ст. поблизу містечка на річці Південному Бузі збудовано вантажну пристань, а на початку XX ст. створено агентства Російського для зовнішньої торгівлі банку та Санкт-Петербурзького комерційного банку.

На рубежі XIX—XX ст. у містечку з’являється нелегальна соціал-демократична література, яку доставляли сюди миколаївські робітники.Влітку 1905 року в Новій Одесі організовується сільський комітет, який проводив роботу серед селян. Учасники цієї організації вимагали зниження орендної плати (в 1905 році вона становила 12 крб. 50 коп. за десятину проти 8 крб. 57 коп. в 1900 році), підвищення поденної оплати до 1 крб., наділення землею малоземельних. Протягом 1905 року селяни не раз нападали на поміщицькі садиби, розбирали худобу, зерно, реманент, палили панські будівлі. 5—6 грудня 1905 року бідняки Й. В. Кир’ян, С. Д. Шевченко і Л. С. Романов організували з 90 селян озброєний загін, який у навколишніх економіях захопив зерно, сіно й інше майно. Для придушення виступу власті послали поліцейський загін і 2 сотні козаків. 60 учасників цього виступу було публічно покарано нагаями, а організаторів кинуто до в’язниць, вислано до Сибіру. 1907 року в Новій Одесі створюється соціал-демократичний гурток, члени якого влаштовували мітинги, збори, розповсюджували нелегальну літературу. Революційну роботу серед населення проводив також робітник миколаївського заводу «Наваль» М. М. Осадченко.

Після столипінської аграрної реформи із 1170 селянських господарств Нової Одеси 530 мали наділи від 1 до 5 десятин, решта — від 5 до 7 десятин, а 8 багатіям належала 1 тис. десятин землі. Біднота на своїх клаптиках збирала мізерні врожаї. Рятуючись від голоду, селяни продавали або здавали в оренду землю і мандрували в інші краї шукати кращої долі. Тільки 1914 року з Новоодеської волості в Тургайську й Акмолінську області виїхало 344 чоловіка.

У той же час заможна верхівка села, зосередивши в своїх руках великі площі землі та застосовуючи сільськогосподарські машини, мінеральні добрива, виробляла багато хліба та інших сільськогосподарських продуктів, значна частина яких йшла на продаж і навіть вивозилася за кордон.

1917-1939[ред. | ред. код]

У 1913 році в селі проживало 4560 чоловік. Коли почалася Перша світова війна, багатьох чоловіків було мобілізовано на фронт. Бракувало робочих рук для обробітку землі. Населення голодувало. З фронту все частіше надходили повідомлення про загибель Новоодесців.

Про Лютневу буржуазно-демократичну революцію жителі Нової Одеси почули на початку березня 1917 року. У ці дні в містечку і селах проходили мітинги. За розпорядженням херсонського повітового комісара сформовано волосний комітет «громадської безпеки»—орган Тимчасового уряду, до якого увійшли волосний старшина, писар, земські службовці та куркулі. Головою комітету став мировий суддя. Згодом було обрано земельний комітет. Однак у ньому теж верховодили заможні селяни. Переконавшись, що нічого чекати від Тимчасового уряду, влітку і восени 1917 року бідняки засіяли поміщицькі й куркульські землі, скосили сіно.

Дізнавшись про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції та ленінські декрети про мир і землю, місцеві створили в січні 1918 року волосну Раду, яка приступила до конфіскації майна у місцевих багатіїв і розподілу землі між селянами з розрахунку по 2,5 десятини на їдця.

У березні містечко Захопили австро-німецькі окупанти. Селяни-бідняки піднялися на боротьбу з ворогом. За розпорядженням Одеського обласного революційного комітету влітку у Новоодеській волості сформовано підпільний заґін з 150 чоловік, активними учасниками і організаторами якого стали М. М. Осадченко, В. Г. Завадський, Л. Г. Глазунов, О. І. Єгоров, В. І. Єгоров та інші. Очолив його місцевий житель Я. І. Казарцев, колишній фронтовик, учасник революційних подій 1905—1907 рр. у Новій Одесі та збройного повстання миколаївських робітників проти австро-німецьких окупантів. Партизани знищили понад 30 кайзерівських солдат і офіцерів, захоплювали зброю. На початку 1919 року загін влився в ряди вознесенських партизан і брав участь у розгромі франко-грецьких інтервентів під Березівкою. В боях під Березівкою у березні 1919 року відмітився бронепоїзд «Смерть Директорії» на якому було багато більшовиків-новоодеситів, яким командував колишній матрос К. А. Чеклов.

У другій половині березня 1919 року група радянських військ, що діяла на Одеському напрямку, при активній підтримці 1-го Вознесенського кавалерійського загону (командир Н. І. Урсулов), вступила до Нової Одеси на зміну військам Петлюри, які перебували тут з листопада 1918 року.

В кінці вересня і на початку жовтня 1920 року партійна організація Управління водного транспорту Миколаєва направила в Нову Одесу 42 робітники. Вони відремонтували селянам багато сівалок, плугів, борін, возів. Окремі запасні частини, цвяхи та інші матеріали робітники привезли із свого підприємства. У липні за рішенням секції губраднаргоспу збудовано в містечку першу електростанцію на 22 кВт. А в листопаді агітпароплав «Селянин» доставив обладнання для новоствореної майстерні ремонту сільськогосподарських машин. Прибула велика група робітників з різних заводів, щоб навчити селян працювати на верстатах.

Після запровадження непу економічне життя містечка пожвавилося. Однак урожайність у селянських господарствах залишилась низькою. У селян не вистачало сільськогосподарських знарядь для якісного обробітку грунту. У 1921 році селяни збирали з десятини пшениці по 19,7 пуда, жита — 30,6, ячменю — 32 пуди. З ініціативи комуністів і комсомольців при активній участі комнезаму у лютому — березні 1921 року організовуються артілі «Першотравневі дні», «Трудова», «Героїзм праці», а наступного року — ще 7 ТСОЗів, які об’єднали понад 30 проц. селянських дворів з 1488 га землі. Волосний виділив їм з державного фонду 1 тис. пудів посівного матеріалу, тяглову силу та сільськогосподарський реманент. Перші кроки колективних господарств були нелегкими. У 1923 році вони зібрали по 9—11 цнт зернових з гектара.

З лютого 1920 року Новоодеська волость входила до складу Миколаївського повіту Миколаївської губернії, а з жовтня — до Одеської губернії.

1920 року відкрито лікарню на 20 ліжок. На початку 20-х років у Новій Одесі почали працювати чотири початкові школи, які відвідували усі діти шкільного віку. Розгортається робота щодо ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Гуртками лікнепу керували близько 150 культармійців. У 1920 році відчинилися двері нового кінотеатру і бібліотеки, створено самодіяльний театр.

1923 року Нова Одеса стає районним центром Новоодеського району, до якого увійшло 11 сільрад. Парторганізація і сільська Рада під керівництвом райкому партії і райвиконкому провели значну роботу щодо об’єднання дрібних ремісничих майстерень у промислові артілі, державні майстерні ремонту сільськогосподарських машин. Того ж року в Новій Одесі починає працювати цегельно-черепичний завод, паровий млин, чотири маслоробні.

Під керівництвом комуністів на базі 10 колективних господарств в 1930 році організовано 6 колгоспів — «Перший Новоодеський», «Другий Новоодеський». «Будівник», «Незаможник», ім. Петровського та «Відновлення» (згодом перейменовані на «Шлях до соціалізму», ім. XVIII партз’їзду, ім. Кірова, ім. Ворошилова та інші), в яких об’єдналося 352 селянські господарства, з них 297 бідняцьких і 55 середняцьких. Артілі мали 3054 га землі, 180 коней, 8 волів, 11 корів, 39 овець, 294 штуки птиці та 12 вуликів. Для забезпечення колгоспів тракторами, живим тяглом, сільськогосподарським реманентом, сортовим насінням, племінною худобою створено кущовий комбінат, який мав 16 тракторів, 455 коней і обслуговував 24 артілі 4-х навколишніх сіл. У 1930 році його перетворено на машинно-тракторну станцію.

У 1920-х роках для дітей було відкрито 4 початкових, а з 1927 року і семирічна школи. Обладнано театр, клуб, кінематограф та створено першу в районі бібліотеку. Великою подією в культурному житті села було встановлення 1926 року перших радіоточок. З перших же днів радянської влади організовується лікарня на 20 ліжок.

У 1934 році політвідділ МТС організував, самодіяльний театр колгоспної молоді, який у 1936 році посів 1-е місце на обласному і 2-е — на республіканському оглядах художньої самодіяльності за постановку «Наталки Полтавки» І. П. Котляревського. У Новій Одесі працювали також районні будинки культури і піонерів, З колгоспні клуби, 3 бібліотеки, кінотеатр. Зростав потяг молоді до спорту. Починаючи з 1934 року, щорічно проводились міжколгоспні спартакіади.

У 1936—1937 рр. стають до ладу маслосирзавод, райхарчокомбінат. Промартіль «Мебельник» виготовляла меблі, промартіль ім. Димитрова — вироби з очерету і рогози. Серед промислових робітників було багато передовиків виробництва— це стахановці К. Н. Сігунцов, Ф. М. Гончар з промартілі «Мебельник», Ш. Г. Рудницький з промартілі «Жовтень», О. Ф. Волошина з промартілі ім. Димитрова, С. П. Тулученко з маслосирзаводу. Кадри для будівельних організацій готувала створена 1929 року школа ФЗУ «Будматеріал», яка спочатку називалася ремісничою кустарно-промисловою профшколою. Тільки протягом 1932 року вона випустила 50 спеціалістів.

Розгорталося соціалістичне змагання серед робітників і механізаторів Новоодеської МТС. І. І. Чоботар, М. С. Казакуца, рільники Г. В. Журавель, І. І. Ковінько постійно виконували норму виробітку на 130—150 проц. Доярка Г. Асмолова надоювала щороку понад 2 тис. літрів молока від корови. Свої досягнення демонстрували на Всесоюзній сільськогосподарській виставці конюх колгоспу «Шлях до соціалізму» М. І. Сурдул і чабан К. І. Дрозд, який одержав по 126 ягнят від 100 вівцематок. У праці зростали люди: тракторист Н. І. Максимов став директором МТС, колишній наймит І. О. Альбещенко — головою колгоспу, від члена артілі до голови правління пройшов шлях Д. А. Косяк, у 1939 році нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Багато було зроблено і в галузі охорони здоров’я. Кількість ліжок в лікарні збільшилася до 65. Працювали рентгенологічний кабінет, лабораторія, поліклініка. Відкрито пологовий будинок, дитячу консультацію, санепідстанцію. Населення обслуговували 18 медичних працівників, у т. ч. два лікарі.

1939-1945[ред. | ред. код]

8 листопада 1939 року було побудовано красиву двоповерхову середню школу, перебудовується приміщення МТМ, будинок науки. Відбулися істотні зміни на ниві народної освіти. У 1939 році повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. На кінець 30-х років у двох початкових, двох семирічних і двох середніх школах навчалося близько 2 тис. учнів. У 1939 році відкрито 3 колгоспних дитячих ясел і дитячий садок.

З вступом Радянського Союзу у Другу світову війну понад 1500 новоодесців пішли на фронт, 150 — записались у винищувальні батальйони. Жителі вивозили на схід обладнання МТС, підприємств, громадську худобу. 12 серпня 1941 року фашисти вдерлися в Нову Одесу. З перших днів окупації населення чинило запеклий опір загарбникам. Партизанський загін, створений з місцевих жителів на чолі з Ф. А. Римарем, колишнім головним агрономом сільгоспвідділу райвиконкому, знищив призначених ворогами старосту і його заступника. Партизани разом з частинами Червоної Армії з боями відступили з Нової Одеси, а 14—15 серпня брали участь у захисті Миколаєва, пізніше з’єдналися з Каховським партизанським загоном.

На початку 1942 року в Новій Одесі почала діяти підпільна група з 36 чоловік, організаторами і керівниками якої були В. Г. Завадський та А. М. Беглиця. Активну участь у роботі групи брали Р. С. Кучер, П. А. Волошин, В. Я. Безсонов, Д. В. Дудєв, Д. І. Дудєва, І. О. Чорнобай з дружиною і сином та інші. Патріоти підтримували зв’язок з «Миколаївським центром», представники якого П. Я. За-щук і П. А. Комков приїздили до Нової Одеси і провели нараду з підпільниками. Члени групи збирали розвідувальні дані, чинили диверсії, організовували втечі військовополонених з концтабору, вели антифашистську агітацію серед населення, розповсюджували зведення Рад інформбюро, листівки, допомагали молоді уникати вигнання до Німеччини. В місцевій друкарні підпільники дістали шрифт і передали його «Миколаївському центру». У грудні 1942 року фашисти викрили і розгромили організацію, її керівників В. Г. Завадського і А. М. Беглицю було страчено, багатьох учасників підпілля вивезено на каторгу до Німеччини. Коли гітлерівці дізналися, що близько 300 мирних жителів переховуються в каменоломнях, то за допомогою отруйних газів примусили їх вийти звідти, жінок загнали в сарай, а чоловіків — у сусіднє село Андріївку, де 104 з них по-звірячому розстріляли. За 2,5 року окупації німецько-фашистські загарбники розстріляли 282, повісили 8 і насильно вивезли до Німеччини 896 громадян Нової Одеси.

15 березня 1944 року село визволили від окупантів частини 46-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта В. В. Глаголєва. При форсуванні Південного Бугу новоодесці допомагали воїнам 6-го гвардійського стрілецького корпусу наводити понтони, підносили боєприпаси. 18-річний колгоспник Н. П Мунтян сам знищив кулеметну обслугу ворога, за що нагороджений медаллю «За відвагу».

Свято шанують пам’ять воїнів-визволителів жителі Нової Одеси. Над братською могилою у парку, де поховані генерал-майор Г. Ю. Кухарєв, підполковник А. І. Сапроненко, майор І. І. Дорогокупля, капітан П. І. Савін, старший лейтенант П. С. Дишлевий та інші, споруджено пам’ятник. Новоодесці мужньо билися з ненависним фашизмом на фронтах Великої Вітчизняної війни. 1500 з них відзначені орденами і медалями, а І. І. Решетєєву та Л. М. Агєєву присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Жителі Нової Одеси пишаються своїми земляками Героєм Радянського Союзу полковником І. І. Решетєєвим (його ім’я носить середня школа № 3, де він вчився); генерал-майором П. Ф. Богзою; колишнім розвідником, пізніше проректором Московської ветеринарної академії М. Г. Іпатенком.

1944 року були відновлені всі 6 артілей. Орали і сіяли колгоспники вручну. Врожай довелося збирати серпами, косами і косарками. Трудилися і старі, і малі. 66-річний Я. І. Пащенко виконував денну норму на 150 проц., 700 снопів при нормі 400 нав’язувала 66-річна колгоспниця М. П. Аба. У липні новоодесці писали бійцям Червоної Армії на фронт: «У ці дні кожен з нас буде працювати день і ніч по-гвардійськи, не залишаючи поля, так як ви не залишаєте день і ніч своїх позицій… Ми вирішили, крім обов’язкових заготівель зерна державі і Червоній Армії, виділити з своїх ресурсів і дати додатково у фонд Головного командування 200 тис. пудів зерна». Свої зобов’язання трудівники села виконали. Механізатори МТС знімали з розбитої трофейної техніки запчастини до тракторів, комбайнів, автомобілів. Першої повоєнної зими у парку Новоодеської МТС було вже 60 відремонтованих тракторів. Почали працювати промислові артілі «П’ятирічка», «Свобода» (видобувала камінь), «Жовтень» (виготовляла швейні вироби), «Мебельник», цегельночерепичний завод райпромкомбінату. У квітні 1945 року стала до ладу електростанція. Відкрилися лікарня, школа, будинок культури, бібліотека. Відбудовуючи зруйноване господарство села, новоодесці допомагали відроджувати підприємства Миколаєва, шахти Донбасу. Новоодеський район шефствував над Дніпрогесом.

1945-1991[ред. | ред. код]

Спираючись на всебічну допомогу держави, колгоспи Нової Одеси восени 1945 року відновили довоєнні посівні площі. Валовий збір зерна у 1950 році у 1,2 раза перевщцив рівень 1940 року. Збільшилося поголів’я худоби. Зріс рівень виробництва місцевої промисловості. 1954 року з метою кращого використання земельних площ, техніки і кадрів шість сільгоспартілей Нової Одеси об’єдналися у два господарства. За рекомендацією райкому партії ці колгоспи очолили тридцятитисячники Г. М. Гончаров і В. А. Воленюк. У 1955 році артілі одержали по 19,6 цнт зернових з гектара, виробили по 101,7 цнт молока на 100 га сільгоспугідь. У 1958 році після об’єднання господарств в одне «Шлях до комунізму» трудівники досягли ще кращих наслідків: на 100 га сільгоспугідь було вироблено по 19,3 цнт м’яса, 153 цнт молока. Урожайність зернових збільшилася з 14,8 цнт з гектара до 16,5 цнт. За роки семирічки виробництво валової продукції в артілі «Шлях до комунізму» досягло 1829 тис. крб. У 1,5 раза збільшилася оплата праці. У 1967 році колгосп достроково виконав план виробництва і продажу державі продукції сільського господарства.

Протягом 19631964 років в селищі побудовано 6 двоповерхових житлових будинків на 50 квартир, водопровід, тротуари. В 1959 році введено в дію кінотеатр на 450 місць.

З 1965 року Нова Одеса — селище міського типу. За роки семирічки і останньої п’ятирічки тут зведено 595 житлових будинків, готель, розбито 5 скверів, прокладено 12 Км тротуарів, 17 км водопроводу. У селищі — 39 магазинів, з 1964 року працює універмаг. У користуванні жителів близько 800 телевізорів, 79 автомобілів, 586 мотоциклів. У місцевій ощадкасі 4998 вкладників, сума їх вкладів становить 3 млн. 330 тис. карбованців.

У 1968 році до складу Нової Одеси увійшло с. Кашперівка, на території якого розташована садиба колгоспу ім. Шевченка. Після Великої Вітчизняної війни правління артілі очолює ветеран колгоспного руху, кавалер ордена Леніна В. І. Трунов. У 1970 році господарство перевиконало план продажу зерна державі: при зобов’язанні 22 цнт вирощено по 24,6 цнт з гектара. Перевиконано також плани продажу державі м’яса, молока, яєць. Серед передовиків колгоспного виробництва Герой Соціалістичної Праці свинарка Л. Р. Апостолова, яка одержала по 18 поросят від кожної свиноматки, скотар В. Д. Ільїнський, який добився 900 грамів середньодобового приросту молодняка, механізатори широкого профілю А. А. Дробина, В. М. Крайнюк, В. С. Холод, які систематично виконують змінні норми виробітку на 150—175 проц., і багато інших. Приклад самовідданої праці показували і працівники сортовипробувальної дільниці, створеної в селі ще 1938 року. Очолював її заслужений агроном Української РСР І. Є. Щербак. Дільниця 5 років була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки, нагороджена п’ятьма медалями і дипломами 2-го ступеня, премійована автомашиною. З 1945 року колектив утримує перехідний Червоний прапор серед сортодільниць області.

У Новій Одесі працює «Міжколгоспбуд», завод будматеріалів, продукція якого використовувалася на спорудженні Каховської ГЕС. У 50-х роках тут стали до ладу промартілі для видобутку каменю «П’ятирічка» та «Червоний партизан». Промартіль «Мебельник» перетворено на меблеву фабрику. Розвиваються підприємства харчової промисловості. 1955 року маслосирзавод виробив 4 тис. цнт масла, а в 1969 році — понад 6 тис. цнт. При комбінаті побутового обслуговування відкрилися шевський і слюсарний цехи, майстерні ремонту годинників, радіоприймачів, телевізорів. У 1965—1969 рр. виробничі фонди місцевої промисловості зросли вдвічі, а кількість робітників і службовців становить 1300 чоловік.

За успіхи в розвитку народного господарства трудівники Нової Одеси відзначені урядовими нагородами, в т. ч. ордена Леніна удостоєна свинарка X. С. Бевз, ордена Трудового Червоного Прапора — колишній перший секретар райкому КП України О. Г. Захарченко, перший секретар райкому КП України О. А. Ружицький, водій І. І. Зізда, доярка Г. Н. Никитюк, токар А. Ф. Чоботар, робітник МТС С. Г. Бондар та інші.

Протягом дев’ятої п’ятирічки в селищі буде збудовано 35 тис. кв. метрів житла, 5 корпусів районної лікарні, в яких розмістяться інфекційне, неврологічне, онкологічне та травматологічне відділення. Стане до ладу новий водопровід. Передбачається вже в 1971 році додатково газифікувати 5265 квартир у Новій Одесі та прилеглих селах.

У Новій Одесі працює лікарня на 200 ліжок, при якій 1967 року відкрито водогрязелікарню. Значно розширено поліклініку. На колгоспних фермах діють медичні профілакторії. У селищі — 160 медпрацівників, у т. ч. 38 лікарів і 122 чоловіка середнього медичного персоналу. Понад 150 трудящих Нової Одеси щороку зміцнюють здоров’я у будинках відпочинку, санаторіях. Близько 1600 дітей колгоспників і робітників проводять літні канікули у піонерських таборах праці та відпочинку. Піклуються тут і про малюків, для яких відкрито дитячий комбінат на 240 місць та 7 дитячих ясел і садків.

У трьох середніх та одній восьмирічній школах навчаються 1995 дітей, у двох вечірніх і заочній — 479 юнаків і дівчат. Є тут і музична школа. Із 137 учителів 14 — відмінники народної освіти. Міське профтехучилище № 16 у 1968/69 навчальному році підготувало 350 мулярів та теслярів для будівельних об’єктів Миколаївської області.

При районному будинку культури на 600 місць працюють хоровий і драматичний гуртки, оркестри народних інструментів та духовий. Районному ансамблю танцю присвоєно звання народного.

В 1976 році отримує статус міста.

1991-нинішній час[ред. | ред. код]

З 2000-их років щорічно 9 травня відбувається мотопробіг байкерів від міста Миколаїв до Кургану та Сталевого Солдата на ньому в місті Нова Одеса. Мотопробіг відбувається без сприяння адміністрації чи представників влади, а за словами самих байкерів у заходу немає організаторів, бажаючі самі збираються на виїзді з Миколаєва на певний час у цей день. Щороку сотні і тисячі містян та мешканців навколишніх населених пунктів сходяться в цей час до Кургану, чисельність тих, хто приймає участь, часто перевершує чисельність людей, що приймають участь в офіційних заходах в ці дні. Мотопробіг завершується покладанням квітів до пам'ятників загиблим під час Другої Світової війни. Далі слідують фотосесії, фото- та відеозйомки події, деякі байкери катають на мотоциклах бажаючих. В 2020 році число відвідувачів було меншим через карантинні обмеження, але вже в 2021 році подія знову була масовою. Таким чином складається нова місцева традиція вшанування полеглих у Другій Світовій війні.

Навесні 2007 року Нова Одеса потрапила в пилову бурю, котра охопила території Кіровоградської, Одеської, Херсонської, Миколаївської областей та Криму. Потужним вітром зривало верхній шар грунту на полях і підіймало високо в гору. Небо набуло коричневого забарвлення і в день найбільшого розгулу стихії Сонця місцеві так і не побачили. Пилова буря нанесла значної шкоди сільському господарству, в місті місцями спостерігалися вітрові наноси дрібних часточок грунту. Нанесено деяку шкоду будівлям, зокрема місцями пошкоджено дахи будинків, постраждали електромережі.

У серпні 2007 року в Новій Одесі неочікувано відбулося підтоплення вулиць в центрі міста. Потужна злива призвела до переповнення ставку, гребля котрого перекриває русло річки Нірша і знаходиться за містом. Рівень води в ставку різко піднявся на 5-6 метрів, що призвело до переповнення ставка і вода, пошкодивши греблю, розлилася балкою і стрімко потекла в бік міста. Русло було захаращене очеретом, стовбурами дерев, сміттям, давно не чищене. Сміття несло водою і воно застрягало під мостом в центрі міста, що унеможливило водотік і вода пішла над мостом. На вулицях безпосередньо поруч балки рівень води піднявся до 3 метрів, на віддалених - близько 1,5 метра. В результаті було підтоплено близько 120 будинків, з яких згодом обсипалось облицювальне покриття, в деяких пошкодженими виявилися дахи, постраждали меблі, рух по вулицям, зокрема по магістарльному шляху, було повністю паралізовано, свійські тварини й птиця опинилися у водяній пастці, їх змивало наче іграшкові. Знищено повністю урожай на присадибних ділянках. Людських жертв вдалось уникнути. В рятувальних роботах задіяно 70 співробітників МНС, 5 одиниць транспорту і 5 човнів. Врятовано 33 місцевих мешканці, 4 з яких діти. За результатами створено спеціальну комісію, до міста прибувало найвище керівництво держави. Згодом, впродовж кількох років, проведено роботи з розчищення та укріпленя річища р. Нірша в межах міста.

В 2010 році починається будівництво сучасного зерноперевантажувального терміналу компанії "НІБУЛОН", в 2011 філію відкрито. Саме відкриття філії компанії в місті та пізніше ще однієї вище за течією Південного Бугу стало початком відродження занепалого судноплавства Південним Бугом. Тепер біля причалів Нової Одеси цілорічно можна зустріти не лише рибацькі човни, але й сучасні буксири та несамохідні судна вантажопід'йомністю до 4000 тон збіжжя. Також з 2017 по 2019 роки в період навігації діяв пасажирський річковий маршрут Вознесеньск - Ковалівка - Нова Одеса - Миколаїв, який через нерентабельність було закрито.

Починаючи з 2010 року, за останнє десятиліття, в Новій Одесі будуються супермаркет АТБ; велика олійня "Сан Флауер" та розбудовуються менші олійні, яких у місті ще декілька; великий будмаркет Люкс, при якому облаштовується навколишня територія та будуються дрібніші об'єкти торгівлі й обслуговування населення. На місці колишніх корівників та свиноферми ТОВ імені Т.Г. Шевченка (колишній колгосп імені Т.Г. Шевченка) починають діяти ферма з вирощування биків та вівцеферма. В 2020 році знесено резервуари давно недіючої нафтобази і на її місці розбудовується автомобільне підприємство.

В 2018 році міська рада під тиском громадськості виділяє ділянку землі під майбутній парк загиблим Захисникам України. Силами ветеранів війни на цій ділянці встановлюється тимчасовий пам'ятний знак та флагшток під державний прапор, 14 жовтня, в день Захисника України, парк та тимчасовий пам'ятний знак урочисто відкривають та проводять змагання серед школярів імені одного із загиблих учасників АТО Котєшевського Дмитра Івановича. До кінця року серед навчальних закладів проводиться конкурс на назву парку і таким чином визначаються, що парк називатиметься "Парк Нескорених". Декілька років все так і залишається, в "Парку Нескорених" проводять заходи, присвячені увіковічненню пам'яті загиблих Захисників, покладаються квіти, силами ветеранів, учнів шкіл та гімназії, небайдужих громадян в парку висаджуються квіти та кущі, але розвитку парку не відбувається. Лише в 2021 році ситуація зрушила з місця, місцева влада активізувалася щодо проектування та розбудови парку. 23 квітня 2021 року ветеранами, джурами рою "Бузькі силовики" та міською владою висаджено 9 дерев в пам'ять про 9 загиблих на сході України бійців з території колишнього Новоодеського району.

25 жовтня 2020 року – створена Новоодеська міська територіальна громада. З 1 грулня 2020 року Новоодеский район ліквідовано, Нова Одеса відтепр - центр міської територіальної громади.

Населення[ред. | ред. код]

Таблиця зміни чисельності населення
1959 1970 1979 1989 2001 2016 2020
6468 12 362 13 700 14 883 14 070 12 087 11 726
Мовний склад населення (2001)
українська мова російська вірменська
94,14 % 4,94 % 0,45 %

Символи міста[ред. | ред. код]

Відомі люди[ред. | ред. код]

Видатні люди, що народилися або мешкали та досягли успіху в Новій Одесі[ред. | ред. код]

  • Таран Федір Семенович (1731-1809) - Запорізький козак, понад 20 разів його ім'я зустрічається в реєстрах Запорізької Січі. Вважається засновником Нової Одеси, довгий час населений пункт носив його ім'я - Федорівка. Отримав від цариці дозвіл на заселення станиці Федорівка, навертав сюди нових мешканців - козаків і поселенців, за що отримав звання осадчий - в літературі помилково його називають Федір Осадчий. Одна з вулиць міста названа в його честь вулиця Федора Осадчого. Учасник Російсько-Турецької війни 1768-1774 років.
  • Священномученик Гермоген, єпископ Тобольський (в миру Долганов Георгій Єфремович, 1858-1818) - єпископ Тобольський і Сибірський. Особисто виключив з семінарії Йосипа Джугашвілі за прогули та низьку успішність. Прославлений у лику святих Російської православної церкви 2000 року а також у Соборі Московських святих, Соборі Саратовських святих, у Пам'ять Отців Помісного Собору Церкви Російської 1917—1918 рр. і в Соборі новомучеників і сповідників Церкви Руської.
  • Берестецький Володимир Григорович — капітан 1-го рангу, у кінці німецько-радянської війни — командир навчального загону підводного плавання Тихоокеанського флоту.
  • Щербак Іван Євлампійович - кандидат сільськогосподарських наук, заслужений агроном України. Очільник Новоодеської сортовипробувальної дільниці. Дослідив та науково обґрунтував ефективність та переваги плоскорізного обробітку грунту. Автор книг "Ґрунтозахисний обробіток полів в південних районах" (1974 р.), "Ґрунтозахисна технологія вирощування зернових культур в південних районах України" (1979 р.), численних наукових публікацій. Член редколегії журналу "Хлібороб України". Член державної комісії сортовипробування (Москва).
  • Вальтер Віталій Григорович (1926-2004) - лікар, хірург, доктор медичних наук, професор, заслужений професор Астраханської державної медичної академії. Член Правління Всесоюзної спілки хірургів, член Проблемних комісій по невідкладній хірургії, геронтології і геріатрії при АМН СРСР. 17 років був головою наукової спільноти Астраханських хірургів.
  • Простаков Микола Андрійович (1937-2010) - письменник, один із засновників та перший голова Новоодеського літературного об'єднання "Пошук", автор понад 10 поетичних збірок.
  • Поперечний Анатолій Григорович (1934-2014) — поет, автор до багатьох популярних пісень.
  • Нетребко Олег Володимирович (1984-2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
  • Новицький Анатолій Олегович (1992-2014) — старший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
  • Мошинський Вацлав Сигізмундович (1935-2019) — український режисер;
  • Вітренко Анатолій Миколайович (1929-2020) - письменник, один із засновників та член літературного об'єднання "Пошук", автор понад 20 книг, в тому числі романів.
  • Головенко Микола Якович (1942 р.н.) — український державний та політичний діяч, депутат Верховної Ради України 1-го скликання, доктор біологічних наук, професор, академік НАМН України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, лауреат Академічної премії з теоретичної медицини НАМН України, премії імені Андрія Кіпріанова НАН України, завідувач відділом фізико-хімічної фармакології Фізико-хімічного інституту імені Олексія Всеволодовича Богатського НАН України;

Навчальні заклади міста[ред. | ред. код]

  1. Новоодеський професійний аграрний ліцей
  2. Загальноосвійтній заклад середньої освіти № 1
  3. Загальноосвійтній заклад середньої освіти № 2
  4. Загальноосвійтній заклад середньої освіти № 3
  5. Гуманітарна гімназія
  6. Комунальний заклад Новоодеська міська дитячо-юнацька спортивна школа
  7. Новоодеська дитячо-юнацька спортивна школа
  8. Комунальна організація "Новоодеський фізкультурно-оздоровчий Центр "КОЛОС" Новоодеської міської ради
  9. Комунальна установа дитяча музична школа
  10. Новоодеський міський будинок дитячої та юнацької творчості
  11. Новоодеський заклад дошкільної освіти № 1.
  12. Новоодеський заклад дошкільної освіти № 2
  13. Новоодеський заклад дошкільної освіти № 3
  14. Новоодеський заклад дошкільної освіти № 4
  15. Новоодеський заклад дошкільної освіти № 5

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. а б в г д Олексій Паталах. Станиці над Бугом. — Темпора, 2019. — 348 с. — ISBN 978-617-569-370-4.
  3. Земельні суперечки 1-го Бузького та Херсонського легкокінного полків від 6 лютого 1787 // Державний архів Херсонської області
  4. http://ukrssr.com.ua/mikolayivska/novoodeskiy/nova-odesa-novoodeskiy-rayon-mikolayivska-oblast

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]