Білостоцьке гетто

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Білостоцьке гетто
Розташування району
Основні дані
Країна: Flag of the Byelorussian Soviet Socialist Republic (1951–1991).svg Білоруська РСР
(тепер Польща Польща)
Місто: Білосток
Утворений: 1941
Населення: громадяни єврейського походження ~17 тисяч осіб
Географічні координати: 53°08′00″ пн. ш. 23°09′00″ сх. д. / 53.13333° пн. ш. 23.15000000002777724716906960° сх. д. / 53.13333; 23.15000000002777724716906960Координати: 53°08′00″ пн. ш. 23°09′00″ сх. д. / 53.13333° пн. ш. 23.15000000002777724716906960° сх. д. / 53.13333; 23.15000000002777724716906960
Районна влада
Районна рада: юденрат,
голова Ефраїм Бараш

Commons-logo.svg  CMNS: Białystok Ghetto на Вікісховищі

Білостоцьке гетто — єврейське гетто в Білостоці, створений нацистами у 1941 році і знищене у 1943 році. В гетто існувало підпілля, яке 16 серпня 1943 року організувало відкрите збройне повстання[1].

До створення гетто[ред. | ред. код]

Белостоцьке гетто було створене досить пізно, лише 26 липня 1941 року. Перший раз німці зайняли Білосток 15 вересня 1939 року, проте менш ніж через тиждень, на основі попередніх домовленостей, німці передали Білосток Радянському Союзу і в місто увійшли частини Червоної Армії[2]. Згодом місто увійшло до складу СРСР. 4 грудня 1939 Білосток став столицею області в складі БРСР.

Відразу після приєднання були скасовані або конфісковані багато єврейських фірм і підприємств, закриті єврейські політичні, громадські та навчальні організації. Більшість єврейських і польських «капіталістів» були заарештовані та вислані у віддалені райони країни. Одночасно у Білостоці розпочався наплив єврейських біженців з тих частин Польщі, які перші опинилися під німецькою окупацією. Вважається, що вже на початку 1940 року в місті могли перебувати від 50 до 60 тисяч осіб єврейської національності[3].

Німці заново зайняли Білосток 27 червня 1941 року і залишалися в ньому до 27 липня 1944. Але місто було оточене вже 22 червня 1941 р. Тому лише незначна кількість євреїв, не більше 200—300 чоловік змогла евакуюватися з Білостока.

В перший день окупації, під час облави було схоплено велику кількість євреїв, які були замкнуті у Центральній синагозі. Входи в синагогу були забиті, будівля оточена німецькими солдатами. 28 червня 1941 німці «умиротворили» і спалили єврейський квартал «Ханайки», разом з будівлею Центральної синагоги, в якому згоріли 1000—2000 осіб (ця акція отримала назву «Червона п'ятниця» (пол. «Czerwony piątek»). Акція проводилася Поліцейським батальйоном 309. Тоді загинуло близько 5000 євреїв[4]. Врятуватися з палаючого будинку вдалося лише кільком особам, завдяки допомозі польського робітника.

3 липня 1941 року, на полях у приміського села Петраши, німці провели масову екзекуцію єврейської інтелігенції. Тоді було вбито близько 300 осіб. Така екзекуція над єврейськими чоловіками відбулася і 12 липня — вбито від 2 до 5 тис. осіб (акція отримала назву «Чорна субота» (пол. «Czarna sobota»)[5].

Створення гетто[ред. | ред. код]

Білостоцьке гетто, 1941—1943
1 - огорожа гетто
2 - брама
3 - заводські території
4 - будівля гестапо
5 - будівля Юденрату

26 липня 1941 р. у місті було створено гетто, в якому поміщено від 40 до 60 тисяч євреїв з міста та околиць. Створений юденрат, який складався з 12 членів, спочатку на чолі з доктором Гедалієй Роземанном. Менш ніж через місяць створено новий юденрат, на чолі з колишнім заступником Роземанна, підприємцем з Волковиська, Ефраїмом Барашем[6][7]. 1 серпня 1941 року гетто зробили закритим, без можливості його покинути. Розташовувалося гетто між вулицями Липовою, Преязд, Поліською та Сенкевича, було обнесено стіною з трьома виїзними воротами, які охоронялися. На пропускних пунктах стояли німецькі та українські поліцейські. Східна і Західна частини гетто були розділені долиною річки Білої.

Експлуатація в'язнів[ред. | ред. код]

Робота в гетто. Білосток.

Фактичний керівник гетто Ефраїм Бараш вважав, що віддалити його ліквідацію може тільки масштабне виробництво необхідних німцям товарів. Тому незабаром у Білостоцькому гетто з'явилося більше двадцяти заводів, на яких виробляли військову і текстильну продукцію. Німецьке командування планувало провести першу депортацію білостоцьких євреїв у листопаді 1942 року, але його висока продуктивність змусила нацистів відстрочити свої плани.

Всі жителі гетто від 15 до 65 років зобов'язані були працювати на фабриках створених німцями. Близько 2 тисяч осіб працювали на юденрат, як по його обслуговуванню, так і на тих фабриках, що знаходяться на території гетто текстильних та заводі з ремонту озброєння для німців. Подібно як і в інших місцях, члени юденрата вірили, що тільки виробнича праця на користь німців може врятувати гетто від знищення, а людей від загибелі. Крім офіційної продукції для німців вироблялися також товари для мешканців самого гетто. Всі євреї Білостока зобов'язані були носити розпізнавальний знак — жовті зірки на спині і грудях, за межами гетто євреї зобов'язані були ходити тільки по бруківці і тільки в складі робочих колон у супроводі німців.

У квітні 1943 р. на підприємствах і у майстернях в самому гетто працювало 14'250 осіб, за межами гетто — 2,7 тис. Зарплата євреїв становила 40–50 % від зарплати робітників інших національностей. Але робітники отримували лише половину цієї суми, решта грошей в основному йшли на потреби міського бюджету. Лише незначна частина цієї суми надходила на рахунки юденрата. Взимку 1941–42 рр. не працючі жителі гетто отримували по 200 грамів хліба на день, що працювали поза межами гетто — 230 грамів, а ті що працювали всередині гетто — 500 грамів. Але влітку 1942 р. норма для працюючих в гетто була знижена до 375 грам, а з листопада 1942 р. — до 300 грам.

Перший рік існування гетто був відносно спокійним, не рахуючи того, що на пограбованих і так мешканців гетто були накладені тяжкі контрибуції і податки. Через постійну нестачу продуктів, в гетто була створена мережа кухонь. (Юденрат також організував пункти харчування для бідних, два шпиталя, 3 аптеки, пункт першої допомоги, 2 школи і дит. сад. Близько двохсот чоловіків служили у спеціально створеній для гетто єврейській поліції.

Депортації та знищення в'язнів[ред. | ред. код]

Телеграма від Deutsche Reichsbahn (DRB) про останній транспорт для євреїв із 35 вантажними вагонами від Білостоку до табору знищення Треблінка, що від'їздив 18 серпня 1943 р. Це був останній поїзд смерті до закриття табору

У вересні, жовтні 1941 року 5—6 тисяч євреїв вивезено з Білостоку до гетто у Пружанах, де вони загинули у січні 1943 року, під час ліквідації Пружанського гетто.[8]

Спротив[ред. | ред. код]

З листопада 1941 року у гетто почав створюватися організований спротив. У березні 1942 р. був створений «Об'єднаний антифашистський блок», до нього увійшли комуністи на чолі з унтер-офіцером польської армії Д. Мошковичем (1905—1943), представники Ха-Шомер ха-цаїр на чолі з Хайкой Гроссманом і ліва частина Бунда на чолі з Е. Бораксом. У істориків ця організація отримала назву «Блок А». На початку 1942 р. у гетто був створений рух правого крила Бунда, сіоністської організації Дрор і ряду інших сіоністський рухів — «Блок B». Організацію очолив М. Тененбаум (Тамаров). На відміну від багатьох інших повстань, у Білостоку сили Спротиву підтримував керівник юденрата Ефраїм Бараш. До весни 1943 р. рух у гетто підтримував зв'язок з варшавською Єврейською бойовою організацією, з гетто у Вільно, і з партизанським загоном «Юдіти», який діяв у лісах з грудня 1942. У лютому 1943 р. єврейський Спротив отримав допомогу у вигляді зброї, медикаментів, мап та розвідувальної інформацією від німецького антифашистського руху.[9][10]

Перші озброєні сутички у гетто були під час акції депортації 5—12 лютого 1943. Після лютневих боїв підпільники почали розуміти що розділення сил Спротиву на два блоки йде врозріз з інтересами діла. Об'єднання йшло туго: заважали як ідеологічна зашореність комуністів, так і традиційна недовіра до них  від їх давніх противників. У результаті було створене об'єднане командування всіх підпільників.

На початку серпня 1943 року німці прийняли рішення про остаточну ліквідацію Білостоцького гетто. У ніч з 15 на 16 серпня гетто було оточене трйома кільцями німецький військ, які складатися з підрозділів німецької жандармерії, трйох спеціальныи поліцейських батальйонів (два з котрих були українськими), частин СС і підрозділів вермахта. Війська мали польову артилерію, танки, бронемашини і літаки. У ніч на 16 серпня німецький війська зайняли фабрики гетто, вранці 16 серпня у гетто були повішані оголошення, у яких населенню наказували зібратися у вказаних місцях, буцімто для подальшого переселення у Люблін.

16 серпня 1943 року у гетто почалося озброєне повстання. У повстанні приймали участь всього приблизно 300 людей, так як озброєння повстанців було слабким і його могло вистачити лишень для такої кількості бійців. У них було 25 карабінів і сотня гвинтівок, кілька автоматів та один кулемет. Була також зброя кустарного виробництва, невелика кількість «коктейлів Молотова» і трохи гранат. Інші бійці озброювалися топорами (сокирами), штиками, косами, тощо.

Були створені зміцнені бункери і два штаба по керуванню повстанням. Перший у бункері по вулиці Теплій перебував головний штаб повстанців на чолі з керівниками М. Тененбаумом і Д. Мошковичем. Другий штаб був створений у центрі гетто, його очолювали З. Зильберберг і Й. Каве (1897—1944).

Невелика група повстанців п'ять днів вела бої проти понад трьох тисяч німців і української поліції, які діяли за підтримки танків, артилерії і авіації. По даним «Жеготи» у гетто було знищено біля ста німецьких і українських вояків і поліцаїв, ще кілька сотень було поранено.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Меморіал на місці Білостоцької великої синагоги

У 1947 році в пам'ять про бійців повстання у Білостоцькому гетто був зведений обеліск.

У серпні 1995 року на місці Великої синагоги у Білостоку було встановлено металевий купол зруйнованої будівлі і меморіальну дошку присвячену жертвам знищення. На меморіальній дошці є напис: «Наше чудове святилище стало жертвою полум'я 27 червня 1941 року. 2000 євреїв були спалені живими в ньому німецькими нацистськими вбивцями».

Ще один пам'ятник присвячений жертвам гетто.

Відомі в'язні гетто[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Белосток // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)(рос.)
  2. Дан Михман, Михаил Хейфец. 3-4 // Катастрофа европейского еврейства. — Тель-Авив : Открытый Университет. Израиль, 1995. — С. 373-408. — ISBN 965060233.(рос.)
  3. Muzeum Historii Żydów Polskich «Wirtualny Sztetl»
  4. The Holocaust in Bialystok
  5. The Encyclopedia of Jewish Life Before and During the Holocaust, red. Sz. Spector, G. Wigoder, t. I, New York 2001, s. 140; Białystok.
  6. Яд ва-Шем Энциклопедия Катастрофы, избранные статьи — Белосток.
  7. Efraim Barasz — Chairman of the Bialystok Judenrat
  8. The Encyclopedia of Jewish Life Before and During the Holocaust, red. Sz. Spector, G. Wigoder, t. I, New York 2001, s. 141; Białystok
  9. Хроника Белостокского Гетто
  10. Портал организации «Związek Gmin Wyznaniowych Żydowskich w RP». Архів оригіналу за 14 липень 2014. Процитовано 4 травень 2018. 
  11. Мордехай Тененбаум // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)(рос.)
  12. а б Лехаим «Хроника Белостокского гетто»
  13. Израиль. «Яд ва-Шем»: «Диалог с Б-гом» Архівовано 29 травень 2016 у Wayback Machine.(рос.)

Література[ред. | ред. код]

  • С. С. Беркнер. Жизнь и борьба белостокского гетто: записки участника Сопротивления (Життя і боротьба білостоцького гетто: записки учасника Спротиву). — М. : Фонд Холокост, 2001. — 183 с. — (Российская библиотека Холокоста) — ISBN 9785898970055.(рос.)

Див. також[ред. | ред. код]