Бірманська кішка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бірманська кішка right-center
Кошеня
Походження Франція
Інші назви Священна кішка Бірми,
Священна кішка
Індексація породи SBI
Вага самців 4,5-6 кг
Вага самок до 3 кг
Стандарти породи
FIFe стандарт
CFA стандарт
TICA стандарт
ACFA/CAA стандарт
ACF стандарт
CCA стандарт
Кіт свійський (Felis catus)


Бірманська, Священна кішка Бірми (англ. Sacred birman, SBI)  — порода кішок, що за розмірами займає середнє положення між персидською та сіамською.

Історія[ред.ред. код]

Походження породи пов'язують із храмами й монастирями Бірми, де, як припускають, служителі утримували кішок і вважали їх священними. Можливо, вони були виведені шляхом схрещування сіамських із двоколірними довгошерстими.

Почали розводити бірманських кішок у Франції у 20-х роках XX століття. Уперше порода була визнана в 1925 році. У 1959 році кішки цієї породи потрапили в США.

Розмноження[ред.ред. код]

У приплоді бірманських кішок звичайно буває 3-4 кошенят.

Характер[ред.ред. код]

Ласкава, спокійна, дружелюбна, і кмітлива тварина. Мирно уживається з іншими тваринами. Має тихий голос і рідко його подає.

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Кішки бірманської породи мають тіло середньої величини, масивне, міцне, низько посаджене. Корпус довгий, кінцівки короткі, кремезні, міцні. Лапи округлі, великі, сильні. Голова велика, з міцним черепом, з повними, круглими щоками. Добре розвинені вилиці. Ніс короткий, але не кирпатий, без сіделки. Щелепи сильно розвинені, з виступаючим підборіддям. Вуха прямі, широко розставлені, на кінчиках трохи заокруглені. Ширина біля основи дорівнює висоті вух. Очі трохи овальні, майже круглі. Завжди рівного темно-блакитного кольору. Хвіст середній за розмірами, пухнастий, особливо на кінчику. Під час руху кішка тримає його прямо, без зламів. У положенні сидячи може згинати його, як білка.

Хутро не збивається й має шовковисту текстуру, з невеликим підшерстям, від довгої до напівдовгої (залежно від частини тіла), що трохи в'ється на животі. На морді хутро коротке, поступово подовжується до щік і досягає максимальної довжини на комірі навколо шиї, на спині й боках.

Забарвлення[ред.ред. код]

Забарвлення тіла світле, нижня частина світліша, майже біла. Мітки розташовані на морді (маска), вухах, кінцівках і хвості. Маска повинна вкривати всю морду, у тому числі й щоки, і з'єднуватися з вухами доріжкою. Перехід між мітками й тлом добре виражений, контрастний, виразний. Забарвлення міток більш рівномірне. Білі «панчішки» на лапах симетричні. На передніх кінцівках вони закінчуються на рівні міжфалангових суглобів. На задніх «панчішки» з верхнього боку розташовуються, як і на передніх, з нижнього боку — піднімаються майже до скакального суглоба. Інакше їх ще називають «крагами», «шпорами».

Має гімалайське забарвлення з характерними для породи білими «панчішками». Колірні варіації породи різноманітні.

Світлини[ред.ред. код]

Джерело[ред.ред. код]

Заведия Т. Л. Сучасна енциклопедія любителя кішок: 1500 корисних порад фахівців. — Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2004 — ISBN 966-548-910-0