Донський сфінкс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Донський сфінкс right-center
Sphynx-cat DSX a22.JPG
Кошеня
Походження Росія Росія
Інші назви Лисий Дон
Індексація породи DSX
Стандарти породи
FIFe стандарт
TICA стандарт
Кіт свійський (Felis catus)

Донський сфінкс (англ. Don sphinx, DSX)  — порода кішок, що виникла природним шляхом і значно пізніше, ніж подібна вже розведена — канадський сфінкс. Про голих кішок згадується з давніх часів. Неодноразово мутації призводили до появи таких тварин. Однак селекційна робота з ними не велася, і породи зникали безслідно.

Історія[ред.ред. код]

Свій початок порода бере від голої кішки, знайденої у 1987 році в Ростові-на-Дону. Назвали її Варварою. Надалі голих кішок схрещували з європейською короткошерстою. З'явилася нова порода кішок, що одержала назву за місцем виникнення. За невеликий проміжок часу існування вона дала ще дві лінії розведення, які стали самостійними породами: російську безшерсту й петербурзького сфінкса (пітерболд). У серпні 1998 року WCF був прийнятий стандарт на донського сфінкса.

Особливості[ред.ред. код]

Донські сфінкси мають ряд прикметних рис. Шкіра їх близька до людської: наявність потових залоз (кішки пітніють), меланіну (здатні загоряти), здатність при зниженні навколишньої температури акумулювати підшкірний жир (звичайно зникає при потеплінні). У сфінксів підвищений обмін речовин. Шкіра гаряча на дотик — температура тіла 40 °С і вище. Забарвлення проявляється прямо на шкірі. При цьому воно не має яскравих, насичених тонів. Кольори м'які, розпливчасті, тіньові. Визначити розходження між тонами не завжди вдається. У зв'язку з підвищеним обміном речовин кішки схильні до переїдання. При цьому потребують 3-4-разової годівлі на добу. На передніх лапах мають довгі пальці (чимось подібні до людських), якими можуть добре користуватися.

Розмноження[ред.ред. код]

Тічки в кішок нечасті. Коти рідко мітять територію, запах у мітки відсутній. У кошенят дуже рано відкриваються очі — на 1-3 добу після народження. Відзначалися випадки народження кошенят з відкритими очима. Статевої зрілості досягають у 8-12 місяців. Остаточно формуються до двох років.

Характер[ред.ред. код]

Кішки донського сфінкса, або дончаки, ласкаві, розумні, мають спокійний, урівноважений характер. Дуже люблять товариство людини. Терпимо ставляться до інших тварин. Вони рухливі, люблять гратися. Легко вивчають різні команди й трюки. Гріються під лампами, біля грубки й сплять під ковдрою. Прихильники породи говорять, що за характером вони зовсім не схожі на кішок. Припускають, що сфінкси сприятливо впливають на людський організм через свої фізіологічні особливості. Вони можуть заспокоювати, знімати біль і напругу в м'язах. Можливо, завдяки підвищеній температурі тіла, сприяють лікуванню остеохондрозу, приносять полегшення хворим на ревматизм.

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Кішки донського сфінкса — це сильні, мускулясті, середньої величини тварини з голою зморшкуватою шкірою. Тіло міцне, із сильним кістяком, пропорційно збудоване, зі складками «зайвої» шкіри. Глибока лінія паху. Передпліччя прямі. Кінцівки пропорційні до тіла, тонкі, прямі, стрункі, високі, але не занадто витончені. Задні кінцівки трохи довші, ніж передні. Лапи овальні. Пальці довгі, рухливі, з перетинками. Хвіст прямий, довгий, сильний і гнучкий. На відстані до 3 см кінчик хвоста може бути вкритий ніжним, густим, прилягаючим, трохи хвилястим хутром. Коти більші, ніж кішки.

Голова клиноподібна, із чітко окресленими вилицями й надбрів'ями. Помітні очні яблука. Лоб плаский, з безліччю вертикальних зморшок і складок, що розходяться, ніби віяло, над очима. Морда недовга, трохи заокруглена. Вібриси звиті, товсті. Можуть коротко обламуватися й бути відсутні. Ікла довгі, можуть виступати з-під верхньої губи. Ніс прямий, з легко позначеним переходом до чола. Вуха високо поставлені, трохи нахилені вперед, великі, із заокругленими кінчиками. Зовнішній край вуха не виходить за лінію щік. Зовнішні краї вух утворюють вертикальні лінії, що продовжують лінії голови. очима середньої величини, мигдалеподібні, косо поставлені, глибоко посаджені, нешироко відкриті. Допускається будь-який колір очей.

Шкіра еластична, гаряча на дотик, складчаста на голові, шиї, у пахвах і паху. Узимку може з'являтися легка опушеність усього тіла. Допускається незначне заростання на морді, вухах, кінцівках і кінчику хвоста, що займає одну третю тіла. У котів відсутній мускусний запах.

У молодих тварин допускається залишкове обростання (на щоках і в основі вух), яке у дорослих тварин має повністю зникати до двох років. Кошенята можуть народжуватися із хвилястим хутром й «лисинкою» на голові. Мають завиті вібриси.

За станом шерстного покриву розрізняють три варіанти: голі (народжуються голими з дуже тонкими вібрисами або без них) із практично відсутнім шерстним покривом («гумки»); з дуже коротким, залишковим хутром, ніжно-оксамитовим на дотик («велюр»); щетинисті, зі збереженим звитим, часто твердим хутром по всьому тілу, з ділянками облисіння на голові, верхній частині шиї або спині («браш»). «Браш» проходить експертизу на виставках, але в розіграшу сертифікатів чемпіонату не бере участь. Може використовуватися в племінному розведенні.

Забарвлення[ред.ред. код]

Допускаються будь-які забарвлення. Експертиза проводиться роздільно. Усі табі поєднуються в одну групу без поділу за малюнком (тому що його не можна чітко розрізнити).

Світлини[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Заведия Т. Л. Сучасна енциклопедія любителя кішок: 1500 корисних порад фахівців. — Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2004 — ISBN 966-548-910-0