Вербицький Леонід Лазарович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вербицький Леонід Лазарович
Леонiд Вербицький.jpg
Фото з афiши 1965 року
Основна інформація
Дата народження 9 грудня 1930(1930-12-09)
Місце народження Харків, УРСР
Дата смерті 26 листопада 2006(2006-11-26)
Місце смерті Нью-Йорк, США
Країна Українська РСР і США
Професія Композитор

Вербицький Леонід Лазарович (9 грудня[1] 1930, Харків, УРСР — 26 листопада 2006[2], Нью-Йорк, США) — український, радянський композитор.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 9 грудня 1930 року у Харкові в родині художника-графіка Лазара Яковича Вербицького (1905—1942)[3].

Дитинство[ред.ред. код]

У 1934 році батька по службі перевели в Київ, і сім'я переїхала до столиці України. Батько керував художнім відділом центральної газети «Вести». Співпрацював з Владимирои Сосюрою, Олександром Довженком, Максимом Рильським. Жили на вулиці Пироговській, поруч з будинком літераторів. Почав займатися музикою ще до війни, але війна перервала ці заняття, батько пішов добровольцем на фронт і в 1942 році загинув. Мати з двома дітьми була евакуйована в Чкалов (Оренбург). У 1944 році звільнили Київ і сім'я повернулася на батьківщину. Тяга до музики була завжди, його дядько з фронту привіз у подарунок акордеон і він дуже швидко навчився на ньому грати. Згодом він став чудовим акордеоністом і створив один з перших музичних ансамблів (квартет) на Київському радіо і телебаченні.

Cім'я[ред.ред. код]

У 1956 році одружився з Галиною Генріхівною (дів. Каплун). Дружина працювала в Київському Будинку вчених завідувачем культмассовим сектором.

У 1958 році у них народилася донька Наталія, яка навчалася в Київській музичній школi-десятирічці ім. М. В Лисенко, а потім в Київська дитяча музична школа № 3 ім. В. С. Косенка. У 1977 році закінчила Музичне училище ім. Р. М. Глієра.

Робота[ред.ред. код]

У 1956 році закінчив Київську консерваторію по класу композиції у проф. Лятошинського. Після закінчення консерваторії працював у Укрэстраде, завжди тяжів до естрадної та джазової музики, хоча у нього є і класичні твори, фортепіанна сюїта, тріо для скрипки, ф-но та контрабаса. Його інструментальна п'єса для труби з оркестром видана і була записана в Москві з оркестром Юрія Силантьєва.

У 1963 році запросили в Київського академічного театру російської драми імені Лесі Українки на посаду музичного керівника, а також керівником гастролюючого колективу солістів Національного оперного театру. Але паралельно ніколи не залишав бажання писати естрадні п'єси та пісні. Кожну нову пісню записував у Москві для передачі "Доброго ранку!")(рос. С добрым утром!), «Від суботи до суботи», «Блакитний вогник» (рос. Голубой огонёк). Його пісні виконувалися в багатьох естрадних колективах країни і деяких зарубіжних колективах: грецьким ансамблем під управлінням Кацароса, югославські співаки Джордже Мар'янович і Радмила Караклаiч. Співпрацював з Леонідом Утьосовим, Миколою Сліченко, Олегом Лундстремом. Близько 20-ти років дружив з поетом Олександра Вратарьова, їх пісня «Йде дівчина»[4] (рос.) у виконанні Юлії Пашковськiй стала всесвітньо відомим шлягером, а пісня «Дуель» (1969)[5] (рос.), відома під назвою «Романс Наталі» стала улюбленою багатьма поколіннями.

Пісні Леоніда Вербицького виконували Юлiя Пашковська, Тамара Миансарова, Йосиф Кобзон, Зінаїда Невська, Майя Кристалінська, Юрій Гуляєв, Віктор Вуячич, [Тетяна Окуневська], Вадим Монін, Євгенія Мірошниченко, Дмитро Гнатюк, Валентина Купріна, Ліна Прохорова та багато інших.

Eміграція[ред.ред. код]

У 1979 році повинен був емігрувати з сім'єю в США. Американська оперна співачка Галина Адриадис взяла в репертуар його пісню «Лелеки», а композитора звинуватили в зраді батьківщині, у співпраці з США. Коли приїхав в США, зустрівся з актрисою і співачкою Евеліною Белюц і став її акомпаніатором, а її чоловік — конферансьє і режисером концертів. Грав на фортефиано в дуеті з акордеоністом Борисом Векслером. Робив передачі для російського радіо в Нью-Йорку під назвою «Відкриваючи завісу», в яких розповідав про зустрічі з цікавими людьми.

У США Леонід Вербицький написав багато нових музичних творів, автор присвят Аді Роговцевій і Раймонду Паулсу, написав цикл присвят пам'яті — Клавдії Шульженко, Леоніда Утьосова, Едіт Піаф, Марселя Марсо. Дочка Наталія (Славутер) займалася музикою, зараз працює в туристичному бізнесі, у неї двоє синів. Дружина композитора працювала в газеті «Нове російське слово», потім в бібліотеці.

Могила Леонiда Вербицького в Нью-Йорку.

Організували музичний салон, проводили творчі зустрічі з музикантами, співаками, режисерами, акторами, журналістами. У них побували Людмила Лядова, Тамара Миансарова, Тамара Гвердцителі, Нані Брегвадзе, Роман Віктюк, Ада Роговцева, Белла Ахмадуліна, Володимир Бистряков, Марк Розовський, Лія Глаз, Клара Новікова, Микола Караченцев, Володимир Винокур, актори Національного оперного театру — Тамара Тимошко, Сергій Павлінов, Ірина Лапіна, Георгій Горюшко, журналіст, актор, драматург, письменник і сценарист Ігор Афанасьєв, співачки Ірина Фогельсон і Вікторія Лісіна та багато інших. З гастролями об'їздив всю Америку і Канаду. Співав для російської та української діаспори. Випустив цілий ряд музичних компакт-дисків, серед них «Слід на землі», «Зніміть капелюхи, шансоньє…».

У 2003 році Леонід Вербицький відвідав Київ, дав інтерв'ю газеті «Хрещатик»[6].

Леонід Лазарович Вербицький пішов з життя[7] 26 листопада 2006 року в Нью-Йорку.

Творчість[ред.ред. код]

Автор музики до спектаклю Київського академічного театру російської драми імені Лесі Українки «Варшавська мелодія» (Л. Зоріна). Ця вистава принесла Аді Роговцевій звання Народної артистки СРСР.

Створив музику до мультфільмів:

Деякi пicнi:

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]