Гнатюк Дмитро Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дмитро Гнатюк
Дмитро Гнатюк.jpg
Основна інформація
Повне ім'я Дмитро Михайлович Гнатюк
Дата народження 28 березня 1925(1925-03-28)
Місце народження Старосілля, Королівство Румунія
Дата смерті 29 квітня 2016(2016-04-29)
Місце смерті Київ, Україна
Країна Румунія, Україна
Професія оперний та естрадний співак, театральний режисер, педагог
Співацький голос баритон
Жанри опера
Колективи Національна опера України імені Тараса Шевченка
Нагороди

 

Герой України (орден Держави) Герой Соціалістичної Праці
Орден Князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Почесна відзнака Президента України
Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора Орден Дружби народів
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка Державна премія СРСР
Звання Народний артист України Народний артист СРСР
gnatuk.openua.net
Q: Цитати у Вікіцитатах
commons: Файли у Вікісховищі

Дмитро́ Миха́йлович Гнатю́к (28 березня 1925, с. Старосілля, Королівство Румунія — 29 квітня 2016, Київ, Україна[1]) — видатний український оперний співак (баритон), режисер, педагог. Народний артист України. Народний артист СРСР. Герой Соціалістичної Праці. Герой України. Перший виконавець хітів 1960-тих — пісень «Два кольори» та «Мій Київ». Вільно володів румунською мовою. Одружений з Галиною Гнатюк, мовознавцем, істориком української мови.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в українському селі Старосілля (нині — село Мамаївці Кіцманського району Чернівецької області), що тоді входило до складу Королівства Румунія у селянській родині. Батько — Михайло Дмитрович (1898—1987), мати — Марія Іванівна (1898—1962). Дмитро любив згадувати випадок з дитинства із «хмарою» грошей. «Їхали ми у Чернівці на підводі й десь за 10 кілометрів від нашого села раптом із машини, що промчала повз, висипалися гроші. Просто хмара якась! Тато відразу зупинив коня, і ми почали все збирати. Вийшов десь мішок грошей. Виникло питання: що з ними робити? Батько каже: „Хочу віддати тому, хто загубив!“. І що думаєте — він таки знайшов потім тих людей. Вони втішилися, хотіли віддячити нам, мовляв, ви ж знайшли. А тато ніяк: „Не хочу я ваших грошей. Живіть собі в любові та злагоді, а мені чужого щастя не треба!“».[2]

У нього з дитинства було престижне виховання, хоч виріс у селянській родині. Батько був хліборобом, під час Першої світової залишився без ноги, на дерев'янці. Малий Дмитро з п'яти років допомагав йому в господарстві. Коли сіяли чи косили, він у глечику носив їм воду. Дмитро добре знає, що таке холодна роса, колюча стерня і праця. Його девіз — працювати, працювати і ще раз працювати. А коли праця помножена на талант — тоді є результат.[1]

З огляду на те, що Північна Буковина була під румунською окупацією, закінчив румунську школу (українських не існувало). Прихід радянської влади 1940 року обернувся для родини великою бідою. Старший син Михайла Гнатюка закінчував навчання в Румунії (до якої перед тим належала Буковина). Спроби офіційно перейти кордон виявилося достатньо, щоб розумного, освіченого юнака «радянські визволителі» запроторили в тюрму і знищили. Проте трагедія брата не спинила Дмитра, не відбила в нього ні охоти до навчання, ні любові до України, до рідної пісні, яку співакові судилося нести по всіх світах.

Під час Другої світової війни й повторної румунської окупації Дмитро Гнатюк жив в евакуації  в місті Нижня Салда Свердловської області, де змушений був працювати металургом.

З 1945 року, після звільнення Чернівецької області від румунських загарбників, стає артистом Чернівецького обласного музично-драматичного театру імені О. Кобилянської.

Закінчив Київське музичне училище, у 1951 — Київську консерваторію (клас І. С. Паторжинського). Під час навчання мав зустріч із диктатором СРСР Йосипом Сталіним, який також оцінив його талант. «Ви собі не уявляєте, що я тоді, ще студент консерваторії, пережив! Коли я вийшов до публіки, моя нервова система просто відмовила. Я пам'ятаю, що співав „Дивлюсь я на небо“, чудову нашу пісню».

Пізніше стає солістом Київського театру опери і балету (19511988), директором (19791980), режисером (19801988). Водночас 19831993 — завідувач кафедри оперної підготовки Київської консерваторії. До 90-річчя видатного співака Василь Фольварочний присвятив Дмитру Гнатюку роман-хроніку "На висотах орлиного лету".

Мистецька характеристика[ред.ред. код]

Широкий жанрово-стильовий діапазон. Сильний голос, рівний у всіх регістрах, гнучкий у відтінках. Бездоганна техніка вокалу, дикції, акторської гри. Саме для його голосу написав багато класичних творів композитор Олександр Білаш, зокрема «Два кольори» (на слова Дмитра Павличка)[3], «Ясени» (на слова Михайла Ткача)[4].

Оперні партії та репертуар[ред.ред. код]

Остап, Микола («Тарас Бульба», «Наталка-Полтавка» Лисенка), Петруччіо («Приборкування норовливої» Шебаліна), Мазепа, Онєгін («Мазепа», «Євгеній Онєгін» Чайковського), Демон («Демон» Рубінштейна), Фігаро («Севільський цирульник» Россіні), Ріголетто («Ріголетто» Верді) та ін.

Виступав як концертний співак, гастролював за кордоном (Угорщина, США, Канада, Російська Федерація, Португалія, Німеччина). Записав понад 15 платівок, 6 компакт-дисків. Всього у концертному репертуарі понад 85 творів національної та світової класики — від буковинця Сидора Воробкевича до австрійця Йозефа Гайдна.

Режисер[ред.ред. код]

Режисер-постановник понад 20-ти вистав, зокрема «Князь Ігор» О. Бородіна (1975), «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1978), «Золотий обруч» Б. Лятошинського (1989), «Мазепа» П. Чайковського (1991), «Війна і мир» С. Прокоф'єва (2003), «Севільський цирульник» Дж. Россіні.

З 1988 р. — головний режисер Національної опери України ім. Т. Шевченка.

Політик[ред.ред. код]

Співак Гнатюк — один з митців, який декларував чітку українську ідентичність у всі роки радянського режиму. Припускають, що зустріч зі Сталіним під час навчання в Консерваторії та його прихильність до молодого таланту дала своєрідний карт-бланш на більшу свободу вибору мистецьких уподобань. Зокрема, співак доклав багато зусиль для популяризації української пісенної класики, частина з якої була під забороною (твори Кирила Стеценка, Миколи Леонтовича). У 1960-70-ті роки його презентабельна, висока фігура та небуденний, шляхетний артистизм підтримував дух і самоусвідомлення української нації, приниженої русифікацією та нарочитим провінціалізмом. Гімном покоління 1960-тих стала пісня «Два кольори», вперше виконана саме Дмитром Гнатюком.

Зразково-українською є й родина Гнатюка — його дружина Галина Макарівна Гнатюк є знаним філологом, працювала над розвитком української лексикології, граматики, історії мови.

Звичайно, митець Гнатюк був вмонтований в еліту СРСР. Тричі обирався депутатом Верховної Ради СРСР (в тому числі 8-10 скликань (1972—1984)).

1991 з ентузіазмом зустрів незалежність України.

З березня 1998 до квітня 2002 — Народний депутат України 3-го скликання, заступник голови Комітету ВР з питань культури та духовності.

2004 року брав участь у Помаранчевій революції, зокрема виступав з народними піснями перед учасниками цілодобових мітингів на сцені Майдану Незалежності.

Погляди[ред.ред. код]

"Якось у Москві Суслов мене віч-на-віч запитав: "Чи правда, що ви націоналіст?" Я відповів, що люблю всі народи, але артист без свого народу не може, тому я зобов'язаний його любити".

"Якось під час підготовки до святкування 100-річчя Окcани Петрусенко з'ясувалося, що у декого з вищого керівництва були до славетної української співачки якісь особисті претензії, і мені як організатору святкування, чинилися всілякі перешкоди. Довелося пережити неприємні моменти і під час постановки "Мазепи" П. Чайковського, незважаючи на те, що постановку підтримував сам В. Щербицький. Були проблеми й з постановкою "Золотого обруча" Б. Лятошинського. А щодо "Тараса Бульби", то тогочасний секретар ЦК з ідеології Маланчук недвозначно заявляв: "співати про зрадника – це те саме, що й самому бути зрадником", – цитати з книжки [Шаров Ігор Федорович|Ігоря Шарова] 100 сучасників: роздуми про Україну

Нагороди та звання[ред.ред. код]

Зірка Дмитра Гнатюка на Алеї Зірок в Києві


Фотогалерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://day.kyiv.ua/uk/news/290416-sogodni-pomer-opernyy-spivak-dmytro-gnatyuk
  2. Я не такий старий, як давній // Бондаренко Богдан // Експрес. — 2015. — 26 берез. — 2 квіт.
  3. Два кольори. Слова: Дмитро Павличко, Музика: Олександр Білаш / pisni.org.ua
  4. Ясени. Слова: Михайло Ткач, Музика: Олександр Білаш / pisni.org.ua
  5. Указ Президента України від 28 березня 2005 року № 537/2005 «Про присвоєння Д. Гнатюку звання Герой України»
  6. Указ Президента України від 27 березня 2015 року № 180/2015 «Про відзначення державними нагородами України діячів театрального мистецтва»
  7. Указ Президента України від 16 січня 2009 року № 26/2009 «Про відзначення державними нагородами України»
  8. Указ Президента України від 28 березня 2000 року № 541/2000 «Про нагородження відзнакою Президента України "Орден князя Ярослава Мудрого"»
  9. Указ Президента України від 27 березня 1995 року № 253/95 «Про нагородження Почесною відзнакою Президента України»
  10. Указ Президента України від 30 грудня 1999 року № 1637/99 «Про присвоєння Д. Гнатюку почесного звання "Народний артист України"»

Посилання[ред.ред. код]

Література та джерела[ред.ред. код]