Воллес Бірі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Воллес Фіцджеральд Бірі
Wallace Fitzgerald Beery
Зображення
Народився 1 квітня 1885(1885-04-01)
Клей, США
Помер 15 квітня 1949(1949-04-15) (64 роки)
Беверлі-Гіллз, США[1]
  • гострий інфаркт міокарда
  • Поховання
    Громадянство Flag of the United States.svg США
    Діяльність актор, режисер, сценарист
    Роки діяльності 19131949
    Дружина Глорія Свенсон
    Ріта Гілман
    Батьки Ной Вебстер Бірі (1856—1937)
    Френсіс Маргарет Фіцджеральд (1859—1931)
    Провідні ролі Гранд-готель (фільм)
    IMDb nm0000891
    Нагороди та премії

    Воллес Фіцджеральд Бірі
    Wallace Fitzgerald Beery
    у Вікісховищі?

    Воллес Фіцджеральд Бірі (англ. Wallace Fitzgerald Beery, 1 квітня 1885 — 15 квітня 1949) — американський актор, лауреат премії «Оскар». За свою кар'єру, яка тривала близько 40 років Бірі знявся майже у 250 фільмах.

    Ранні роки[ред. | ред. код]

    Бірі народився в окрузі Клей, Міссурі біля Смітвіля. Наймолодший син Ноя Вебстера Бірі (1856—1937) і Френсіс Маргарет Фіцджеральд (1859—1931), він і його брати Вільям і Ной стали голлівудськими акторами. Сім'я Бірі покинула ферму в 1890-х роках і переїхав до сусіднього Канзас-Сіті, штат Міссурі, де батько працював поліцейським.

    Воллес Бірі вивчився в школі полювання в Канзас-Сіті і брав уроки гри на фортепіано.

    Кар'єра[ред. | ред. код]

    Воллес Бірі приєднався до свого брата Ноя в Нью-Йорку в 1904 році, знайшовши роботу баритона в комічній опері і почав з'являтися на Бродвеї. Його перша відома роль була в 1907 року, коли він грав головну роль в п'єсі «Американський турист». У 1913 році, він переїхав в Чикаго, щоб працювати з Essanay Studios. Пізніше, він працював для Essanay Studios, шо переїхала в Фрімонт, Каліфорнія.

    У 1915 році, Бірі знявся з дружиною Глорією Свенсон у фільмі «Свіді йде в коледж». Бірі почав грати лиходіїв, а в 1917 знявся в ролі Панчо Вілья в «Батьківщина» в той час, коли Вілья ще жив в Мексиці. Бірі повторно виконав роль через сімнадцять років в кінокомпанії MGM.

    Відомі німі фільми Воллеса Бірі включають екранізацію Артура Конана Дойля «Загублений світ» (1925), Робін Гуд з Дугласом Фербенксом (1922), Останній з Могікан (1920), Підсумок новин (1920; з Роско Арбаклом), Старі броненосці (1926), Зараз ми в повітрі (1927), Звичайний спосіб (1913) і Жебраки життя (1928), з Луїзою Брукс.

    Перехід на звук[ред. | ред. код]

    Бірі з потужним басовим голосом і умисне розтягуючи слова став дуже популярним на зорі звукового кіно, Ірвінг Тальберг найняв його за контрактом з Metro-Goldwyn-Mayer.

    Кадр з фільму Мін і Білл (Воллес Бірі разом з Марі Дресслер)

    Бірі грав дикого засудженого «Бутча», роль спочатку призначена для Лона Чейні-старшого, у вельми успішному фільмі 1930 року Казенний будинок, за який він був номінований на премію Оскар за найкращу чоловічу роль. У тому ж році, він знявся у фільмі Мін і Білл (разом з Марі Дресслер). Він отримав золоту медаль на Венеціанському кінофестивалі за роль Панчо Вільї в «Хай живе Вілья!» (1934) з Фей Рей. Протягом 1930-х Бірі був одним з Топ-10 касових зірок Голлівуду, і в одному пункті його контракту з MGM зазначив, що його гонорар має бути на $1 більшим за будь-якого іншого актора в студії, роблячи його вище всіх інших акторів.

    Він знявся в декількох комедіях з Марі Дресслер і Марджорі Мейн, але його кар'єра пішла на спад в його останнє десятиліття. У 1943 його брат Ной Бірі з'явився з ним у фільмі військової пропаганди Салют морської піхоти, а потім Негідник Баскомб (1946) і Могутній Макгурк (1947). Його фільми були особливо популярні в Південних регіонах США, особливо в малих містах і селищах.

    Особисте життя[ред. | ред. код]

    Перша дружина Бірі була актриса Глорія Свенсон; вони знімалися на екрані разом. Хоча Бірі користувався популярністю, його майбутня популярність ще не прийшла, і під час шлюбу з Свенсон, він спирався на неї, як на годувальника. Друга дружина Бірі була Ріта Гілман. Обидва шлюби закінчилися розлученням.

    Бірі володів і літав на власному літаку[2], Howard DGA-8.

    У грудні 1939, неодружений Бірі прийняв семимісячне немовля, Філліс Енн[3]. Фотографії Філліс з'явилася в MGM, але ніколи не згадувався знову[4]. Бірі повідомив пресі, що він взяв дівчинку від матері-одиначки, яка недавно розлучилася, але не представив жодних офіційних паперів прийняття[5]. Ніякої додаткової інформації стосовно дитини не існує, і вона не згадується в некролозі Бірі.

    Воллес Бірі в 1930 році

    Одне з його найбільш досягнень те, що він зловив найбільшого чорного морського окуня в світі на острові Санта-Каталіна в 1916 році, рекорд, який підтримував протягом 35 років.

    Примітний епізод у житті Бірі відображенний в 5-му епізоді Кена Бернса, в його документальному фільмі «Національні парки: Найкращі ідеї Америки»: У 1943 році президент Франклін Д. Рузвельт підписав розпорядження про створення Гранд-Тітон (національний парк), щоб захистити землю, що примикає до Гранд-Тітон у Вайомінгу. Місцеві фермери, обурені втратою пасовищних угідь, порівнювали дії влади із захопленням Гітлером Австрії. Вони протестували на чолі з старіючим Бірі.

    Смерть[ред. | ред. код]

    Воллес Бірі помер у своєму домі в Беверлі-Гіллз, штат Каліфорнія від серцевого нападу, 15 квітня 1949 року. Він був похований на Forest Lawn Memorial Park Cemetery, в Глендейлі, штат Каліфорнія.

    Вибрана фільмографія[ред. | ред. код]

    Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    Посилання[ред. | ред. код]