Гаральд III Суворий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вбивство Гаральда III

Гаральд III Суворий, або Гаральд Сміливий (норв. Harald Harðráði, Harald Hardråde) (1015 — 25 вересня 1066) — норвезький король (1046–1066). Загинув в бою при спробі завоювати англійський трон.

Раннє життя[ред.ред. код]

Народжений в 1015, Гаральд був наймолодшим з трьох напівкровних братів короля Олафа II Святого. Коли Гаральду було 15, король Олаф був убитий, відстоюючи свій трон від претензій Канута Великого в 1030 у Битві при Стиклестад. Гаральд брав участь в битві і був поранений, після чого покинув Норвегію. Сформував військовий загін з тих, хто, як і він, був вимушений покинути країну в результаті смерті Олафа II. У 1031 Гаральд із загоном досяг Русі, де поступив на службу до Ярослава Мудрого. Як прийнято вважати, він брав участь в кампанії Ярослава проти поляків і був спів-керівником війська. Під час своїх перших відвідин Києва норвежець закохався в дочку Ярослава Мудрого Єлисавету Ярославну. Руська княжна відповіла Гарольдові, принцові, поетові й бардові, взаємністю. Але незговірливий батько, князь Ярослав Мудрий, погодився видати дочку за норвежця лише за умови, якщо той стане королем і прославиться лицарською звитягою. Довелося Гарольдові податися з нечисленною дружиною в мандри по світу. В цих мандрах він склав пісню про "руську дівчину з золотою гривною, що помітує Гарольдом":

...
Past Sicily's wide plains we flew,
A dauntless, never-wearied crew;
Our viking steed rushed through the sea,
As viking-like fast, fast sailed we.
Never, I think, along this shore
Did Norsemen ever sail before;
Yet to the Russian queen, I fear,
My gold-adorned, I am not dear.

У Візантії[ред.ред. код]

Через декілька років Гаральд з своїм загоном прибув до Константинополя і поступив на службу Візантійській Імперії, на якій здійснив-таки чимало лицарських подвигів. Загін Гаральда увійшов до елітного найманого підрозділу, відомого як Варязька гвардія. Достатньо швидко Гаральд показав себе в бою і завоював пошану гвардійців. Він став командиром всього загону і використовував цю свою силу для проведення своїх власних місій. Його війська взяли багато перемог в Північній Африці, Сирії і на Сицилії.

Повернення до Норвегії[ред.ред. код]

Використовуючи засоби, накопичені на службі Візантійській Імперії, Гаральд з військом повернувся до Норвегії 1045 року і відразу став великою загрозою королеві Магнусові I, сину Олафа II і племіннику Гаральда. Магнус запропонував розділити владу, і вони стали співправителями Норвегії. Проте, вже через рік Магнус помер, як вважається, через падіння з коня, і Гаральд став єдиним королем Норвегії. В тому ж 1045 році Єлизавета Київська була віддана заміж за конунга Гаральда Сміливого.

Вторгнення до Англії і загибель в бою[ред.ред. код]

Гаральд прибув до Англії з претензією на англійський трон, яка ґрунтувалася на мирній угоді між Магнусом і Хардекнудом (1038/1039) про те, що, якщо хто-небудь з них помре без спадкоємця, то інший успадковує і Англію, і Норвегію. Гаральд висадився в Північній Англії з силою приблизного 15 000 воїнів на 300 кораблях і 20 вересня розгромив перші зустрінуті ним англійські війська короля Гарольда Годвінсона в битві біля Фулфорда, в двох милях на південь від Йорка. Але через 5 днів (25 вересня 1066) його армія була повністю розгромлена в битві біля Стамфордського моста. В цій битві загинув і сам Гаральд. Тільки 25 з прибулих до Англії 300 кораблів було використано для доставки тих, що вижили, назад у Норвегію.

Література[ред.ред. код]