2 Паллада

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
2 Паллада ⚴
Ультрафіолетове зображення Паллади
Відкриття
Відкривач Генріх Ольберс
Місце відкриття Бремен
Дата відкриття 28 березня 1802
Позначення
Названа на честь Афіна Паллада
Категорія малої планети Астероїд головного поясу
Орбітальні характеристики[1]
Епоха 23 травня 2014 (2 456 800,5 JD)
Велика піввісь 2,771722875768 а. о.
Перигелій 2,130434721739 а. о.
Афелій 3,413011029797 а. о.
Ексцентриситет 0,231368063393
Орбітальний період 1685,478186167 д
Середня орбітальна швидкість 0,213589237140 °/д
Середня аномалія 35,50313393617°
Нахил орбіти 34,84103374517°
Довгота висхідного вузла 173,0969085484°
Аргумент перицентру 309,9258687541°
Фізичні характеристики
Розміри 513 км[2]
Маса (2,11±0,26)× 1020 кг[3]
Середня густина ~2,8 г/см³
Прискорення вільного падіння на поверхні ~0,18 м/с²
Друга космічна швидкість ~0,32 км/с
Період обертання 7,8132 год
Нахил осі вірогідно 78 ± 13°
Альбедо 0,101 (геом.)[1]
Температура ~164 K
макс: ~265 K (-8 °C)
Спектральний тип B (Толен)
B (SMASS)
Видима зоряна величина 6,4 до 10,6
Стандартна зоряна величина 4,13
Кутовий розмір 0,59"[4]—0,17"
CMNS: 2 Паллада у Вікісховищі
Розміри 10 перших відкритих об'єктів поясу астероїдів у порівнянні з Місяцем. Паллада (друга) є поступається розмірами карликовій планеті Церері (перша) і, можливо, астероїду Веста (четвертий).

2 Палла́да (лат. 2 Pallas) — астероїд у Сонячній системі. Відкритий 28 березня 1802 року Генріхом Вільгельмом Ольберсом і названий на честь Афіни Паллади[5][6].

Паллада належить до головного поясу астероїдів. Має геометричне альбедо 0,101, стандартну зоряну величину 4,21m і належить до спектрального класу B. Один оберт навколо власної осі астероїд здійснює за 0,32555 доби (~7,8 год)[1].

Паллада є третім за розмірами тілом головного поясу астероїдів, її середній діаметр складає близько 513 км[7]. Оскільки у серпні 2006 року Церері було надано статус карликової планети, наразі Паллада є другим за розміром астероїдом головного поясу.

Встановлено майже цілковиту тотожність спектрів Паллади та невеликого астероїда 1580 Бетулія[en], що може свідчити про їх генетичний зв'язок[8].

Історія[ред. | ред. код]

Відкриття[ред. | ред. код]

У ніч на 5 квітня 1779 року Шарль Мессьє відмітив Палладу на зоряній карті, яку він використовував для відстеження шляху комети, тепер відомої як C/1779 A1 (Боде), яку він спостерігав навесні 1779 року, але, очевидно, прийняв її за звичайну зорю[9].

У 1801 році астроном Джузеппе Піацці виявив об'єкт, який він спочатку вважав кометою. Невдовзі після цього він оголосив про свої спостереження цього об’єкта, зазначивши повільний рівномірний рух, нехарактерний для комети. Об'єкт був втрачений з поля зору на кілька місяців, але пізніше того ж року був знайдений бароном фон Захом і Генріхом Ольберсом за допомогою попередньої орбіти, розрахованої Карлом Фрідріхом Гаусом. Цей об’єкт отримав назву Церера і став першим тілом відкритим у поясі астероїдів.

За кілька місяців Ольберс знову намагався знайти Цереру і помітив неподалік інший рухомий об'єкт. Це був астероїд Паллада, який у той час випадково пролітав біля Церери. Відкриття цього об'єкта викликало інтерес у астрономічної спільноти. До цього моменту астрономи припускали, що в проміжку між Марсом і Юпітером повинна бути планета. Тепер несподівано були знайдені дві планети. Коли Палладу було виявлено, деякі оцінки її розміру досягали 3380 км в діаметрі. Ще в 1979 році Паллада оцінювалася в 673 км в діаметрі, що на 26% перевищує прийняте на даний момент значення.

Орбіта Паллади також була розрахована Гауссом. Її орбітальний період (4,6 року) виявився близьким до періоду Церери, а нахил орбіти Паллади до площини екліптики виявився досить високим.

Назва та символ[ред. | ред. код]

Астероїд Паллада названий на честь давньогрецької богині Афіни Паллади (дав.-гр. Παλλάς Ἀθηνᾶ). У деяких версіях міфу Афіна випадково вбила свою подругу Палладу і в знак скорботи взяла її ім'я.

Основа грецького слова Παλλάς має літеру «д», яка з'являється перед голосними, але зникає перед закінченням «ς» називного відмінку. Тому в деяких мовах у назві астероїда, як і в українській, є літера «д» (рос. Паллада, італ. Pallade), а в деяких — немає (англ., фр., фр., пол., пол. Pallas, ісп. Palas), причому в англійському прикметнику Palladian, утвореному від назви астероїда, літера «д» присутня[a].

На честь астероїда названо хімічний елемент паладій, відкритий невдовзі після астероїда. А от кам'яно-залізні метеорити палласити, попри подібність назв, не мають жодного стосунку до Паллади, а названі на честь німецького натураліста Петера-Симона Палласа.

Старим астрономічним символом Паллади був спис , один із символів богині Афіни. Лезо найчастіше зображалось ромбом (), але були опубліковані різні графічні варіанти, включаючи серцеподібну форму або трикутник , причому трикутник перетворював символ Паллади на алхімічний символ сірки 🜍. Загальний символ астероїда у вигляді диска з номером був введений у 1852 році та швидко став загальновживаним[10][11]. Старий символ був відроджений для астрологічного використання в 1973 році[12].

Подальші спостереження[ред. | ред. код]

В 1928 році японський астроном Кійоцуґу Хіраяма виявив групу з трьох астероїдів, чиї елементи орбіт близькі до Паллади, і припустив їхнє спільне походження в результаті зіткнення астероїдів. Ця група була названа сім'єю Паллади на честь найбільшого члена групи. В 2002 році еволюційна спорідненість членів сім'ї була підтверджена порівнянням їх спектрів[джерело?].

Кілька разів спостерігалися покриття зір Палладою. Зокрема, 29 травня 1983 року покриття зорі Палладою було зареєстровано 140 спостерігачами, що зробило його найкращим зі спостережень покриттів зір астероїдами[джерело?][13]. Результатом цих вимірювань стало перше точне визначення діаметра Паллади. Після покриття 29 травня 1979 року з'явилось повідомлення про можливий маленький супутник діаметром близько 1 км, яке ніколи не було підтверджено.

Радіосигнали від космічних кораблів на орбіті навколо Марса та на його поверхні використовувалися для оцінки маси Паллади за малими збуреннями, яка вона справляє на рух Марса.

У вересні 2007 року, під час найближчого за 20 років протистояння Паллади, наукова група космічної місії Dawn спостерігала її на космічному телескопі Габбл, щоб порівняти її властивості з Церерою та Вестою.

Орбіта й обертання[ред. | ред. код]

Паллада має незвичайні динамічні параметри для такого великого тіла. Її орбіта сильно нахилена і помірно ексцентрична. Крім того, Паллада має дуже великий нахил осі обертання 84°. Це означає, що влітку та взимку на Палладі великі частини поверхні знаходяться під постійним сонячним світлом або в постійній темряві протягом часу порядку земного року.

Паллада перебуває поблизу орбітального резонансу 1:1 з Церерою, що, ймовірно, є випадковістю. Паллада також близька до резонансів 18:7 і 5:2 з Юпітером.

З Паллади іноді може здаватися, що планети Меркурій, Венера, Марс і Земля проходять перед Сонцем. Востаннє Земля робила це в 1968 і 1998 роках, а наступний транзит відбудеться в 2224 році. Транзит Меркурія відбувся в жовтні 2009 року. Останній і наступний транзити Венери - 1677 і 2123, а Марса - 1597 і 2759[джерело?].

Фізичні характеристики[ред. | ред. код]

І Веста, і Паллада час від часу вважалися другим за величиною астероїдом. З діаметром 513±3 км, Паллада трохи поступається Весті (525.4±0.2 км). Маса Паллади становить 79% ± 1% від маси Вести, 22% від маси Церери та чверть відсотка маси Місяця.

Паллада розташована далі від Землі та має набагато нижче альбедо, ніж Веста, і, отже, тьмяніша для наземного спостерігача. Навіть набагато менший астероїд 7 Ірида трохи перевищує Палладу за середньою зоряною величиною в протистояння. Середня зоряна величина Паллади в протистояння становить +8,0, що доступне типовому біноклю. Але, на відміну від Церери та Вести, далеко від протистоянь зоряна величина Паллади може падати до +10.6, і бінокля вже буде недостатньо для спостережень. Під час рідкісних перигелійних протистоянь Паллада може досягати зоряної величини +6,4 і перебувати на межі видимості неозброєним оком.

Особливості поверхні[ред. | ред. код]

На Палладі ідентифіковано одну яскраву пляму в південній півкулі і декілька кратерів. Станом на 2020 рік нараховувалось 36 кратерів, 34 з яких перевищують 40 км в діаметрі. Деяким з кратерів дано тимчасові назви, обрані на честь різних видів стародавньої зброї.

Об'єкти на Палладі (південна півкуля)
Назва Англійська Латинська або грецька Значення
Аконтія Akontia ἀκόντιον дротик
Дору Doru δόρυ піка
Гоплон Hoplon ὅπλον зброя (зокрема, великий щит)
Копіс Kopis κοπίς великий ніж
Сарісса Sarissa σάρισσα спис
Сфендонай Sfendonai σφενδόνη камінь для пращі
Токса Toxa τόξον лук
Ксіфос Xiphos ξίΦος меч
Ксістон Xyston ξυστόν спис
Об'єкти на Палладі (північна півкуля)
Назва Англійська Латинська або грецька Значення
Аклис Aklys āclys маленький метальний спис з ременем
Фальката Falcata falcāta меч в доримській Іберії
Махайра Makhaira μάχαιρα меч в Давній Греції
Пілум Pilum pīlum римський метальний спис
Скутум Scutum scūtum римський щит, вкритий шкірою
Сіка Sica sīca канджал
Спата Spatha spatha прямий меч

Непідтверджені повідомлення про супутники[ред. | ред. код]

На основі даних покриття зорі Палладою 29 травня 1978 року була запропонована можливість існування у астеророїда маленького супутника діаметром близько 1 кілометра, але подальших підтверджень цього супутника знайдено не було. У 1980 році за даними спекл-інтерферометрії[en] припустили існування набагато більшого супутника, існування якого було спростовано через кілька років за допомогою даних покриття.

Нереалізовані космічні місії[ред. | ред. код]

Космічні кораблі ніколи не відвідували Палладу. Пропонувалось кілька проєктів, але жоден з них не було реалізовано.

Обговорювався проліт зонда Dawn повз астероїд, який виявився неможливим через високий нахил орбіти Паллади[14].

Місія Афіна була запропонована як додатковий корисний вантаж місії «Психея». Вона мала подорожувати власною траєкторією і виконати проліт повз Палладу[15][16]. Але ця місія не була профінансована, бо програла змагання іншим проєктам. Автори пропозиції називали Палладу найбільшою недослідженою протопланетою в головному поясі[17][18].

Виноски[ред. | ред. код]

  1. Лише в китайській мові назва астероїд називається 智神星 (Zhìshénxīng) — «зоря богині мудрості» — не за звучанням, а за змістом грецької назви.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в База даних малих космічних тіл JPL: 2 Паллада (англ.). Процитовано 2014.05.13.  Останнє спостереження 2013.02.20.
  2. https://www.spacereference.org/asteroid/2-pallas-a802-fa
  3. Baer, James; Steven R. Chesley (2008). Astrometric masses of 21 asteroids, and an integrated asteroid ephemeris (PDF). Celestial Mechanics and Dynamical Astronomy (Springer Science+Business Media B.V. 2007). 100 (2008): 27–42. doi:10.1007/s10569-007-9103-8. Архів оригіналу за 29 липня 2018. Процитовано 11 листопада 2008. 
  4. Обчислено з JPL Horizons [Архівовано 28 квітня 2020 у Wayback Machine.] для 2014-02-24
  5. Schmadel L. D. Dictionary of Minor Planet Names. — Sixth Revised and Enlarged Edition. — Heidelberg, N. Y., Dordrecht, L. : Springer, 2012. — P. 13. — ISBN 978-3-642-29717-5.
  6. Паллада (малая планета) // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
  7. Asteroid Pallas | Space Reference. www.spacereference.org. Процитовано 27 серпня 2022. 
  8. Паллада // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 339. — ISBN 966-613-263-X.
  9. René Bourtembourg (2012). Messier's Missed Discovery of Pallas in April 1779. Journal for the History of Astronomy. 43 (2): 209–214. Bibcode:2012JHA....43..209B. doi:10.1177/002182861204300205. 
  10. Forbes, Eric G. (1971). Gauss and the Discovery of Ceres. Journal for the History of Astronomy. 2 (3): 195–199. Bibcode:1971JHA.....2..195F. doi:10.1177/002182867100200305. Архів оригіналу за 18 липня 2021. Процитовано 18 липня 2021. 
  11. Gould, B. A. (1852). On the symbolic notation of the asteroids. Astronomical Journal. 2 (34): 80. Bibcode:1852AJ......2...80G. doi:10.1086/100212. 
  12. Eleanor Bach (1973) Ephemerides of the asteroids: Ceres, Pallas, Juno, Vesta, 1900—2000.
  13. Манько, Володимир (30.07.2022). Темний бік астрономії, або що таке «окультація». universemagazine.com. 
  14. Rayman, Marc (29 грудня 2014). Ceres' Curiosities: The Mysterious World Comes Into View. NASA Jet Propulsion Laboratory. Архів оригіналу за 17 February 2015. Процитовано 20 вересня 2021. 
  15. Dorminey, Bruce (10 березня 2019). Proposed NASA SmallSat Mission Could Be First To Visit Pallas, Our Third Largest Asteroid. Forbes. Процитовано 10 березня 2019. 
  16. Athena: the first-ever encounter of (2) Pallas with a Smallsat.
  17. Finalists Selected for NASA's SIMPLEx Program. Planetary News. 24 червня 2019. Архів оригіналу за 23 November 2020. Процитовано 20 вересня 2021. 
  18. Athena: A SmallSat Mission to (2) Pallas. Архів оригіналу за 21 November 2021. Процитовано 7 жовтня 2020. 

Корисні посилання[ред. | ред. код]