Дворові люди (служебне населення)

Дворові люди, також служебне населення, дворові селяни — князівська та боярська челядь; «посаджені» в княжих господарствах невільні люди, або служебне населення, яке могло добровільно приймати на себе тягар часткового або повного холопства, оскільки одержувало на князівській землі дім і землю і захист. На базі поселень «служебних людей» виникли численні до сьогодні топоніми: «Бортничі», «Бобровиці», «Бобрики», «Бобровники» тощо. Безправне становище "посаджених на землі" холопів періоду Київської Русі було законодавчо визначене "Руською правдою".

Челядь в «історичному значенні — це дворові люди, що жили й працювали в поміщицькій садибі, панська прислуга. Люди, які займали невисоке службове або громадське становище». Дворові люди це кріпаки, яких їхні пани використовували як домашню прислугу. Навіть середньої руки поміщик міг утримувати кілька десятків людей прислуги.

Закінчення епохи середньовіччя (історичної епохи, яка охоплює час від падіння Римської рабовласницької імперії (кінець V століття) і до початку капіталізму — середини XVII століття), відбиваються і на імперіях. У володіннях Габсбурґів Йосиф II скасував 1 листопада 1781 3-денну панщину в Чехії (Богемії), потім у решті провінцій, що він скасував 1790 року. У Галичині, на Закарпатті та Буковині кріпацтво було скасоване 1848 року, у Російській імперії — в 1861 році.

У 18-19 століттях у підконтрольній царській Росії частині України

У 1797 вийшов указ Павла I про заборону продажу дворових людей і безземельних селян. У 1858 вийшов указ царя про заборону поміщикам переводити селян у дворові люди. До 1861 р. дворових налічувалося менше 7% від усіх кріпаків. При звільненні вони не отримували земельний наділ.

Дворові люди, особлива категорія кріпосних селян, позбавлених з різних причин земельних наділів і змушених у зв'язку з цим обслуговувати поміщицькі маєтки, досягли в Україні 56 000 осіб на час 9-ї ревізії 1850 року. Значне більшення їх кількості відбулося напередодні селянської реформи 1861 року (за нею послідувала Столипінська реформа). На 1858 року їх налічувалося 180 100 тисяч осіб (понад 17 % усіх ів). Переважна більшість домових людей зосереджувалася у південних та лівобережних губерніях України. На Правобережжі, де за інвентарними правилами 1847–1848 заборонялося переводити кріпосних селян у дворові, ця група була нечисленною. Спеціальний урядовий циркуляр 1858 року заборонив переводити кріпаків у дворові по всій Російській імперії, в тому числі й в Україні. За умовами селянської реформи 1861 року, після двох років перебування на становищі тимчасовозобов'язаних селян дворовим дарувалися особиста свобода і права нарівні з іншими кріпаками, але вони не отримували жодного земельного наділу, за винятком невеликої групи, яка користувалася польовими наділами до указу 1858 року.

Перегляньте також: Столипінська реформа

Види дворових

На чолі дворових стояв дворецький. Він був зобов'язаний стежити за порядком у будинку, за подачею страв при обіді. Іноді його називали по-французьки «мажордом».

У штат дворових входили камердинери — кімнатні слуги, в просторіччі — «комардини», «камельдини» тощо

Стременними називалися слуги на конях, що супроводжували господарів під час їх поїздок верхи, в тому числі на полювання.

Козачками називалися хлопчики-слуги в садибі, одягнені в козацький костюм. Козачки зазвичай доповідали господарям про приїзд гостей, бігали з різними дорученнями, розносили частування.

Форейторами (у просторіччі «фалеторами») називалися кучери-підлітки, рідше дорослі люди худорлявої статури, що сиділи верхи на одному з передніх коней запряжки.

У багатьох дворян служили ліврейні лакеї, тобто слуги, одягнені в лівреї — особливий формений одяг з шиттям і галунами.

При виїздах панів супроводжували рослі виїзні лакеї-охоронці — гайдуки, що стояли на зап'ятках карети.

Економка, що відала господарством, називалася ключницею. Її іноді називали «панською панею».

Кухарка, яка готувала для панів, називалася «білою куховаркою», для челяді — «чорною куховаркою».

Покоївки, що в очікуванні доручень зазвичай знаходилися в сінях, називалися «сінни́ми дівчатами». У побуті їх грубо називали дівками.

Багаті дворяни іноді також обзаводилися «для забави» людьми чорної раси — арапами.

У штат дворових також входили кучери, годувальниці, няні, дядьки (вихователі панських синів).

Приміщення для челяді називалося людська.

В СРСР

Від 1930 і до початку 1950-х років у СРСР практичне скасування паспортної системи на селі й заборона колгоспникам залишати земельні ділянки фактично призвели до прикріплення селян до землі з обов'язковою умовою виконання так званих трудоднів.

Див. також

• Дворові люди (значення)
• Домогосподар
• Челядь
• Кріпацький театр
• Кріпацтво
• Столипінська реформа
• Промислова революція

Посилання

• Дворові люди [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.