Дереч Дмитро Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дмитро Григорович Дереч
Дереч.jpg
Дмитро Дереч
Народився 24 вересня 1914(1914-09-24)
Решетилівка Полтавська область
Помер 28 травня 2007(2007-05-28) (92 роки)
Вінниця Вінницька область
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Діяльність українська література
Мова творів українська
Роки активності 1949—2000
Напрямок проза, драматургія
Нагороди

Де́реч Дмитро́ Григо́рович (нар. 24 вересня 1914, Решетилівка — пом. 28 травня 2007, Вінниця) — український прозаїк, драматург, перекладач. Перебував у Спілці письменників України від 1953 р.[1]

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у селянській родині. Після закінчення семирічки та фабрично-заводських курсів працював слюсарем машинно-тракторної станції у м. Таганрозі. У 1935 році вступив до Харківського інституту механізації сільського господарства, після закінчення якого у 1940 р. був призваний до війська.
Учасник Другої світової війни. Пройшов шлях від рядового до капітана інженерних військ. Після демобілізації у 1946 р. оселився у Львові, де закінчив Львівський університет (1953), і де розпочався його творчий письменницький шлях. Працював у видавництві та редакції газети «Вільна Україна», у журналі «Жовтень», потім на радіо, спеціальним кореспондентом у західних областях газети «Радянська Україна», кореспондентом Укррадіо — спочатку по Львівській, а з осені 1959 року, по Вінницькій областях. З 1953 р. — член Спілок письменників України та СРСР. Один з засновників і перший керівник Вінницької обласної організації НСПУ (1971—1974). Понад 30 років працював кореспондентом Українського радіо у Вінницькій області. З осені 1974 року — на пенсії, втім, продовжував співпрацювати з Бюро пропаганди художньої літератури, у редколегії з видання першого тому спогадів ветеранів війни «Вінниччина на Великій Вітчизняній», у редколегії газети «Вінницька правда».[2]
Помер 28 травня 2007 р. і похований у Вінниці.

Творчість[ред. | ред. код]

Автор романів, повістей та п'єс. З під його пера вийшло більш ніж 1100 статей, нарисів, рецензій, репортажів та памфлетів, опублікованих в журналах, газетах та трансльованих по радіо.
Лауреат премії ім. Михайла Коцюбинського (1982).[3]

« У творчості Дмитра Дереча справді, наче у фокусі об’єктива відображена сталінська епоха. Але не мертва і казенна, а наповнена людьми люблячими, відважними, мрійливими і красивими. І немає значення, де відбувається дія твору – в казармі військового училища, під час бою на фронті, в селянській хаті після наступу чи в університетській аудиторії післявоєнної України – усюди колесо історії рухають саме люди вольові, свідомі власної гідності, безкорисні і нетерпимі до найменших проявів корупції, яка вже згубила десятки найвеличніших країн світу, залишивши від них лише руїни їх засліпленої самовеличі – піраміди, стіни Колізею, попіл Помпеї і порепані пустелі… »

Володимир Рабенчук[4]

Бібліографія[ред. | ред. код]

романи:
  • «Професор Жупанський» (1976)
  • «Психологія злочину» (1991)
повісті:
  • «Крізь тенета» (1957)
  • «Про хлопця звичайного» (1967)
  • «Зелений хміль» (1973)
  • «Світанкові роси» (1975)
  • «Від Орші до Німану» (1990)
п'єси:
  • «Старе добро не забувай» (1962)
  • «Після довгої ночі» (1980)
  • «Коли зацвітає папороть» (2000)
  • «Балада про Ярослава Галана» (1986)
збірки оповідань:
  • «Ясні шляхи» (1951)
  • «Львівські знайомі» (1956)
  • «Трави пахнуть медом» (1964)
  • «Громи і відлуння» (1976)
  • «Дві зустрічі» (1982)
  • «Зіниця ока» (1986)
  • «Таємниця старого гуцула» (1989)
  • «Імлиста далеч» (1999)
  • «Навчись добру» (2000)

Переклади[ред. | ред. код]

У перекладі Д. Дереча з російської на українську мову окремими виданнями надруковані повісті Г. Бакланова «Пядь земли» та «Навеки — девятнадцатилетние»; В. Федорова — «Великий русский летчик П. Нестеров», збірка оповідань для дітей осетинського письменника Тазе Бесаєва «Отцовское завещание» (у співавторстві).
Популяризатор кабардинської та балкарської літератури в Україні. У його перекладі вийшли повісті Адама Шогенцукова «Весна Софият» (1975) та Х. Теунова «Аслан» (1980), а також роман «Род Шогемоковых». Робив переклади творів кабардинських та балкарських письменників для збірок, газет та радіо. Заслужений працівник культури Кабардино-Балкарії.


Примітки[ред. | ред. код]

  1. Біографія Д. Г. Дереча на офсайті Вінницької обласної організації НСПУ «Слово»
  2. Біографія Д. Г. Дереча на сайті Решетилівської центральної районної бібліотеки
  3. З-над Божої ріки. Літературний біобібліографічний словник Вінниччини / Упорядкування і загальна редакція А. М. Подолинного. — Вінниця: Континент-ПРИМ, 2001. — С. 98.
  4. Рабенчук, Володимир. Пошуки симетрії справедливості у несправедливому світі: до 100-річчя від дня народження українського письменника Д.Г. Дереча (24.09.1914–28.05.2007 ) // Знаменні і пам'ятні дати Вінниччини 2014 року: хронол. довід. / уклад. О. Ю. Антонюк, Г. М. Авраменко; відповід. за вип. Н. І. Морозова; Упр. культури і туризму Вінниц. обл. держ. адмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва; — Вінниця: ТОВ Консоль, 2013. — С. 223–227.

Джерела і література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]